Згадаємо їх поіменно, згадаємо горем своїм, Це потрібно не мертвим, це потрібно живим! Вічна пам’ять загиблим героям




Дата канвертавання30.04.2016
Памер301.43 Kb.
Згадаємо їх поіменно, згадаємо горем своїм,

Це потрібно не мертвим, це потрібно живим!

Вічна пам’ять загиблим героям

Вічна слава живим!

Присвячується тим, кому не

вистачило життя про це розповісти

Розділ I « НОВОГРАД - ВОЛИНСЬКИЙ УКРІПРАЙОН»
В 1931 р. вздовж західного кордону СРСР почалося будівництво укріплень в разі нападу ворога із заходу. Одним із таких був Новоград Волинський, роз –

ташований вздовж річки Случ , що в 30 - 70 км на схід від західного кордону з буржуазною Польщею (кордон проходив під містечком Корець). Залізобетонні доти пролягали від Мирополя до Коростеня на 120 км. УР ще називали «лінія Молотова – Сталіна» і він нараховував 216 дотів. Після поразки в прикордонних боях, радянське командування покладало великі надії на відвід наших військ на лінію старих укріпрайонів, споруджених в період 1931- 1934 років і організацію там міцної оборони. Планувалося на цьому рубежі зупинити ворога і перейти в наступ. Він захищав стратегічний київський напрямок.

Будівництвом керував військовій інженер Д.М.Карбишев, а в нашому місті командир 45 стрілецької дивізії Засманович. НВУР був розбитий на три ділянки: Новоград Волинський, Баранівський, Новомиропільський.

В вересні 1939 р. 45 стрілецька дивізія, яка будувала доти, приймала участь по звільненню від поляків західної України, а НВУР керували комендант – полковник Михайлов, батальйонний комісар Типельбойм і начальник штабу Сябрук П. Ф.

Укріпрайон мав протяжність 120 км і нараховував 216 дотів. Бойові спорудження були в основному розташовані в одну лінію на правому березі Случі, а в районах Новограда – Волинського і Нового Мирополя доти були збудовані в глибину до 4 км і розташовані в 3-4 лінії на обох берегах Случі.

В 1938 – 1939 рр. в 16 – 20 км на захід від міста в районах сіл Красилівка, Дідовичі, Багате був побудований передній вузол оборони, що складався з 55 дотів. На превеликий жаль, із-за перенесення оборонного будівництва в 1940 році на новий кордон, споруди цього вузла так ї залишилися без озброєння та внутрішнього обладнання. Для прикриття правого флангу фронту ці довготривалі споруди відхилялися від річки Случ до 10 км на схід в район села Варварівка.

Помітним недоліком УРу була мала чисельність артилерійських споруд для 76,2 гармат і, як наслідок, слабка вогнева підтримка лінії оборони (всього 39 капонірних гармати на120 км оборони), повна відсутність протитанкових ровів і гармат для винищення ворожої техніки.Була повністю відсутня кругова оборона кожного доту з тилу та з глибини. Тому захопивши один дот, ворог безперешкодно оволодівав сусідніми. Але як би там не було, при необхідному доукомплектуванні ділянки оборони польовими укріпленнями і при умові своєчасного зайняття рубежів військами Новоград – Волинський УР міг би стати серйозною перешкодою на шляху наступу німецьких військ групи Клейста на Київ. З перших днів війни укріпрайон, як і всі УРи, спішно приводився до боєготовності. Ситуація ускладнювалася тим, що в 1940 році через перенесення оборонних споруд на новий державний кордон почалися роботи по консервації старих УРів, тому озброєння і найцінніше внутрішнє устаткування із дотів почали демонтувати і зосереджувати на складах. Вважалося, що в разі небезпеки воно швидко буде встановлене назад. Але цього не сталося. До того ж частину його було відправлено в інші місця. А особовий склад відправили в Любомирський і Володимир – Волинський УРи.

Штатний розклад Новоград Волинського УРу був скорочений до одного кулеметного батальйону і десяти взводів капонірної артилерії. Цієї кількості бійців було недостатньо. Як наслідок, бойове обладнання в дотах залишилося майже непридатним до бою.

В 1940 р. частина дотів була законсервована, обладнання і озброєння демонтоване і вивезене. Також в 1940 р. частина штатного складу, особливо кулеметники, були відправлені в інші укріпрайони. Планувалося з початком війни на базі УРу розгорнути 4 кулеметні батальйони і 20 артилерійських взводів за рахунок приписного складу в разі призову чи мобілізації, але цього не сталось. Були проведені навчально тренувальні збори приписників, але вони не давали відповідної до війни професійної бойової підготовки. Також не хватало молодших командирів. Тому надіям радянського командування утриматися на лінії старих укріпрайонів не судилося збутися. Новоград – Волинський УР був прорваний наступаючими фашистами вже 5 липня під Новим Мирополем, а також південніше села Гульск через Случ. Саме тут знаходився один із самих цікавих для німців об’єкт по всій так званій «лінії Сталіна». Це була група дотів № 417, 419, 420, 422 і можливо, 418. В радянській фортифікації такі групи укріплень називалися «міна». «Гульська міна» поступалася по площі і вогневій силі тільки лінії укріплень Могилів – Ямпільського УРу. В музеї є дуже цікаві спогади про цю «міну»

Ще в радянські часи слідопити – пошуковці музею завдяки величезному ентузіазму вчительки Гичко Олени Михайлівни та її переписці в газети «Правда України», «Радянська Житомирщина», «Красная звезда», союзні архіви та по всьому Радянському Союзу віднайшли імена майже 170 захисників Новоград – Волинського укріпрайону, які в липні 1941 року стали на шляху наступаючих німецьких військ і знищили до 30 тисяч гітлерівців, що наступали на Київ як ударне угрупування. Вони пройшли місця боїв. Розшукали рідних кулеметників Комарова Є.О., Пономарьова П.С. На запрошення слідопитів приїздили рідні і на місці загибелі відважних воїнів була проведена урочиста лінійка слави та покладені квіти. Велась переписка із захисниками дотів: Себруком П.Ф., Бебко Г.Д.. Морозовим І.Г., Кіриком М.В. та іншими. Пошуковці дізналися, що під час захисту міста відзначилися бійці 1-ї протитанкової артилерійської бригади під командуванням генерала К.С. Москаленка, 228 – ї стрілецької дивізії 36 стрілецького корпусу, 109 - ої

моторизованої дивізії 16- ї армії. В одному з дотів був прочитаний напис: «Загинули майже всі. Нас душать газом». Через кілька років пошукової роботи прийшов лист від Лук’яненка Олександра Федоровича. «Ми були в доті, розташованому на вигоні Случі, мали завдання прикривати брід навпроти старої фортеці та підходи до мосту на Житомир. Ми – це 12 бійців: кулеметники Петро Пономарьов, Єгор Комаров і я, а також Василь Опанасик, Зіновій Шафран, Олександр Голованчук, Стефан Шафран, начальник гарнізону лейтенант Шпак, його заступник сержант і ще три солдати , прізвища вже забув. 7 липня фашисти обстрілювали нас фугасами і атакували… на світанку наступного дня вхід в дот закидали гранатами і в кулеметну бійницю направили струмені з вогнемету… Коли опритомнів, то побачив у підземному ході пораненого командира і обпаленого Петра Пономарьова. Більше не вийшов ніхто…»

Під час окупації міста фашисти підірвали майже всі доти і учні сьогодні з цікавістю досліджують їх історію. Заслуговують на відвідування доти, де знаходилися штабні командні пункти в місті, в селах Гульськ, Багате, Дідовичі.

В музеї є фотографія командира 7 стрілецького корпусу К. А. Добросердова в склад якого входили 147 і 206 стрілецькі дивізії, які захищали західні рубежі нашого міста до 9 липня 1941 року.

Місто Новоград – Волинський опинилось на вістрі напряму головного удару 6-ї німецької армії 1-ї танкової групи німців в наступі на Київ. Тому тут йшли запеклі бої воїнів 5-ї армії у складі 9, 19, 22 механізованих і 31 стрілецького корпусів .За станом на 17 липня 1941 року війська 5 – ї армії в районі нашого міста знищили майже 30 тисяч солдатів та офіцерів ворога. Після чого той підтягнув у район Житомира три свіжі дивізії, створивши загрозу оточення радянської армії. Із щоденника німецького унтер – офіцера 5- ї роти 132 кавалерійського полку: « 9 липня 1941 року о 16 – ї годині увійшли в місто, де йшов запеклий бій, бо росіяни чинили запеклий опір. Місто називається Новоград Волинський »



Розділ 2 ОБОРОНА МІСТА
Захист таких міст як Новоград –Волинський почався далеко від його стін. Після великої танкової битви у трикутнику Луцьк-Рівне-Дубно з 26 по29 червня 1941 року, в якому брало участь до двох тисяч танків з обох сторін, визначився і основний напрямок німецького танкового клину 1-ї танкової групи генерал-полковника Клей ста. Вона входила до складу групи армій «Південь» фельдмаршала Рунштадта, що рвалася до стратегічної магістралі Новоград-Волинський –Київ.

Наше місто було укріп районом на старому кордоні. На дев’ятий ден6ь війни 30 червня нашим військам було наказано відійти на рубежі старого кордону: Коростенського, Новоград-Волинського, Шепетівського укріп районів. Бої точилися у районі Корця на річці Корчик. 5 липня 1941 року 19-й механізований корпус генерал-майора Н.В. Фекленка покинув Корець. У цей час на допомогу військам корпусу прибула 1-ша протитанкова артилерійська бригада під командуванням генерала К.С. Москаленка. А слідом за нею штаб корпуса одержав шифротелеграму командуючого 5-ї армії не допустити ворога до переправи через Случ до кінця 6 липня. Терміново, із залишків частини 228-ї стрілецької дивізії 36-го стрілецького корпусу, 109-ої моторизованої дивізії 160ї армії та 305-го артилерійського полку Резерву головного командування було сформовано оперативну групу під командуванням полковника М.Бланка. Ця група зайняла оборону західніше Новограда-Волинського .Артилерійська бригада генерала Москаленка «осідлала» шосе на Корець. Мотострілецькі полки 40-ої і 43-ої танкових дивізій полковників М.Широбокова, І.Цибіна зайняли оборону південніше міста. Їх підтримували артилеристи і танкісти цих дивізій.

Фашисти, не підозрюючи такої зустрічі, рушили на Новоград-Волинський. Намагаючись вийти з вогню протитанкової артилерії, противник потрапив на заміновані поля. Наступ для фашистів закінчився втечею. Проте ворог вводив у бій все нові сили Бій тривав протягом 6-го липня. Підкріплення, яке прибувало, змогло стримати ворога ще на два дні.

8-го липня 1941 року згідно з наказом командарма Потапова з приходом сутінок частини корпусу почали переправу і на ранок повністю вийшли за річку Случ. Залишки 43-ої танкової дивізії зайняли оборону на північно-східній частині Новограда-Волинського, прикриваючи Коростенський напрямок Південно-східну частину міста прикривала 40-ва танкова дивізія полковника І.Широбокова. Західну частину-війська укріпрайону. Очолив всю оборону міста уповноважений військової ради 5-ої армії полковник М.І. Бланк 10 липня 1941 року ворог зосередив велику кількість свіжих сил у районі Гульська і західніше Новограда-Волинського перейшов у наступ. Бій почався із застосуванням німцями великої кількості авіації. Бомбили місто і наші бойові порядки. Фашистам вдалося форсувати Случ і витіснити наші війська із міста. Земля гула від розривів бомб і снарядів. Гульск, Броники, Кропивня і Федорівна переходили із рук в руки. Втримати їх у нас не вистачало сил. 15 кілометрів північніше міста відбивався від гітлерівців, утримуючи на річці Уборть село Серби, 9-ий механізований корпус під командуванням генерал-майора К.К.Рокосовського, який виступив на фронт своїм корпусом з нашого міста. Про цього генерала колишній заступник начальника штабу Південно-Західного фронту полковник І.Х .Баграмян, ставши маршалом Радянського Союзу, написав у книзі «Так починалась війна»:

«…Жорстока битва навколо Новограда-Волинського продовжувалася протягом тижня. Навіть тоді, коли місто було здано і в ньому господарювали німці, один з дотів жив, хоча його бомбили, били по ньому з артилерійських гармат, закидали гарматами. Дот не здавався. Тоді гітлерівці підігнали до нього вогнемет. Полум’я перекинулося в амбразуру дота і він замовк. Коли зірвали броньовані двері, то побачили загиблого воїна. Це був росіянин-прикордонник Олексій Петляков»

Розділ 3 ПІДПІЛЬНИКИ І ПАРТИЗАНИ
Деякі факти з документів фашистської Німеччини
Війна ведеться в ім’я того, щоб Німеччина стала світовою імперією. В цьому зміст війни, скільки б вона не тривала – п’ять, а може шість або навіть сім років.

Гітлер

…Я маю усунути мільйони людей нижчої раси … Гітлер

Слов’яни повинні на нас працювати. Якщо вони нам більше не потрібні, вони можуть вмерти. Борман
У тебе немає серця і нервів, на війні вони не потрібні. Знищ у собі жалість та співчуття до усякого російського , радянського, не зупиняйся, якщо перед тобою старий чи жінка, дівчина чи хлопчик, - вбивай!

З пам’ятки німецького солдата

…Оберштурмбанфюрер Гесс наказував людей, в основному дітей, кидати у багаття живими. Мені особисто відомий вираз Гесса: «Треба тварюк кидати живими у вогонь» Грабнер

Якщо ми хочемо створити нашу, німецьку імперію, то ми повинні перш за все витиснути і знищити слов’янські народи. Гітлер
В концентраційних таборах, в газових камерах, розстріляно, повішено на шибеницях, під час проведення псевдомедичних експериментів, голодною смертю, фізичною рабською працею було фашистами знищено понад 11 мільйонів громадян 32 країн.
За вчинені звірства на окупованих територіях радянські люди чинили опір і не підкорялись «новому порядку». В нашому місті також створюється підпілля. А в травні-червні 1942-го року в районі села Курчицька Гута Перший Волинський партизанський загін (командир М.П.Гордеєв, комісар Л.М.Пастухов. до його складу входили 36 мешканців міста та району. Пізніше увійшли до з’єднання С.Ф.Малікова 19 чоловік. На території Новоград – Волинського району та сусідніх діяли з’єднання: В.А. Андрєєва, А.М Грабчака, С.А. Ковпака, С.Ф. Малікова, Я.І.Мельника, М.І.Наумова, С.А. Олексенка, О.М. Сабурова, І.С. Скубка., О.Ф. Федорова, І.І. Шитова, М.І.Шукаєва, спецзагони К.І. Іщенка, І.М.Слюсарєва. Вони знищували фашистів, поліцаїв, пускали під укіс ворожі потяги, допомагали розвідкою радянському командуванню, організовували втечу з концтаборів радянських військовополонених, не давали змоги фашистам відправляти молодь в Німеччину та продовольство, вчинювали різні диверсії на дорогах та лінії кабельного підземного зв’язку, а при підході Радянської армії в 1943- 44 році допомагали визволяти місто та навколишні села від ворога. Допомагали їм і юні месники партизанського краю що були розвідниками, зв’язківцями, підривниками. Вони з дитинства йшли в бій. Серед них: Лідія Боброва, Вересант Опанасюк, Слава Переходюк, Сергій Вашев, Павло Юношев, Борис Огородніков, Олександр Олександров. У Новограді-Волинському добре знають імена юних месників, які віддали своє життя в ім’я свободи Батьківщини у нерівній боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Їхніми іменами названо вулиці міста, на честь їхнього подвигу встановлено пам’ятні знаки.

Про безстрашні дії героїчних захисників Вітчизни український кінорежисер письменник О.П.Довженко написав такі слова: «Партизани – наша слава, наша гордість. Партизани – це ті сини України, перед якими знімуть шапки цілі століття, якими будуть гордитися цілі покоління, створювати про них пісні і думи. Це нев’янучий символ безсмертя доброго й чесного народу».

В музеї школи зберігається матеріали про підпільну організацію міста. Ось як розповідає колишній керівник комсомольсько-молодіжної групи Григорій Романович Юношев: - Коли в Новоград-Волинський 8-го липня 1941 року увірвалися німці, то почалися дні чорного терору, насильства. З’явився концтабір для радянських військовополонених на території школи № 2 і міського саду, обнесений колючим дротом. Для показових страт були встановлені шибениці, викопано ями для розстрілу наших людей. У місті почався голод, інфекційні хвороби, не було хліба, сірників, гасу, мила. Почали користуватися жорнами, щоб молоти зерно кресалами замість сірників. У другій половині липня 1941 року та вересні почалися масові розстріли євреїв, мирних жителів – активістів радянської влади, військовополонених. Останніх було страчено до 30 тисяч в таборі та на щоденних роботах в камінному кар’єрі і до 14 тисяч цивільних громадян в міській тюрмі та містах масових розстрілів.

Комуністи піднімали людей на нещадну боротьбу з ворогом.Чесні і патріотично настроєні люди створювали по місту підпільні групи на підприємствах. Такі групи діяли: в організації Усошдор (керівник групи Ф.Дубов), у колишньому машзаводі (О.Ільченко), при таборі військовополонених (Б.Романов), в МТС (Г.Шевченко). в райспоживспілці (П.Штепін), на електростанції (Ф.Білявський). Всі група входили до складу міської підпільної організації, керівником якої обрали Михайла Лянгуса.На початку 1943 року фашистам вдолося розкрити підпілля.Смертю героїв загинули В.С Левченко, М.М Громов, ,О.Г.Александров, В.П.Петровський, К.Й.Кащук, Павло Юношев, П.П.Штепін. Їх повісили навпроти міського скверу. Пізніше від рук палачів загинули підпільники: Костя Мякішев, Матвій Коваль, Микола Ніколаєв, Лідія Боброва, Никифор Бобров, Сергій Вашев, Василь Борисов та інші. За доносами зрадників майже 80 членів підпілля були замучені, повішені, розстріляні фашистами. Нині, коли страхіття війни вже забули, особливо молоді потрібно знати, що вони віддали життя за наше мирне небо.

У лютій злобі окупанти за саботаж на підприємствах, дорогах, диверсіях на залізниці, в місті та селах, обрушили свій удар на мирне населення. У червні 1943 року німці спалили 15 сіл району: Федорівка, Немильня, Красилівка, Липіно, Червона Воля, Курчицька Гута, Дубники, Приход, Мала Цвіля, Перелісянка, Карпилівка та інші.

Месником з партизанського загону «За Батьківщину» був Сергій Онисимович Кащук, який разом з юною радисткою Надією Челомбієвою (псевдонім Луганська) виконували спецзавдання розвідвідділу Першого Українського Фронту з нашого міста. Працював візником у концтаборі для радянських військовополонених Юхим Никанорович Загривий, член Ржатківської підпільної групи, а потім партизан загону імені Молотова. Був

Директором міського музею бойової слави. Старостою села мала Цвіля був підпільник Сергій Майструк і партизан загону «За Батьківщину».Марія Власівна Бардаш(Сокирко), родом із села Красилівка, дівчиною прийшла у ліс до партизанів, щоб попередити їх про облаву окупантів. Вона була членом підпільної комсомольської групи однієї із 9 підпільних організацій Ярунського району квітні 1943 року. Другою з двох хоробрих дівчат, що відважились йти до партизанів у ліс, щоб попередити про німецьку облаву, була Віра Кочубей із Пилипович Вона зуміла загітувати 36 поліцаїв, які перейшли на бік партизанського загону ім.. Чапаєва. За мужність і героїзм нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня і медаллю «Партизан Вітчизняної війни» I ступеня. Була партизанською сім’я Романчуків із Курчиці. Коли в 1942 році в селі утворилась підпільна організація. Батько Никифора Архипович . мати Олександра Герасимівна, дядько Григорій Архипович, вчителька Марія Бойчук, активно допомагали партизанському загону «За Батьківщину» з’єднання І.Є.Скубка. Особливо прославився їх син Карпо, що був розвідником .Слід сказати про Петра Григоровича Шлінчака, уродженця с. Жолобне, який був з першого дня на фронті, що потрапив в оточення і німецький полон. Після втечі добрався до рідного села і зв’язався з підпільниками В Туганівському лісі недалеко від Яруня. Із липня 1943 року воював у складі партизанського загону ім. Богуна зі з’єднання І.Є.Скубка. нагороджений орденами «Червона Зірка», «Великої вітчизняної війни II ступеня» і 15 медалями. Після війни працював вчителем та директором шкіл міста та району. Добра була людина.

В шкільному музеї є дослідницька робота про багатьох освітян міста і району в Великій Вітчизняній війні, зібрана на основі достовірних архівних матеріалів.

Земля батьків – на камені берізка

Шипшини цвіт і терну сивина

Від колоска до граней обеліску

Земля батьків – твоя свята колиска

Твоя любов на цілий світ одна

Земля батьків – поранені дороги

Зажурені, задумливі ліси

Що партизанські згадують дороги…



Розділ четвертий ВИЗВОЛЕННЯ КРАЮ
Переслідуючи відступаючого ворога, війська 25-го танкового корпусу у складі 111-ої, 162-ої, 175-танкових, 20-ої мотострілецьких бригад, 41-го і 1829-го самохідних артилерійських полків, 1497-го винищувально-протитанкового артилерійського полку, 52-го окремого мотоциклетного і 194 окремого саперного батальйонів наступали уздовж шосе Коростень-Новоград-Волинський. У цій же полосі наступали три дивізії 24-го стрілецького корпусу генерала М.І. Кирюхіна: праворуч -140-ва Сибірська Новгород-Сіверська генерала А.Я. Кисельова, зліва-287 - ма генерала Панкратова і ще лівіше - 149 полковника А.А.Орлова. Це з’єднання 13- ої армії генерала Пухова.

…Йшов останній день грудня 1943 року. Дороги розвезло. Йшов мокрий сніг. Долаючи опір ворога, передовий загін 25-го танкового корпусу у складі 20-ої мотострілецької бригади під командуванням генерал-майора П.С.Ільїна наприкінці 31-го грудня після короткого бою зайняв Чижівку. Фашисти підірвали міст через Случ…

Почалася переправа бродом біля хутора Вишківка. Частини 287-ої стрілецької дивізії висунулись у район Ужачина, націлені на північно східну частину міста.

До цього часу наша розвідка встановила, що місто тримають в міцній обороні: суцільні траншеї, мінні поля, дротяні загорожі. Місто і навколишні села по річці Случ оборонялося корпусною групою «Ц», куди входили залишки 183-ої, 217-ої, 339-ої піхотних дивізій і 8-ий штрафний батальйон німців.

Почався перший ранок 1944 року. Головний загін 20-ої мотобригади підполковника Н.К.Сидорова у складі танкістів, артилеристів, мотострілків розпочали бої за Олександрівку – Наталівку - залізничну станцію. Йшли запеклі бої до 18-ої години 1-го січня і радянські війська захопили станцію.

Водночас мотострілки бригади під командуванням майора П.І.Ремньова і танкісти капітана В.М.Чередниченка з двома ротами партизанів із з’єднання І.С.Скубка ведучі вперті бої, до 16-ої години 1-го січня вийшли на західну і південно - західну околиці міста. Бої продовжувалися і в ночі.

Усю ніч з 1-го на 2-ге січня німці намагалися відновити становище – відкинути наші війська з міста. Рано вранці 2-го січня у бій за місто втягнулися всі військові частини стрілецьких дивізій, танкових та артилерійських полків та бригад.

Решта частин 149-ої стрілецької дивізії обходили місто із східної околиці через Лубчицю на Смолку, Стрієву, Сусли. Частини 140-ої Сибірської стрілецької дивізії обхідним маневром з півночі і північного заходу прикривали корпуси, що билися в місті і виходили в район Красилівки, Таращанки, Пилипович.

Весь день 2-го січня, усю ніч з 2-го на 3-тє січня радянські воїни, відбиваючи у ворога будинок за будинком, вулицю за вулицею. Досягли центру міста. Вранці 3-го січня наші війська посилили натиск на фашистів і ті почали відступати на південний схід. Ось тут танкові бригади вогнем з танків, самохідних гармат і кулеметів перепинили шлях відступу фашистським окупантам. Артилеристи капітанів В.Узянова ,А.Осипова, старших лейтенантів А.Бєлявського, А. Корнілова, лейтенанта І.Акімушкіна та інших упритул розстрілювали ворога. Тільки окремим дрібним групкам фашистів вдалося втекти. До середини дня бої в місті почали стихати. В боях за місто німці втратили вбитими понад 600 солдатів і офіцерів, велику кількість військової техніки. Наші війська захопили в місті 15 величезних складів продовольства, пального, боєприпасів.

У боях на вулицях міста відзначилися старші лейтенанти Грошева, Канєва, рота автоматників лейтенанта Шваба, мотострілки лейтенанта Дударєва, танковий екіпаж сержанта Стручаєва, старшина Вітохін, рядовий Чорний та багато інших танкістів, артилеристів, піхотинців, саперів, та багато інших спеціальностей. З’єднанням і частинам, що відзначилися в боях за визволення Новограда – Волинського, у наказі Верховного Головнокомандуючого Й.В.Сталіна було оголошено подяку і присвоєно найменування «Новоград-Волинських» 318 радянських воїнів, які відзначилися в боях за місто, одержали високі урядові нагороди. 140 – ва Сибірська стрілецька дивізія була представлена до нагороди орденом Червоного Прапора. На ознаменування перемоги і на честь вищезгаданих військових частин і з’єднань 3-го січня 1944 року у Москві було дано салют 12-ма артилерійськими залпами з 12-х гармат.


Федір Микитович Мальков – почесний громадянин Новоград-Волинського, учасник боїв за визволення міста, незмінний протягом 33-ох років був директором ремонтно-механічного заводу, кавалер двох орденів Вітчизняної війни, ордена Жовтневої революції та 15 медалей. Воював за місто лейтенант, командир стрілецького взводу в батальйоні капітана Кисельникова з дивізії генерала Й.М. Панкратова.

Слід згадати уродженця міста Миколу Сичевського, який був командиром взводу та допомагав визволяти рідне місто. Побачився із рідними після боїв та воював далі до липня 1944 року. Був важко поранений за польське місто Кросно та й повернувся додому . Микола Григорович був почесним громадянином Новограда – Волинського.

Старшина медичної служби 3-ої батареї 371–го артполку 140 –ї стрілецької дивізії 38-ї армії Зінаїда Гаврилівна Костюк (Попова) за мужність при форсуванні річки Случ, нагороджена медаллю «За бойові заслуги».Вона розповіла про відважного розвідника Миколу Чорного, який першим прокладав шлях у грудні 1943 року у нашому місті і загинув в 1945 році в Польші. Про рядового зв’язківця Сидоренка, який ціною власного життя встановив зв’язок, що забезпечило успішний наступ наших військ за місто. Його посмертно було нагороджено орденом «Червоної зірки».

Розділ п’ятий ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ НАС ТАКИМИ

Як тільки закінчились бої в місті, частини 25-готанкового корпусу були виведені на західну околицю міста і розгорнуті фронтом на захід і південний захід, так як німці зосередили свої танки в районі сіл Орепи-Ярунь. Але наші піхотинці, танкісти, артилеристи, зірвали всі спроби пробитися до міста .До 12 січня продовжувалось визволення сіл району. У цей день 20-та мотострілецька, 175 танкова бригади із 112-ю стрілецькою дивізією визволили Корець.

Зразу після визволення Новограда-Волинського, уже 4 січня, в місто прибув голова райвиконкому Школяренко Василь Григорович, якого послав Житомирський облвиконком, і приступив до організації мирного життя в місті та селах. Заступниками стали Колодій Ф.С. і Лянгус М.І., завідуючий райвно Скороход Е.Д. та інші активісти.

У нормалізації життя в місті допомагали війська гарнізону на чолі з генералом Ільїним Петром Сисоєвичем, а також комендантом міста полковником Сидоровим Миколою Костянтиновичем. Воїни розчищали вулиці міста, проводили розмінування і очищення від бойової техніки і зброї, що залишилась після боїв. Сапери відбудовували підірвані мости.

Комісією з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, здійсненій на тимчасово окупованій території міста і району, було встановлено, що період окупації, з 10 липня 1941 р. до 3 січня 1944 року, народному господарству була нанесена шкода в сумі 215 млн. крб. у довоєнних цінах, у тому числі сільському господарству (колгоспам) у сумі 143 млн. крб. досить сказати, що15 сіл були повністю спалені ( Федорівка, Немильня і ін.).

Молодих, здорових юнаків і дівчат німці вивозили на роботу в Німеччину. За архівними списками встановлено, що за період окупації вони відправили туди 1753 осіб. Повернулося після закінчення війни в рідні місця 1346 осіб. Не відома доля 407 осіб. Ні з чим не зрівняти людські втрати із числа мирних громадян та військовополонених.

У другій половині липня 1941 року і на початку серпня було розстріляно близько 800 осіб на полях колишньої МТС і більше 200 осіб у саду будинку інвалідів (вул.. Чехова; 4). В один із днів вересня 1941року було розстріляно близько 4-х тисяч євреїв, 3200 чоловік – у тирі по вул. Герцена і окремо близько 800 чоловіків, жінок з дітьми в гаю за Будинком офіцерів на березі річки Случ.

У січні 1943 року в міському сквері по вул. К, Маркса,5. були повішені керівники підпільного комітету Громов, Александров, Абрамчук, Крюков, Левченко, Петровський , Штепін, через декілька днів були розстріляні поруч з міською в’язницею, на території КЕЧ, їх сім’ї, сусіди цих сімей, всього більше 300 чоловік.

11 вересня 1943 року на вулиці Героїв Перекопу в районі заводу будівельних матеріалів були спалені живцем у будинках сім’ї Михальчуків, Опанасюків, Нестеруків, Панасюків. Всього – 12 чоловік, в тому числі 6 дітей.

У міській в’язниці, катівнях гестапо і поліції за період окупації було закатовано більше 7200 осіб.

Найбільш масовим місцем загибелі був Новоград-Волинський концтабір для військовополонених, де за період його існування з серпня 1941 року до осені 1943 року були позбавлені життя близько 30000 військовополонених.

Крім вказаних вище людських втрат, серед мирих громадян і військовополонених; у місті поховано 955 радянських воїнів, у тому числі: 58 загинули в боях за місто у 1941 році, 496 – загинули за визволення міста в січні 1944 року, 401 померли від ран в шпиталях в 1944-1945 роках.

Відомі на сьогодні 955 прізвищ, висічені на гранітних надмогильних плитах. У їх переліку -927 радянських воїнів і 28 партизанів, підпільників і мирних громадян. Залишаються невідомими 28 прізвищ радянських воїнів, в основному ті, що загинули в 1941 році, на жаль невідомі прізвища 30 тисяч військовополонених і 14 тисяч мирних громадян. Сплять вічним сном:


  • 785 радянських воїнів, які загинули в боях і померли в госпіталях, на військовому меморіальному кладовищі (вул.. Чехова,7);

  • 97, які померли в госпіталях в 1944-1945 рр., на Ржатківському кладовищі 9вул.макаренка,73);

  • 42 воїни поховано біля філіалу школи №8 (вул. Макаренка,5;

  • 11 воїнів поруч зі школою №10 (вул..50 років Жовтня)

  • 10воїнів, які загинули в 1941 році перепоховані на цивільному кладовищі (вул..Чехова,7)


Розділ 6 ШАНА ПОДВИГУ СОЛДАТА
Кожен із 1418 днів війни забирав у небуття понад 19 тисяч людей Їхніми іменами названо вулиці, поставлено пам’ятники. На Новоград – Волинщині встановлено по селах понад 280 обелісків та пам’ятних знаків на честь воїнів та партизанів, підпільників Великої Вітчизняної війни.

Встановлено в нашому місті 18 пам’ятників на місцях загибелі і поховання військовополонених, мирних громадян, партизанів, підпільників. Увічнені в назвах вулиць нашого міста:



  • генерала Потапова М.І. – командуючого 5- ю Армією, підполковника Соколіна В.В. – командира 19 мотострілецького полку 19 механізованого корпусу, генерала Кисельова О.Я. – командира 140 – ї Сибірської стрілецької дивізії, генерала Орлова А.А. – командира 149 – ї Новоград – Волинської стрілецької дивізії, генерала Панкратова І.Н. – командира 287-ї Новоград-Волинської стрілецької дивізії і генерала Ільїна П.С. – командира 20-ї Новоград – Волинської мотострілецької бригади.

Окремим вулицям присвоєні імена активних учасників підпільного і партизанського руху, а саме: М.Лянгуса, А.Гордєєва, Л.Бобрової, С.Вашева, В.Левченка, М.Коваля, К.М’якішева, Н.Ніколаєва, К.Юношева та ін.

При в’їзді в місто встановлено пам’ятник легендарному танковому екіпажу «Безпощадний» і меморіальний комплекс «Стояли на смерть в ім’я життя».

У міському парку встановлено пам’ятник «Гармата» всім воїнам, які в 1944 році визволяли місто від німецько-фашистських загарбників.

Обеліск у міському сквері Слави

Біля мосту через Случ встановлено пам’ятник «Славним соколам Батьківщини на честь 30 – річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

У Новограді-Волинському встановлено пам’ятний знак на честь партизанів і підпільників, які були закатовані гітлерівцями.

На околиці міста на місцях розстрілу мирних жителів і військовополонених встановлено пам’ятники.

Пам’ятники понад 30 тисячам радянських військовополонених, яких по – звірячому закатовано гітлерівцями у концтаборі у дворі середньої школи №5 і на території середньої школи № 2.

Пам’ятник Скорботної Матері на міському військовому кладовищі
У Новограді - Волинському 41 –й вулиці присвоєно імена героїв Великої Вітчизняної війни. З них 14 вулиць названо іменами активних підпільників. В 2007 році були встановлені меморіально-інформаційно дошки на вулицях, яким присвоєно їхні імена: Лідії Бобрової, Василя Борисова, Сергія Вашева, Миколи Гордєєва, Матвія Коваля, Василя Шевченка, Костянтина М’якишева, Івана Неустроєва, Миколи Ніколаєва, Бориса Огороднікова, Володимира Петровського, Антоніни Твіленєвої, Павла Юношева, Петра Штепіна
В музеї школи є матеріали про Героїв Радянського Союзу – наших земляків з міста та району. Багато цікавих документів про партизанський загін особового призначення «Визволителі» на чолі з Д.М.Медвєдєвим та героя –розвідника Миколу Кузнєцова

Зібраний матеріал про учасників бойових дій вчителів району та міста.



Розділ сьомий ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ
ХРОНОЛОГІЯ ОСНОВНИХ ПОДІЙ В ІСТОРІЇ

НОВОГРАДА –ВОЛИНСЬКОГО

1257 – перша згадка про місто під назвою Возвягель у Галицько – Волинському літописі як місто Болохівської землі, знищене князем Данилом Галицьким

1340 – Звягель увійшов до складу князівства Литовського

1507 – князь Костянтин Острозький отримав привілей короля Сигізмунда I про побудову в Звягелі замку

1577 – за люстрацією (переписом) у місті налічувалося 30 ремісників

1591 – 1593 – мешканці міста брали активну участь у повстанні під керівництвом Криштофа Косинського

1593 – 1596 – участь мешканців міста у повстанні під проводом Северина Наливайка

1600 – у Звягелі збудований костьол (не зберігся)

1605 – стався спустошувальний набіг на місто татар

1620 – у місті мешкало 2,5 тисячі людей

1648 – зруйновано костьол військами Максима Кривоноса

1649, травень - місто захопили поляки

1649, серпень - місто зайняли козаки Овруцького полку

1701 – Звягель пограбований князем литовським Радзівілом

1740 – збудовано синагогу

1766 - споруджено новий кам’яний костьол

1795 – відбувся другий поділ Польщі, згідно з яким Звягельщина відійшла до Російської імперії

1795, 5 липня - видано указ Катерини II про перейменування Звягеля у Новоград – Волинський і призначення його губернським центром

1796 – затверджується герб Новограда – Волинського та інших міст Волинської губернії

1806 – розташовувалася штаб – квартира російського полководця М.І.Кутузова

1823 – 1825 – Новоград –Волинський став одним із центрів декабристського руху

1825 – відкрилася перша парафіяльна школа

1833, 1 вересня - відкрилося повітове дворянське училище

1846 - місто відвідав Т.Г.Шевченко

1871, 25 лютого - народилася Леся Українка

1894 – дійсний статський радник С.А.Уваров удостоєний звання почесного громадянина Новограда - Волинського

1897, 28 жовтня – комітет попечительства народної тверезості відкрив народний дім для організації культурного відпочинку мешканців міста

1901 – налічувалося 28 вулиць і 8 провулків

1903, 6 травня – засновано угодницький Свято – Георгіївський ставропігійний монастир

1903 – відкрито земську лікарню

1905 – засновано першу театральну трупу в місті

1911, 1 січня відкрито кінотеатр «Люкс»

1912, 21 травня - запроваджено регулярний рух обнімусів між Новоградом – Волинським та Житомиром

1912 – відкрито прогімназію

1912 – відкрито жіночу гімназію Є. Жуковської

1913 – на базі прогімназії відкрито класичну гімназію

1916, 25 травня – відкрито рух потягів через Новоград - Волинський між станціями Шепетівка і Коростень

1920, 24 вересня – вийшло в світ перше число міськрайонної газети «Червоний Звягель». Попередниця газет «Соціалістичний наступ», «Соціалістичне Полісся», «Радянський патріот», «Будівник комунізму»,

«Радянський прапор», «Лесин край»

1935,червень – зруйновано костьол

1936 – засновано трирічну школу медсестер і акушерок (діяла до 19566 року р.)

1936 – стала до ладу залізнична колія Новоград – Волинський _ Житомир

1937 – відкрито першу бібліотеку

1940, листопад – проходив службу майбутній маршал СРСР К.К.Рокосовський

1941,червень – на той час командувач 9 – м механізованим корпусом , штаб якого дислокувався у Новоград – Волинському

1941, 8 липня – місто окуповано німецькими загарбниками

1944, 3 січня – місто повністю визволене від німецько –фашистських загарбників. Цього ж дня на честь цієї події салютували 12 – ма артилерійськими залпами із 124 гармат в Москві

1949 – створено театральну трупу (від 1959 року – народний театр)

1953 – у місті засноване військово – морське авіаційно – технічне училище

1959 – створено народний самодіяльний ансамбль «Полісся»

1961 – відкрито пам’ятник Лесі Українці у Клівленді (США). Скульптор Михайло Черешньовський

1963 – відкрито музей Лесі Українки

1975 - відкрився промислово –економічний технікум

1975, травень – засновано міський музей бойової слави (від 1978 - народний)

1975 – відкрито пам’ятник Лесі українці у Торонто (Канада). Скульптор - Михайло Черешньовський

1975 – засновано машинобудівний технікум (тепер коледж)

1987 – відкрито пам’ятник Лесі Українці. Скульптор – М.Н.Обезюк, архітектор –М.О.Босенко

1991 – відкрито медичне училище (нині медичний коледж)

1992 – міськрайонна газета стала виходити під назвою «Лесин край»

1992 – створена гімназія імені Лесі українки

1993, 10 квітня – освячено новий костьол

1993, 29 червня – закладено перший камінь у містечко для військових, що виїхали з Німеччини

1993, вересень – на будинку колишньої поштової станції відкрито меморіальну дошку про відвідання міста Т.Г.Шевченком

1994, затверджено малий та великий герби міста, гербові знамена (корогви) міста

1995 – місто вступило до Ліги історичних міст України

1995, вересень відкрито меморіальну дошку німецькому письменнику Ернсту Кончаку

1995, 13 -15 вересня – у місті пройшла всеукраїнська науково – практична конференція «Звягель древній і вічно молодий»

1996, лютий – відкрито меморіальну дошку вченому і перекладачу М.С.Косачу-Обачному, братові Лесі українки

1997, 1 вересня - відкрито економіко – гуманітарний коледж

1997, 9 червня – помер поет, автор тексту гімну про Новоград – Волинський Юрій Ковальський

1999 – відкрито музей родини Косачів

1999 – у місті засновано філію Харківського національного університету електроніки

2000,жовтень – у місті відбулися командно – штабні навчання, на яких були присутні Л.Д.Кучма, О.І.Кузьмук, І.С.Плющ, В.М. Литвин

2001,24 серпня – відкрито пам’ятник Т.Г. Шевченку. Автори: скульптор Олена Коркушко, архітектор Алла Черніченко

2001, жовтень – сесія районної ради затвердила герб і прапор району
ВІЗИТНА КАРТКА НОВОГРАДА – ВОЛИНСЬКОГО

Місто стоїть за 212 км західніше Києва та 89 км від обласного центру Житомира, обласного значення. Площа міста – 2627 га. Чисельність населення - 56 тис осіб. Працездатного населення – 30 тис осіб. У місті діють 12 промислових підприємств. Найбільші: м’ясокомбінат, «Новофарм – біосинтез», завод сільгоспмашин, меблева фабрика «Мірт», «Біоветфарм», фабрики «Новотекс», «Техна», «Церсаніт».

7 червня 2005 року укладено «Угоду про партнерство» між програмою розвитку ООН (ПРОООН) та міською радою про фінансові проекти розвитку міста. У місті діє залізнична станція 1 – го класу, 12 автобусних маршрутів по місту, нараховується 10 поштових відділень, функціонують 11 загальноосвітніх шкіл , лікарня, поліклініка, міський палац культури, кінотеатр, парк культури та відпочинку, дитяча музична школа, художня школа, музей - садиба родини Косачів, літературно – меморіальний музей лесі Українки, нараховується 24 бібліотеки, видаються три газети, діють 11 культових споруд (церков).

Розділ восьмий ДУХОВНІСТЬ І ПАТРІОТИЗМ
На цьому стенді показана жива робота школярів міста та району з міського відділення всеукраїнського об’єднання «Спадкоємці Перемоги». Це святковий зліт на честь 60 – річчя Великої Перемоги на базі міської гімназії, шанування ветеранів війни, виготовлення тематичного вітального плакату «Збережемо пам'ять про подвиг».

5 травня 2004 року вони організували автобусну екскурсію під назвою «Марш миру» для пошуковців під назвою «Естафета пам’яті – естафета поколінь». Шлях проліг через села: Слобода Романівська, Федорівка, Березівка, до школи № 33 міста Житомира, де відбувалась передача естафети, на яку приїхала керівник Всеукраїнського об’єднання «Спадкоємці Перемоги» Г.А.Ковалевська. Живі квіти покладені до обелісків, музичні вітання ансамблю «Хміль» на честь переможців та незабутні враження від зустрічей , спогадів – ось , що залишиться в душах та серцях молодого покоління.
Розділ дев’ятий СПАДКОЄМЦІ ПЕРЕМОГИ
На стенді розміщені фотографії із програми заходів з виховної роботи серед учнівської молоді про відзначення 60 – річчя Перемоги та до пам’ятних подій Великої Вітчизняної війни 1941 -1945 років. Шкільні осередки пошуковців «Спадкоємці Перемоги» спільно з міською ветеранською організацією провели фестиваль патріотичної пісні для присутніх учнів та гостей, а потім на засіданні міського клубу «Ветеран». Була організована автобусна екскурсія до Києва в Музей Великої Вітчизняної війни ветеранів – учасників визволення Києва та активних пошуковців – слідопитів з міських та районних шкіл. Частими гостями в школах міста є В.Д. Тишинський – голова міської організації ветеранів, А.В.Ребель, В.Ф.Мартинюк, нині вже покійні Ю.Н.Загривий, І.Х.Єрьомін та багато інших.

В школах щорічно проходить День партизанської слави . Запрошуються на зустрічі з учнями в шкільні колективи свідки тих грізних подій

Особливо хочеться відзначити з вдячністю активістів нашого музею тих часів:Олександру Волощук – ведучу всіх заходів, голову міської організації «Спадкоємці Перемоги» Анастасію Воронову з помічницями Ольгою Козачок, Вікторією Романчук і Людмилою Марковою. Велика вдячність також за творчі таланти, що дарували і віддавали шану героям війни і тилу: Світлана Козак (ЗОШ № 8 ), Валерія Скиба (ЗОШ № 7 ), Настя Савицька (ЗОШ № 9 ), дівочий ансамбль (ЗОШ № 3 ), Ліана Радецька, Валентина Андрощук (ЗНВО ), Діана Мізурова (ЗОШ № 4 ), Вікторія Ляшук (ЗОШ № 5 ), Аліса Лукащук (ЗОШ № 6 ) ,представники ПТУ № 7 Сергій Нестерук і Олександр Рудюк, квінтет учителів та учнів на чолі з Володимиром Лукащуком (ЗОШ № 6 ), ансамбль «Лелія» та ін.

Розділ десятий ГЕРОЯМ СЛАВА. УКРАЇНА КОЗАЦЬКА.

ВІДГОМІН ЛУНАЄ І ЧЕСТІ, І СЛАВИ.
На стенді розповідається історія виникнення Українського Реєстрового Козацтва та його вклад в історію нашої держави на тлі визвольних змагань українського народу за незалежність від польських загарбників.

Реєстрове козацтво – перебувало на державній службі польського короля. Козаки записувалися до спеціальних списків – реєстрів і цим забезпечували собі права та привілеї за військову службу. Виникло в 1572 році за Сигізмунда II Августа, коли Україна входила до Речі Посполитої. Вони мали свої клейноди, були незалежними від місцевої влади, звільнялися від податків. Мали свій Трахтемирівський монастир з шпиталем, арсенал , землі навколо Чигирина на Черкащині.

В різні роки під гетьманською булавою Богдана Хмельницького у війську нараховувалось від 12 , 20,100, 40, 60, тисяч козаків. Це залежало від перемоги чи поразки над поляками в битвах. В 1700 році їх було лише 4200, а в1782 році після ліквідацією російською імператрицею Катериною II полково – сотенного устрою реєстрове козацтво було скасоване остаточно. Реєстрові козаки відрізнялися своєю освіченістю. Вони завжди були рушійною силою в боротьбі за козацькі права та права православних. Реєстрові козаки часто брали участь в селянсько –козацьких повстаннях та визвольній війні. Видатні козацькі полководці починали свій шлях у реєстровцях. Це – Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Іван Виговський, Іван Мазепа, Михайло Дорошенко та інші. Відродилося воно в незалежній Україні в 2002 році. Керує ним сьогодні спадковий козак , доктор технічних наук, доктор богословських наук гетьман Анатолій Іванович Шевченко. Девізом колишніх реєстровців було: «Збережемо честь, збудуємо славу», а сьогодні – «До міцної держави та добробуту України через духовність і патріотизм кожної людини». Сьогодні в рядах реєстровців нараховується до 80 тисяч козаків та козачат по всій Україні, а найбільше в Західній Україні, та Донецькому краї.

На фото стенді розмішені історичні речі козацької доби та археологічні знахідки, знайдені після трагічної битви козаків під Берестечком в 1652 році. Новоград – Волинська міська організація реєстрових козаків організувала екскурсію в музей – заповідник «Поле Берестецької битви» для переможців серед учнівських команд козачат міста та району конкурсу «Знай та люби свій рідний край» в 2006 – 2007 роках спільно з редакцією газети «Лесин край». В музеї сьогодні є археологічні знахідки козацької доби, а саме: козацькі люльки, козацькі натільні хрестики, фрагменти козацького посуду, казана, сковорідки, відра, залізного глечика, деталей до вогнепапальної та холодної зброї, свинцеві кулі та наконечники стріл з Чуднівської кампанії 1660 року, прикраси та інше.

Удітей очі горять від захоплення та вражень від почутого та побаченого.

Розділ одинадцятий БУДЬМО! ПОСПІШАЙТЕ!

МИ – КОЗАЦЬКОГО РОДУ, НЕЗЛАМНОГО ГАРТУ.
І приснився сивочолому козаку дивний сон…»Берестецьке поле, де проходила битва козаків з польською шляхтою, що почорніло від всенародного горя і виплаканих сліз за полеглими в кривавій січі. На полі полягло тридцять тисяч життів. Люди посадили на цьому місці молодий дубовий гай. Та, щоб стерти з лиця землі людську пам’ять про загиблих героїв, кляті вороги вирубали козацький ліс під корінь. На козацьких могилах люди посіяли жито. Від стиглих стебел колосків, що пригиналися до почорнілої від горя і страждань землі, чув козак крик і стогін помираючих побратимів. Їхні душі просили нагадати про себе через сотні років нащадкам козацької слави…».

Слава Україні! Слава козацтву! Так цими словами відродилася в нашому місті всенародна пам’ять про героїв тих часів в Свято – Михайлівській церкві. В день Українського козацтва, який відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови Пречистої Богородиці, це було урочистим заходом, який проходив у святковій обстановці із залученням козацького товариства та прихожан. До храму козаки і козачата внесли державний і козацький прапори. Міський отаман оголосив мету заходу – посвята в козаки та козачата та прийняття ними присяги на вірність Господу, народу України, та Українському Реєстровому Козацтву.

Отець Геннадій у короткому молебні благословив захід і всіх присутніх. Після оголошення наказу шиковані козаки по черзі читали текст присяги. А потів виходили зі строю на один крок вперед і ставали на ліве коліно, схиливши голову. Отаман покладав шаблю на праве плече козака і слухав промову: « Служу народу України ». Далі козаки цілували піднесену шаблю та прапори України та УРК. Поцілували хрест та ікону покровительки козаків Святої Покрови Рожко Анатолій Павлович, Мороз Олег Вікторович, Дроздюк Олександр Миколайович. Вони були окроплені з козачатами освяченою водою. У цей час церковний хор співав « Многіє лєта». Після освячення батюшка благословив козаків, що прийняли присягу, а присутні та рідні привітали славне товариство. Від гетьмана УРК А.Шевченка вони отримали реєстрові грамоти.

В козаки прийшли ці люди за покликом серця і станом душі. Ми запрошуємо в свої ряди всіх, хто живе українським духом, тобто патріотів свого краю та Батьківщини. Приймаємо в організацію далеко не всіх – потрібні рекомендації старших козаків, обов’язкова вимога – активна громадянська позиція, вірність ідеалам реєстрового козацтва. За те ті, хто прийняв присягу й одягнув однострій, на все життя пов’язують себе з козацтвом, щоб відроджувати славну козацьку історію.


Розділ ДВАНАДЦЯТИЙ. ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!

ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ НАЩАДКИ!
На стенді відображена робота козацької організації по організації спортивно – масової роботи серед школярів. Це краєзнавчий туризм, міські «Козацькі забави », «Старти надій », шкільні спартакіади. Козачат в дитячій організації понад двохсот. Вони намагаються вивчати свій родовід, свою рідну мову. Займаються науковою , дослідницькою, археологічною роботою з вивчення історії рідного краю. Приймають участь в пошукових експедиціях:

  1. «Україна вишивана »

  2. «Чуття єдиної родини »

  3. «Історія міст і сіл краю »

  4. Конкурс екскурсоводів шкільного музею

  5. Конкурс «Наш козацький край »

  6. Археологічні розкопки древнього Звягеля


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка