Враження: Іра цілик 16 червня 2015 року




Дата канвертавання30.04.2016
Памер25.06 Kb.
Враження: Іра ЦІЛИК
16 червня 2015 року
Ніна Головченко
Стомлена іспитом із зарубіжної літератури більше, аніж ті, хто його мені складав, довго і марно шукала парасолю, і, попри якісь раціональні аргументи проти інтуїтивного бажання послухати наживо Іру Цілик, побрела з університету на метро, щоб дістатися «Книгарні Є» по вул. Лисенка, 3.

Саме відеокліп на композицію «Повертайся живим…», де несподівано наскрізь пронизала фраза



«…Матері тужать і дружать домами,

Що пахнуть ніжністю та корвалолом…»,

і який зі сльозами на очах слухали найбільші пофігісти з числа моїх студентів, спонукав до ближчого знайомства з цією авторкою.

Дещо читала в Інтернеті, чула захоплені відгуки Оксани Забужко, переглянула відео інтерв’ю з Ірою на Громадському ТБ. До початку зустрічі навіть перечитала декілька сторінок зі збірки оповідань «Червоні на чорному сліди», з приводу якої і зібралися шанувальники творчості Іри Цілик надвечір у київській книгарні. Однак, найсильніше враження пережила саме від тих слів і інтонацій, які почула безпосередньо з уст Іри Цілик.

Забагато говорила модератор Оксана Щур, дещо нав’язуючи Ірині окремі теми. Проте делікатність Антона Санченка та особистість Іри Цілик перекрили усі пустоти.



Антон Санченко відзначив синкретичність таланту Іри – поетеси, письменниці, режисерки фільму «Помин», а також те, що Іра, на відміну від багатьох авторів, про Майдан більше мовчала, аніж писала; наголосив на тому, що її читають не лише чоловіки (бо Іра, до всього, − чарівне створіння), а й жінки різного віку (дівчатка, дівчата, дружини, мами, бабусі); скептично зауважив на тому, що, попри неувагу видавництв до малих прозових форм – оповідання, зокрема, − саме цей формат художнього тексту нині є чи не найактуальнішим, адже динамічний час вимагає адекватних форм мистецтва; з-поміж семи оповідань, уміщених до збірки, назвав улюблене – «Гайтавер».

Іра Цілик зазначила, що оповідання «Червоні на чорному сліди» з однойменної збірки – перша і єдина спроба проговорити тему Майдану, тему війни, бо мовчання уже рве душу. На якомусь етапі життя письменниця усвідомила, що живе між двома полюсами, які позначені одним поняттям – «дитя війни». Колись її трирічна бабуся залишилася на руках у матері в одній сорочечці після бомбардування Києва, а тепер 5-річний син Іри Цілик і Артема Чеха, мобілізованого до ЗСУ, набуває цих відчуттів і вимірів. Цей досвід неможливо просто проживати…

Щодо синкретичності обдарувань, Іра іронічно зауважила, що аж ніяк не позиціонує себе як універсальний античний митець чи автор епохи Відродження, скоріше, почувається як той бичок



(«Іде бичок, хитається,

Зітхає на ходу

Ой, кладочка кінчається,



Я зараз упаду!»),

котрий ще не вперся твердо у ґрунт.

Читаючи уривок із оповідання, Ірина продемонструвала неабиякий талант актриси, проте з надзвичайним почуттям міри.

У віршах, які теж прозвучали на зустрічі, Ірина проговорила найболючішу тему – намагання навчитися жити удвох із сином, поки чоловік на війні… В одному вірші в одному ряду пронизливо звучали буденні речі («навчитися чистити пилесос»), типові образи («шукати запах чоловіка у випрасуваних сорочках») і прихована за еротичним штрихом туга молодої жінки («темні руки на розпашілих грудях»), яка мусить навчитися жити інакше (цитую не дослівно, а лише смисли, що запам'яталися)…



Моменти читання прози й поезії вразили найбільше: відчуття чистоти, чесності й абсолютної відкритості дістало до глибин душі.


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка