Тавричанська сільська територіальна громада об’єднує чотири села: Тавричанку (на 01. 2013 р. 1 729 мешканців), Мар’янівку (524), Солідарне (184) та Скворцівку (128). Всього населення 2 565 чоловік




Дата канвертавання30.04.2016
Памер230.3 Kb.
Тавричанська сільська територіальна громада об’єднує чотири села: Тавричанку (на 1.01.2013 р. – 1 729 мешканців), Мар’янівку (524), Солідарне (184) та Скворцівку (128). Всього населення – 2 565 чоловік. Тавричанка – центр сільської ради (до 1959 року – Щербинівка), розташована за 55 км від міста Каховка.
У часи заселення Північного Причорномор’я, у 1828 році, бу­дується маєток німецького гер­цога Ангальта-Кетенського, який отримує назву Асканія-Нова. У ХІХ ст. тут господарювали найбагатші поміщики Південної України, «ко­ролі вівчарства» - Фальц-Фейни, які мали у власності близько 20 тисяч десятин землі. У другій по­ловині ХІХ сторіччя Софія Фальц- Фейн розпродує частину земель. Кілька десятин у неї купує замож­ний селянин В.К. Щербина і за­сновує на цих землях хутір, який, зі спогадів старожилів, у 1907 році налічував вісім хат з саману, рос­ла одна деревина та була одна криниця. Багато пізніше спору­джували будинки вже з цегли або каменю і вкривали їх черепицею. По сусідству розташовувались ху­тори Гребняків, Дашковських, Ба­канових та інші. Хутори були під­порядковані Громовській волості Дніпровського повіту Тавричесь­кої губернії.
Населений пункт Мар’янівка (деякий час мав назву Іванівка) бере свій початок з хутора Чуйка, який виник у другій половині ХІХ сторіччя. На хуторах, до складу яких входив хутір Чуйка, з 1913 року існувала церковно-приход­ська школа. Також у другій поло­вині ХІХ століття створюється на­селений пункт Скворцівка.

На час заснування Кахівсько­го, Чаплинського та інших райо­нів хутір Щербини і Васюри (так він позначався у адміністратив­но-територіальному устрої Хер­сонського округу) був у складі Крестівської сільської ради Ча­плинського району, на відстані 24 км від села Чаплинки та 8 км від поселення Крестівка. На ху­торі Щербини і Васюри мешкало 36 селян. Крім хутора Щербини і Васюри, до складу Крестівської сільради входили поселення Крестівка (392 жителі), Надежді­но (336), Хлібодарівка (518), Ясна Поляна (289) і Братолюбівка (151), артілі ім.Воровського (43) та «Червоний Жовтень» (25), хутори Гришка і Масана (55), Шрамченка і Грабка (24), Козачка (34), Цеха­невича і Весгаара (22), Сербинова (62), Павлових і Жиравьових (55), Гавруса (40), М.Ілліча (12), Даш­ковських (41), Харченка і Білянова (32).

У 1923 році створюється Мелітопольська округа, яка входить до складу Катеринославської гу­бернії. А з 1925 по 1930 рік ця ок­руга існує як окрема адміністра­тивно-територіальна одиниця і по 1932 рік вона підпорядковується столиці - Харкову. Низка населе­них пунктів Чаплинського району переходить до Ново-Троїцького району. Згідно з даними держав­них архівів Дніпропетровської та Запорізької областей станом на 1 липня 1926 року хутір Щербини та Васюри входить до складу Ольгів­ської сільської ради і носить назву поселення Крупської, на честь На­дії Костянтинівни Крупської, дру­жини та соратниці В.І. Леніна.

Крім поселення Крупської, яке налічувало 6 дворів, 29 жителів і розташовувалось на відстані сі­мох кілометрів від Ольгівки та 41 кілометра від Ново-Троїцька, до складу сільської ради входили ще сім населених пунктів. Це: Ольгів­ка (91 двір, 413 селян), Артемівка (29, 73), Червона Зірка (45, 180), Тимірязєвка (14, 71), Каменєва (11, 39), Олександра Ульянова (9, 87) та Будьонівка (17, 75). ­

Також до складу Ново-Тро­їцького району входили Яновська та Мар’янівська сільські ради. Яновська (на цей час Заозернен­ська сільська рада Каховського району) сільська рада об’єднува­ла п’ять поселень: Яновку, Сінне, Олексіївку, Совєтське і Бурна­шовку. До складу Мар‘янівської сільської ради входили пос. Фрун­зе (17 дворів, 80 селян), Аскані­я-Нова (1, 508), Скворцівка (19, 194), Забєліна (39, 173) та хутори Шевченка (19, 95), Червоноармій­ський (30, 107), Чубарєва (13, 75), Сталіна (10, 42), Свободний (10, 42), Петровський (22, 97), Про­летарський (12, 50), Незамож­ний (20, 87), Крестьянський (22, 78), Комінтерна (13, 55), Красний Уголок (2, 11), Карла Літке (6, 81), Каразановський (5, 26), Скаргіна (14, 66), Чарівний (9,37). Поселен­ня Фрунзе (Мар‘янівка) розташо­вувалось на відстані 45 кілометрів від Ново-Троїцька, а Скворцівка на відстані двох кілометрів від сільради та 44 кілометрів від ра­йонного центру. У період 1923- 1926 років перейменовано назви населених пунктів на честь рево­люційних подій та особистостей. Тому Мар’янівка деякий час но­сила назву на честь радянського партійного, державного і військо­вого діяча Михайла Васильовича Фрунзе (1885-1925 р.р.), який у 1925 році обіймав посади На­родного комісару з Військових та Морських справ, начальника шта­бу РККА, члена Ради праці і оборо­ни, члена бюро ЦК Комуністичної партії, члена ВЦВК та члена Пре­зидії ВЦВК СРСР.

Згідно «протокола общего собрания граждан Марьяновс­кого сельсовета Ново-Троицкого района Мелитопольского окру­га, состоявшегося 11 июня 1923 года» очолювали на той час раду: сільський голова А.Попович та секретар І.Костирка. На зборах були присутні 115 домогоспода­рів. Питання, яке розглядалось на порядку денному зборів, потребу­вало рішення про подальше вико­ристання земель площею 543,5 десятин, що залишились безха­зяйними за рахунок померлих і вибулих громадян та частково си­рітських. Це були наслідки голоду 1921-1922 років. В цьому ж році по Мар’янівській сільській раді на­лічуються землі Шліппе, Пейкера та інших площею 3094 десятини. Створюється колгосп «Солідар­ність». Станом на 1 липня 1925 року в колгоспі «Солідарність» на­лічується 60 їдців та використовується 217,5 десятин ріллі.

З часу створення радгоспу «Червоний Перекоп» (1.02.1929 року) населений пункт Щербинів­ка стає центром десятого відділку радгоспу. У 1934 році на виконан­ня рішення бюро обкому КП(б) У проводиться розукрупнення зернорадгоспу «Червоний Пере­коп». На базі його десятого від­ділку створюється «Асканійський зернорадгосп». Хутір Щербинівка стає центральною садибою но­вого господарства. У 30-40 роки «Асканійський зернорадгосп» входить до складу господарств Дніпропетровської області. Пер­шим директором радгоспу був призначений Іван Марченко. Ста­ханівською працею відзначались робітники Р.С. Манічев, А.Г. Григо­рюк, М.П. Кравцов, М.І. Шляхтов­ська, Н.І. Панова, Д.С. Юрченко, Ф.Ф. Гатило. 27 липня 1935 року грамотою дирекції, політвідділу та робіткому з присвоєнням почес­ного звання ударника за високоя­кісну працю по посіву та збиранню врожаю був відзначений Панте­леймон Сергійович Осінній. Гра­моту підписав директор радгоспу Задорожний.

У вересні 1941 року населені пункти громади були окуповані ні­мецько-фашистськими загарбни­ками. 214 жителів територіальної громади стали на захист Батьків­щини, 146 з них загинули на фрон­тах війни.

Восени 1941 року, після оку­пації німецько-фашистськими військами, в Скворцівці навколо комсомольців Григорія Щербини, Івана Довбні та Віктора Карпо­ва згуртувалась група учнівської молоді, яка вирішила чинити опір гітлерівцям. Згодом її очолили до­рослі Іван Боровик та Георгій Кал­миков, які прибули в село. Слуха­ли радіопередачі та інформували людей про становище на фрон­тах. Збирали зброю. Навесні 1942 року групу очолив комуніст Олек­сій Петрович Фоміних, приєдна­лись Микола Закалюжний, Мико­ла Дюдюн та інші. Через вчителя Устима Сергійовича Плохотнюка група об’єдналась з підпільника­ми в Яновці (сучасне Заозерне), Чкалово та Асканія-Новій. Друку­вались листівки, розповсюджу­вались серед населення заклики до саботажу окупантам по здачі хліба, продуктів і відправленню молоді на примусові роботи. Че­рез зраду 29 квітня 1943 року підпільників було заарештовано. 7 травня У.С. Плохотнюка і П.М. Ященка (керівник підпільної гру­пи в с. Чкалово) було закатовано і їх тіла кинуто в води Азовського моря. Деякі інші підпільники опи­нилися в концтаборі Бухенвальд, з якого їх звільнили війська Черво­ної армії. 30-31 жовтня 1943 року всі населені пункти Ольгівської та Яновської сільських рад були звільнені від ворога. Найзапекліші бої точились біля села Скворцівка.

Після окупантів залишились зруйновані ферми, господарські приміщення і багато спалених хат. Жителі допомагали зводи­ти капоніри для бойових літаків авіаційного полку, дислокованого неподалік Червоного Перекопа, та доглядали поранених у військо­вому шпиталі. Навесні 1944 року зернових засіяли мало. Налічува­лось всього 15 волів, 30 коней та 20 корів. А восени, вже за допомо­гою держави, було засіяно майже половину орної землі.

Славетною сторінкою історії громади стала пам‘ять про бать­ка і сина – Миколу Семеновича та Миколу Миколайовича Гречків. М.С. Гречка – колишній червоний партизан, червоноармієць, учас­ник Громадянської війни, тракто­рист, комбайнер радгоспу «Чер­воний Перекоп», механік радгоспу ім. Чкалова Ново-Троїцького ра­йону, з 1947 по 1968 роки - меха­нік радгоспу «Асканійський». М.М. Гречка (1924-1944 р.р.) – старший льотчик 993 авіаполку нічних бом­бардувальників 262-ої Лозовської Червонопрапорної авіадивізії 17-ї Повітряної армії, нагороджений орденом Червоної Зірки. 8 берез­ня 1944 року в телеграмі Верхов­ному Головнокомандувачу СРСР, Маршалу СРСР Й.В. Сталіну від працівників радгоспу ім. Чкалова було висловлено прохання про передачу літака «Чкаловець», по­будованого на зібрані колективом гроші (130000 карбованців), саме їх земляку Миколі Миколайовичу Гречку. 9-10 квітня 1944 року у с. Великий Дальній під Одесою М.М. Гречка загинув в нерівному бою з ворожими винищувачами.

У 1988 році в Тавричанці від­булося перезахоронення останків загиблих у 1943 році під Скво­рцівкою червоноармійців. Вони були поховані у братській моги­лі спільно з останками чотирьох військових льотчиків (радянський літак був збитий під Солідарним) та померлими від ран у Щербинів­ському шпиталі червоноармійця­ми. Над могилою героїв піднявся величний меморіал.

Серед багатьох селян, які за­хищали Батьківщину від фашист­ського ярма, особливо відзна­ чилися кавалер ордена Слави III ступеня Микола Костянтинович Кас‘яненко, нагороджені орденом Червоної Зірки Дмитро Устимо­вич Биков, Сергій Пантелійович Колченко, Іван Захарович Кур­дюк, Василь Сидорович Ліснічен­ко, Микола Іванович Магдебор, Іван Григорович Носаль, Микола Дорофейович Соколов, Олексій Захарович Терещенко та Микола Якович Камишніков, кавалер ор­дена Вітчизняної війни I ступеня Олександр Маркович Пащенко.

У 1944 році зі створенням Херсонської області радгосп «Асканійський» входить до скла­ду господарств Ново-Троїцько­го району. Згідно з адміністра­тивно-територіальним поділом Української РСР на 1 вересня 1946 року до Іванівської сільської ради Ново-Троїцького району Херсонської області відносяться села: Іванівка (сучасне Заозер­не), Олексіївка, Скворцівка та Совєтське, а до складу Ольгів­ської сільської ради входять: село Ольгівка і хутори Артема, Зоря, Іванівка (сучасна Мар‘янівка), Новий, Солідарний, Тимірязєвка та Щербинівка. Потім Щерби­нівка переходить до складу Іва­нівської сільської ради, а вже з 1 січня 1959 року, за другою хви­лею укрупнення радгоспів і кол­госпів, населений пункт отримує назву Тавричанка і стає центром Тавричанської сільської ради Но­во-Троїцького району. З 1 січня 1963 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.1962 року «Про укрупнен­ня сільських районів Херсонської області» - до розмірів територій виробничих колгоспно-радгосп­них управлінь – Тавричанська сільська рада входить до складу Чаплинського району, а з 1 січ­ня 1965 року переходе до складу Каховського району. На той час Тавричанській сільській раді під­порядковуються села Тавричан­ка, Заозерне, Мар’янівка, Зоря, Олексіївка, Ольгівка, Скворцівка, Совєтське, Солідарне, Артема, Тимірязівка та хутір Новий. Пізні­ше, з розбудовою великого зро­шення та укрупнення колгоспів і радгоспів, а саме - до кінця семи­десятих років минулого сторіччя, жителі хутора Новий та сіл Зоря, Олексіївка, Совєтське, Артема і Тимірязівка були переселені до інших сіл району. А ці населені пункти були виключені з облікових даних Каховського району.

На початку п’ятдесятих років було повністю відновлено житло­вий фонд, впорядковано вулиці і розширено соціально-побутову мережу населених пунктів грома­ди. Працівники радгоспу «Аска­нійський» сумлінною працею будували майбутнє. У 1952 році комбайнер П.С. Осінній намоло­тив з 405 гектарів комбайном С-6 10450 центнерів зерна і отримав диплом другого ступеня Херсон­ської обласної сільськогосподар­ської виставки.

У 1953 році в Тавричанці стоя­ло всього кілька хат і приземкува­тих землянок, росло кілька акацій та простягався пустир. Потім по­чалося будівництво виробничої і соціальної сфери.

У 1957 році директором рад­госпу був призначений Володимир Опанасович Бондаренко. Під його керівництвом, за період з 1957 по 1963 роки, на території централь­ної садиби було збудовано: цен­тральні ремонтні майстерні, га­раж, контору радгоспу, пекарню та 92 одноквартирних жилих будинки для робітників господарства. По­будовані їдальня, медичний пункт з родильним відділенням, перу­карня, лазня, готель, майстерня з пошиву і ремонту взуття, сільський клуб, відділення зв’язку, літній кі­нотеатр, дитячі ясла та добудова­ні дві класні кімнати при восьми­річній школі. На кожному відділку запрацювали ларьки з продажу населенню овочів, фруктів та іншої радгоспної продукції. Були насад­жені лісозахисні полоси, закла­дено фруктовий сад та три парки. Проведено електрозабезпечення і телефонізацію населених пунктів.

У 1964 році радгосп «Асканій­ський» (директор Іван Омеляно­вич Романько) здав державі 8600 тонн зерна. У період 1964-1965 років господарством збудовано 75 будинків, в тому числі сім двопо­верхових чотириквартирних жилих будинки та 43 будинки для пере­селенців, медпункт, 9 кілометрів водопроводу, сховище на 500 тонн зерна, склад мінеральних добрив, корівник, пункт штучного заплід­нення та інше. При цьому радгосп додатково провів ремонт різних приміщень на 120 тисяч карбован­ців. В село прийшов скраплений газ, в будинках радгоспу встанови­ли десятки газових плит. Повністю вирішили питання водопостачання і в багатьох місцях заасфальтували доріжки.

В 1965 році радгосп з площі 7400 га зібрав в середньому по 21,5 цнт. зерна з гектара. На друго­му відділку врожайність становила 24,5 цнт. з га, а на парових площах зібрали по 36 цнт. з га. Державі було продано 8306 тонн зерна при плані 7615 тонн.
На сівбі озимих по парових площах добре попрацювали агре­гати, де начальниками були (ме­ханізатори) Федір Хомич Гатило та Гаврило Прокопович Колесник, які щодня засівали по 50-55 га. Високих результатів добились тва­ринники відділку № 1(бригадир - Віктор Андрійович Литвиненко) і бригада № 3 (бригадир - Іван Ти­хонович Михайленко). Річний план продажу молока державі виконали на 142 %, м’яса - на 105 %, яєць - на 104 і вовни - на 108 %. Воло­димир Кривонос та Іван Павленко виростили 150 гектарів кукуру­дзи та зібрали з кожного га по 20 центнерів зерна. Найкраща доярка Валентина Ковальська надоїла по 3100 кілограмів молока від коро­ви. Хороших показників добилися доярки Марія Сидоренко, Лідія Сапотницька, Лідія Лопата, Ганна Новосвєт. Марфа Лукашова за рік відгодувала 1055 свиней загаль­ною вагою 1000 центнерів.

З липня 1973 року дніпровська вода ввійшла в канал і напоїла жи­вильною вологою засушливу тав­рійську землю. На «Жнивах-73» комбайнер Василь Сидорович Ліс­ніченко на СК-4 зібрав 4549 цент­нерів зерна з площі 128 га. А вже у 1980 році Володимир Володими­рович Правдун, який проклав свою першу борозну ще у 1952 році, ви­дав 39000 центнерів зерна. В цьо­му ж році на збиранні кукурудзи заохочувальні премії в районному змаганні на зрошенні отримали В.З. Князєв – 300 карбованців (зі­брав 101 цнт. з 66 га) та К.О. Сте­цик – 200 карбованців (97 цнт. з 66 га). Не відставав від них і колектив ферми (завідвач П.І. Слива), який став переможцем в районному змаганні по відгодівлі ВРХ, а кра­щою дояркою в районі стала Є.О. Минюкова. На «Жнивах-80» понад 11 тисяч центнерів зерна намоло­тили комбайнер В.В. Правдун, по­мічник М.І. Шилов, водій І.Д. Сень та тракторист Г.У. Козак, показали третій результат в районі. Крім того, В.В.Правдун на «Херсон­ці-200» показав перший результат в районі на збиранні кукурудзи, а збиральний загін І.І. Білецького став третім у районі.

За успіхи, досягнуті в 1982 році, Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив бронзовими медалями і цінними подарунками механізато­ра Бориса Григоровича Пуляєва та водія Тимофія Андрійовича Литви­ненка.

Серед кращих працівників рад­госпу у 80-ті роки були: зварник О.Самойленко, коваль В.Малюкін, майстер В.Гатило, трактористи Ю.Микитюк, С.Зеленяк, доярки Г.Ко­вальчук, Л.Довга, токар В.Бєляєв, будівельник Г.Проценко, столяр А. Іванченко, овочівниця Г.Сомик, во­дії В.Смішко, В.Кравчук, комбай­нер І.Вітковський, бригадир МТФ Л.Видріна, технік штучного заплід­нення У.Негуляєва.

До 1950 року село Іванівка (Мар`янівка) налічувало 8 бага­токвартирних будинків, в яких проживало близько 30 сімей. На початку 50-х років село Мар’янівка почало розбудовуватися і тому ви­никла потреба у своїй школі. Діти ходили у Скворцівську початкову школу і після закінчення чотирьох класів продовжували навчання у Щербинівській школі. Цю початко­ву школу було відкрито у 1951 році. А з 1958 року вже під назвою Аска­нійська початкова школа вона про­існувала до 1962 року. У 1962 році для початкової школи було збудо­вано окреме приміщення, в якому працювали три класи, бібліотека, учительська кімната. Діти 1-3 кла­сів навчалися в початковій школі у Мар’янівці, а старших підвозили на навчання до Тавричанки.

Для жителів села Мар’янівка рішення Каховського райвиконко­му про реорганізацію початкової школи у восьмирічну стало справ­ді історичним. Її будівництво було оголошено народною будовою. Сільчани надавали будь-яку допо­могу підряднику - ПМК №155. Пер­шого вересня 1986 року нова шко­ла вперше відкрила двері своїм учням. Директором було призна­чено Миколу Івановича Курдюка, який працював на цій посаді до 30 листопада 1997 року, потім школу очолила Тетяна Олександрівна Ко­пил.

Сьогодні в школі здобувають базову загальну середню освіту діти з сіл Скворцівка і Мар’янівка. За 26 років зі стін Мар’янівської школи у світ пішло 274 випускники. Багато років присвятили педагогіч­ній діяльності В.Д.Бочко, Л.С.Пе­трушкіна, М.І.Курдюк, Т.Я.Курдюк. Із самого початку працюють у школі О.В.Тукало, Н.І.Лоскутова, Т.О.Копил, Л.Л.Білецька.
Мар’янівський дитячий на­вчальний заклад «Сонечко» від­новив свою роботу в червні 2010 року. Функціонує одна різновікова група, яку відвідують діти від 3 до 6 років.

Мар’янівська сільська бібліо­тека активно працює з 1956 року. 29 років бібліотекою завідує Ка­терина Григорівна Чеховська. На сьогодні бібліотека відноситься до комунальної установи «Кахов­ська районна об‘єднана бібліотека імені М.В.Братана» та обслуговує мешканців двох сіл Мар‘янівка і Скворцівка. Фонд бібліотеки налі­чує 4 тисячі книг. У бібліотеці є два комп’ютери з доступом до Інтер­нету.

У Мар’янівському фельдшер­ському пункті працює з 1994 року фельдшер Ольга Леонтіївна Че­банова, яка обслуговує мешкан­ців сіл Мар’янівка та Скворцівка і надає медичні послуги людям по­хилого віку на дому. Мар‘янівське відділення зв’язку очолює Надія Анатоліївна Власюк.

У січні 1981 року на базі ви­робничих підрозділів радгоспу «Асканійський», розташованих в селах Мар‘янівка і Скворцівка, був створений радгосп «Меліоратор», директором якого призначили Володимира Івановича Фаніна.

Протягом десяти років в гос­подарстві було побудовано ба­гато виробничих та соціально-по­бутових об‘єктів. Це свинарник на 2000 голів, за рахунок чого кількість свиней зросла до 6000 голів, та нове приміщення вів­цеферми на 7000 голів, що дало змогу збільшити поголов`я овець до дванадцяти тисяч. Провели реконструкцію корівника на 800 голів.

У 1982 році завершили будів­ництво системи зрошення. Були зведені 2 будинки тваринника і 2 будинки механізатора. Побудо­вані виробнича майстерня з пунк­том технічного обслуговування, котельня, ангар для збереження зерна та нова будівля контори. Зведені кормоцехи, млин і силосні ями. У 1983 році заасфальтовано сільські дороги та фермерські подвір’я. Особлива увага приді­лялась спорудженню житла (зве­дено більше п’ятдесяти будинків) і соціально-побутових об’єктів, серед яких їдальня, лазня та ре­конструйовано клуб. У 1986 році введені в дію восьмирічна школа та дитячий садок, а у 1988 році відкрита пекарня.

Першими помічниками ди­ректора В.І. Фаніна в звершенні планів підйому господарства були головний інженер, секретар парт­бюро Микола Петрович Семе­нов, головні агрономи Валентина Марківна Мазаєва і Володимир Григорович Протасов, головні економісти Валентина Прохорів­на Мазуркіна і Наум Самійлович Рухман, головний будівельник Анатолій Миколайович Костенко, головний інженер Сергій Григо­рович Гранкін, начальники мех­загонів Володимир Васильович Гуменюк і Володимир Вікторович Бесчастний, доярка, депутат об­ласної ради Валентина Олексан­дрівна Галкіна, тракторист Іван Васильович Калінін, доярка Євге­нія Пастернак, завідувач буртом Іван Микитович Олійник та багато інших.

За підсумками роботи у 1980 році найкращим в районі був ви­знаний чабан П.О. Чабанов. На

«Жнивах-81» понад 10 тисяч цент­нерів зерна намолотили комбай­нер Т.В. Головчук, його помічник С.М. Витвицький, водій М.І. Дев‘я­тов та тракторист О.О. Чабанов. У тому ж році радгосп «Меліоратор» визнано переможцем району з виробництва і заготівлі молока. Колектив ферми у складі Б.А. Бу­дюк, О.П. Ільчук, М.М. Витвиць­кої, О.П. Кохан, Н.С. Козирь 100% молока здали першим сортом з жирністю 3,6, прибавка від кожної корови склала 620 кг, виборовши «Приз Прогресу» редакції газети «Зоря комунізму». А кращою ско­таркою в районі була визнана В.І. Калініна.

З 2004 року в історію Мар‘я­нівки увійшло приватне підпри­ємство «Агробізнес» (директор Едуард Вікторович Репілевський). З того часу на її території побу­довано пекарню, реконструйова­но їдальню та гаражі, проведено благоустрій промислової зони господарства. Не забута і соціаль­на сфера сільської громади. За активної участі підприємства від­новлено дошкільний заклад «Со­нечко», проведено капітальні ре­монти Мар‘янівського сільського клубу і бібліотеки, автобусної зу­пинки села Скворцівка та огорожі кладовища. За фінансової під­тримки приватного підприємства «Агробізнес-2» (керівник Данило Едуардович Репілевський) у 2013 році профінансовано будівниц­тво газопроводу до села Мар‘я­нівка протяжністю 6,2 кілометра на суму 1150 тисяч гривень. На сьогодні близько 70 житлових бу­динків мар‘янівців-членів коопе­ративу «Мрія», вже підключені до мережі газопостачання. Загалом за десять років ці підприємства вклали в соціальний розвиток гро­мади близько 3 мільйонів гривень. Також вдячні жителі Скворцівки та Мар‘янівки за постійну допомогу громаді у розвитку об‘єктів со­ціальної сфери керівникам ПрАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл» і ФГ «Травень» (керівники - Михайло Михайлович Медолиз та Сергій Миколайович Стукан).

Нагородами за трудові досяг­нення відзначено багато жителів громади. Серед них за успіхи в розвитку сільськогосподарсько­го виробництва двома орденами Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани» нагород­жено ланкового, механізатора Во­лодимира Зіновійовича Князєва, орденом Леніна - тракториста Андрія Тихоновича Клименка, а керуючий відділком Арсентій Ада­мович Ружицький став кавалером орденів Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани». Ор­ден Трудового Червоного Прапо­ра отримали доярка Марія Яківна Биковська, тракторист Петро Іва­нович Власенко, комбайнер Воло­димир Іванович Єрмаков, комбай­нер Дмитро Іванович Іващенко, комбайнер Василь Іванович Ка­лінін, комбайнер Василь Григо­рович Курбацький, водій Тимофій Андрійович Литвиненко, комбай­нер Іван Кирилович Немченко, ди­ректор радгоспу Іван Омелянович Романько, водій Іван Дмитрович Сень, тракторист Кирило Оста­пович Стецик і доярка Зінаїда Михайлівна Шалапаюк. Кавалера­ми ордена «Знак Пошани» стали тракторист Станіслав Дмитрович Довгий, зоотехнік-селекціонер Алла Миколаївна Носкова, тракто­рист Володимир Павлович Русалі­мов тракторист Василь Григоро­вич Рябченко, секретар парткому радгоспу Михайло Іванович Ткач і ланковий Валерій Якович Фанін. Ордена Трудової Слави III ступеня був удостоєний комбайнер Во­лодимир Васильович Правдун, а ордена княгині Ольги III ступеня - доярка Таїсія Дмитрівна Ткач.
У 1985 році директором рад­госпу «Асканійський» признача­ється Віра Опанасівна Найдьоно­ва. Вона народилася 5 серпня 1948 року в с. Заозерне Ново-Троїцько­го району. Трудовий шлях розпо­чала у 1966 році рахівником-ка­сиром Тавричанської сільської ради. Працювала начальником відділення зв’язку с. Тавричанка, а потім п’ятнадцять років поспіль на виборних посадах секретаря та голови Тавричанської сільра­ди. У 1980 році без відриву від роботи отримала спеціальність економіста у Київському інститу­ті народного господарства імені Коротченка. У 1984 році їй довіря­ють посаду секретаря парткому, а потім директора радгоспу «Аска­нійський». З 1.10.1991 року госпо­дарство перейменовано в дослід­не господарство «Асканійське» і підпорядковано Українській ака­демії аграрних наук. З 26.07.2001 року Віра Опанасівна стає гене­ральним директором державного науково-виробничого об’єднання південного регіону «Асканійське Руно» з виконанням обов’язків ди­ректора ДП ДГ «Асканійське».

За 28 років під керівництвом В.О. Найдьонової була проведе­на велика робота з будівництва, реконструкції і переобладнання виробничої бази господарства та соціально-побутових об’єктів громади. Реконструйовані тва­ринницькі ферми, збудовано ав­тогараж, мехзагони, будівельну дільницю, зернотік, два будинки тваринника, адміністративну будів­лю радгоспу. Споруджено сучасний насіннєвий завод, дитячі ясла-са­док «Ромашка», готель, стадіон. Проведено реконструкцію будинку культури, дільничної лікарні (нині - лікарська амбулаторія сімейної ме­дицини), а колишній магазин пере­творено в затишне кафе «Вікторія» і добудована будівля Тавричанської школи. Заасфальтовані дорога на Солідарне та вулиці Тавричанки. Всі роки продовжувався поточний ремонт та будівництво житла для працівників радгоспу. За рахунок радгоспу були прокладені підвід­ний і розвідний газопроводи та га­зифіковано школу, дитячий садок, дільничну лікарню і житловий сек­тор. А головне, під керівництвом Віри Опанасівни, ДП ДГ «Асканій­ське» перетворилося в показо­ву науково-дослідну базу Півдня України. Тут розвивається вівчар­ство (три тисячі овець асканійської тонкорунної породи); займаються племінним розведенням великої рогатої худоби південного типу – української чорно-рябої молочної (500 високопродуктивних корів в МТФ європейського типу) і окремо м`ясної породи; виробництвом зер­на, олійно-технічних культур та кор­мів. І все це за висновками та реко­мендаціями Асканійської дослідної станції, в яку входять лабораторія фітопатології і метеостанція. А в складі дослідної станції працюють вже три кандидати сільськогоспо­дарських наук (Віктор Григорович Найдьонов, Олександр Володими­рович Князєв і Віктор Михайлович Нижеголенко) та одинадцять аспі­рантів.

Якщо у 1992 році в радгоспі «Асканійський» найкращі доярки Раїса Навоєнко, Маргарита Кушнір, Марія Ващенко і Панадія Лозинська отримували від корів понад чотири тисячі літрів, то зараз середньомі­сячний надій становить понад 7 ти­сяч кілограмів. Молочне стадо дає щомісяця один мільйон гривень прибутку.

Якщо врожайність зернових у 1989 році в радгоспі «Асканійський» складала 49,1 цнт. з га (в тому чис­лі на зрошенні – 58 цнт. і на богарі 27,1 цнт.) і була достатньо показо­вою у районі, то у 2013 році озимої пшениці намолочено по 61,3 цнт. з га, озимого ячменю по 58,8 цнт., ярого - по 47,1 цнт. А в середньому вийшло по 57,5 цнт. на круг. Зага­лом «Асканійське» зібрало 8 тисяч збіжжя (разом з технічними культу­рами 8300 тонн): майже 5800 тонн пшениці, близько 2000 тонн – ози­мого та ярого ячменю і жита.

В останні роки в ДП ДГ «Аска­нійське» побудовані цех з перероб­ки молока і м’яса, млин, де роблять різні крупи і вищої якості борошно, лінія макаронних виробів. Госпо­дарство постійно розвиває соці­ально-культурну сферу села Таври­чанка.

На багатьох міжнародних ви­ставках отримано низку золотих медалей, а господарство неофіцій­но називають академією всеукраїн­ського передового досвіду.

Віра Опанасівна - глибоко віруюча пра­вославна людина, за її підтримки у 2001 році у Тавричанці був побудований храм новомучеників та сповідачів віри христи­янської, який зараз перейменовано у храм Василя Великого. Вона нагороджена ба­гатьма православними орденами та меда­лями, підтримує вісім монастирів і храмів в Києві, на Волині, Буковині, у Донецькому регіоні, в тому числі Корсунський монастир під Новою Каховкою.

В постійній, наполегливій праці в до­сягненні найкращих виробничих показни­ків Віра Опанасівна опирається на перших своїх помічників, які згуртовують трудовий колектив. Серед них - заступники дирек­тора Віктор Григорович Найдьонов і На­талія Іванівна Сучкова, головний інженер Олександр Володимирович Князєв, голо­ва ради ветеранів Олександра Дмитрівна Репілевська, начальник мехзагону Володи­мир Павлович Русалімов, головний енер­гетик Валентин Гнатович Господарчук, го­ловний бухгалтер Ніна Миколаївна Бохан, трактористи Борис Григорович Пуляєв, Василь Петрович Куриляк, Олексій Олек­сійович Майба, Олексій Михайлович Голо­вченко та Юрій Вікторович Лопата, доярки Людмила Дмитрівна Довга, Галина Іванівна Ковальчук і Людмила Семенівна Шапова­лова, водії Іван Іванович Вітковський та Дмитро Михайлович Данилюк, кухар Ірина Вікторівна Єрмакова, технік штучного за­пліднення Ольга Олександрівна Галкіна та багато інших.

Зі спогадів старожилів, школа у Щер­бинівці відкрилась при церкві, приміщення якої у радянські часи було реконструйо­вано під клуб. Перші уроки проводились у церкві батюшкою. Він вчив дітей писати, читати та рахувати.

З 1935 по 1944 рік школу очолював Федір Микитович Кужель. У 1944 році він пішов на фронт і не повернувся. У 1936 році при школі 30 діточок грали в оркестрі народних інструментів. У 1952-1953-му на­вчальному році Щербинівська школа стала семирічною. Діти вчилися у дві зміни, після уроків збирали курай для опалення школи, допомагали радгоспу збирати бавовник.

У 1957 році при Щербинівській вось­мирічній школі були відкриті дві добудо­вані класні кімнати. У 1961 році вчителя­ми працювали Віра Прокопівна Ізбицька, Марія Іванівна Гулицька, Поліна Андріївна Лобода та Віра Іванівна Сінєнок. З 1 ве­ресня 1974 року при школі відкрито інтер­нат на 55 дітей. В ньому працювали ви­хователі В.Ф.Власенко, В.І.Ясько та няня Є.П.Левченко. Директором школи був Дмитро Миколайович Шамановський. Йому допомагали вчителі В.П. Ясинець­кий, П.Л. Литвиненко, О.І. Герасимук. У різні часи школу очолювали: Олек­сандр Степанович Пизик, Степан Євсе­йович Поляков, Віктор Костянтинович Клименко, Віктор Павлович Нагорний, Любов Федорівна Кіло, Світлана Микола­ївна Славінська, Ніна Семенівна Ковшар, Людмила Петрівна Голиш. Сьогодні дирек­тором школи працює Світлана Василівна Стецюра. В школі навчається 226 учнів, з якими працює педагогічний колектив із 44 чоловік. Тут викладають справжні майстри своєї справи Т.М. Баланюк, Г.І. Білан, К.В. Бубнова, О.В. Дремлюга, Л.В. Кагальонок, І.Ф. Козинець. Восени 2012 року вчитель англійської мови Лілія Володимирівна Ку­дрява була відзначена Подякою Прем’єр- міністра України за свій особистий внесок в розвиток освіти. У школі активно пра­цюють учнівське самоврядування - прези­дентська республіка «Лідер» та козацький курінь «Таврійські чайки».

У 1989 році в Тавричанці відкрив свої двері для малечі дитячий садок «Ромаш­ка», першим завідувачем якого працюва­ла Тетяна Володимирівна Плюхіна. У 2001 році дитсадок став дошкільним комуналь­ним закладом сільської ради, який з 1999 року очолює Ольга Володимирівна Лизун. В яслах-садочку працюють 4 групи, де пе­ребувають 97 вихованців. А найкращими вихователями закладу жителі громади ви­знали Ніну Костянтинівну Господарчук, Іри­ну Олександрівну Довгу, Лідію Захарівну Калініну, Ніну Андріївну Коваленко і Ольгу Іванівну Ткаченко.

Тавричанська амбулаторія загальної практики сімейної медицини обслуговує жителів двох сільських територіальних гро­мад - Тавричанської та Дудчинської (села Дудчино, Любимо-Мар‘ївка і Любимо-Пав­лівка). В цьому закладі розміщені: денний стаціонар, лабораторія, кабінети здорової дитини, функціональної діагностики, ще­плення, фізіотерапевтичний, масажний, акушерський та кабінет стоматолога. До послуг відвідувачів - лікувальні грязі і озо­керито-парафінові ванни. З добром та ува­гою зустрічають селян завідувач амбулато­рії Віра Степанівна Якушева та фельдшер Олексій Олексійович Майба. Багато років сумлінної праці заради здоров‘я людей віддала цьому закладу поважний лікар Уско Ольга Іванівна.

Щорічно влітку робітники «Асканій­ського» можуть оздоровитись на чудовій базі відпочинку на узбережжі Азовського моря. А загалом у 2013 році 260 праців­ників оздоровились в різних місцях нашої країни, в тому числі використали 40 сана­торних путівок.

З легкого пера журналістів село Тав­ричанка здобуло назву – «олімпійська де­ревня». В штаті господарства налічується 7 кваліфікованих тренерів з різних видів спорту. На стадіоні тренуються 3 футболь­ні команди, працюють секції з настільного тенісу, волейболу, важкої атлетики, боксу, більярду, а у 2012 році відкрито сучасний тенісний корт з синтетичним покриттям та вже будується кінно-спортивна база.

Справжнім надбанням Тавричанської територіальної громади є художня само­діяльність, яка налічує близько 120 чоловік. Під керівництвом завідувача Тавричан­ського будинку культури Т.І. Гатицької під­німають настрій селянам ансамблі «Співо­че поле», ветеранський - «Гарний настрій», дитячий - «Яблунька»; танцювальні колек­тиви студії сучасного танцю «Забава плюс» (керівник Є.Б. Соколовська); звеселяють піснями тріо «Надія», «Веселі кумасі» та се­микласниця Л. Ісаєва (керівник Н.А. Ісає­ва). Під керівництвом С.О. Галкіної працює клуб в Мар‘янівці.

Громаду обслуговують два житлово- комунальні господарства, які вирішують питання водопостачання, водовідведення та інші. В кожному - по чотири робітники. Тавричанське ЖКГ очолює Анатолій Мико­лайович Стецюра, а Мар’янівське - Дмитро Володимирович Жарких.

Загальна площа Тавричанської сіль­ської ради складає 11564,7 га, в тому числі рілля – 9796,5 га, зрошення – 7328 га. Роз­пайовано сільгоспугідь – 4274,7 га, кіль­кість паїв – 416.

На території сільської ради працюють землекористувачі: ДП ДГ «Асканійське» (В.О. Найдьонова), ТОВ «Агробізнес» (О.С. Городецький), ПрАТ «ФФІ» (А.С. Сініло), ВАТ «Каховське ХПП» (М.Ф. Стукан), ФГ «Травень» (С.М. Стукан), ПП «Софіта Юг» (Ю.В. Гуцул), ФГ «Ольвія» (І.М. Литвин), ФО А.В. Царук, ФГ «Скіф» (М.Б. Хомяк), ФО М.В. Вербещук, ФО Р.М. Книш, ФГ «Про­лісок» (С.М. Дирдін), ФГ «Южанка» (С.М. Дирдін). При цьому ДП ДГ «Асканійське» використовує 5594 гектари земель, а ТОВ «Агробізнес» - 3177 гектарів.
На чолі Тавричанської сільської ради стояли небайдужі, шановані люди – Парас­ковія Данилівна Ягунова (шістнадцять років поспіль), Валентина Гаврилівна Латишева, Володимир Іванович Фанін, Віра Опана­сівна Найдьонова, Валентин Гнатович Гос­подарчук, Микола Васильович Стецюра, Людмила Іванівна Пестрецова, Олександр Михайлович Нижеголенко (який сьогодні вдруге очолює сільраду), Микола Петрович Семенов (десять років поспіль) та Любов Федорівна Кіло. Секретарями сільради обирались Катерина Опанасівна Ласто­вецька, Віра Опанасівна Найдьонова (вісім років поспіль), Людмила Іванівна Пестре­цова (загалом 19 років на посаді), Наталія Миколаївна Вереш, Фаїна Петрівна Бісага та Валентина Василівна Токарська.

За підсумками 1972 року в соціаліс­тичному змаганні серед сільських рад тре­тє місце у Каховському районі виборола Тавричанська сільська рада (голова П.Д. Ягунова). У 1983 році сільська рада двічі (в липні та листопаді) була визнана пере­можцем районного змагання як рада, що перевиконала зобов’язання по закупівлях лишків продуктів тваринництва з всіх видів. Головою сільради на той час працювала В.О. Найдьонова. У 2006 році в районному конкурсі за «Кубок Прогресу» Тавричанська рада завоювала I місце з призовим фондом 10000 гривень. А в 2007 році вона була ви­знана третьою в обласному конкурсі серед селищних та сільських рад і одержала приз у розмірі 10000 гривень. Головою ради на той час працювала Л.Ф. Кіло.

Найбільш заслужених, поважних зем­ляків обирала громада до складу депутат­ського корпусу Каховської районної ради. Серед них - Ірина Іванівна Бондар, Лідія Олександрівна Бубнова, Мотря Кирилівна Горбунова, Микола Микитович Калінін, Лю­бов Федорівна Кіло, Олександр Володими­рович Князєв, Микола Сергійович Коваль­чук, Ніна Григорівна Кошель, Валентина Гаврилівна Латишева, Надія Іванівна Муха, Віктор Григорович Найдьонов, Віра Опана­сівна Найдьонова (чотири скликання), Іван Омелянович Романько, Анатолій Павлович Русалімов, Павло Іванович Сівачок, Вале­рій Якович Фанін, Парасковія Данилівна Ягунова.

Афганістан... Болючим спогадом ввій­шов він у серця багатьох жителів України. Серед тих, хто пройшов пекло цієї війни, є і шановні жителі громади. Це Анатолій Гри­горович Зуєнок, Сергій Іванович Калінін, Віктор Єгорович Мельников, Олег Єгоро­вич Самойленко, Анатолій Миколайович Стецюра та Олександр Вікторович Гатило. Особливо шанують земляки останнього із згаданих героїв.

О.В. Гатило. (04.05.1965 р.-14.04.1985 р.) - випускник Тавричанської школи та Новокаховського СПТУ №7, спокійний, скромний юнак. Любив слухати музику, ма­лювати, цікавився технікою, поважав і лю­бив своїх батьків - Ніну Василівну та Вікто­ра Федоровича. Його ім`я ввійшло в Книгу безсмертя військової частини №24785. З листа командира Мазура батькам заги­блого героя: «находясь в засаде вместе с друзьями по взводу, разведчиками, об­наружил группу душманов и решительно атаковал их, уничтожая огнем и забрасы­вая гранатами. Он в этом бою был тяжело ранен, вместе с ним был тяжело ранен и командир его взвода старший лейтенант Баранкевич. К великому сожалению, от тя­жёлой раны Саша скончался. В результате боя было уничтожено 15 душманов, захва­чено оружие, гранаты и сорвана дивер­сия… Подвиг Вашего сына командование части оценило высоко и представило его посмертно к правительственной награде - ордену Красной Звезды».

На честь героя у 1988 році вулиця Зеле­на села Тавричанка перейменована у вули­цю О. Гатила, а у 2006 році у школі відкрито меморіальну дошку.



Ветеранів Тавричанської територіальної громади об’єднують дві первинні організа­ції, на чолі яких стоять понад десять років найбільш енергійні, ініціативні та поважні люди. У Тавричанці це Олександра Дми­трівна Репілевська, учасник ансамблю ве­теранів, у минулому шкільний бібліотекар, а у Мар’янівці - Марія Юріївна Левицька.
Матеріал наданий міськрайонною газетою «Каховська Зоря»


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка