Виховний захід на тему: “ Вишивка – оберіг українського народу ”




Дата канвертавання28.04.2016
Памер126.32 Kb.
 Виховний захід на тему:

Вишивка – оберіг українського народу 

Мета: Ознайомити учнів із давнім символом слов’янських народів (і зокрема – українського) – вишитим рушником, вишитими сорочками, картинами, серветками, подушками. Розкрити його красу, поетичність, чистоту.

Прищеплювати учням цікавість до народних звичаїв, обрядів, пісень. Виховувати в учнів почуття глибокої поваги до предків, своїх рідних і близьких, що несли до наших днів і зберегли глибину символу – вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням.

Класна кімната прикрашена рушниками, виробами, вишивками.

Ведуча: Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!



Вчитель: Доброго дня, шановні гості, діти!

      Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то, можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.

      Кожен, хто шанує українські національні традиції, хто хоче зберегти пам'ять про Україну, хто має витончений художній смак, - не обійдеться без вишивок, керамічних та розписних виробів, сувенірів, створених талантом і щирим серцем народних митців нашого краю.

       Українська вишивка, рушники  віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу. 

      Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив  красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на довговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

Вчитель:То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.

 Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.



Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук  діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі й батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками.  Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів.

Ведучий: Вишивка — один з найпопулярніших і найпоширеніших видів українського народного мистецтва. Кольорова гама, мотиви і ритми орнаментики розкривають лагідну вдачу національного характеру, розповідають про славну історію і чарівну природу нашого краю. Створені народною фантазією квіти, рослини, птахи засвідчують одвічне прагнення українців до миру, добра й милосердя.

Ведуча: Вишивка —це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від “злих” сил.

Ведуча: Вважалося, що вишивка благотворно впливає на  характер людини, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Ведучий: Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишивка нині, як і раніше, використовується в декоративних побутових речах для оздоблення інтер'єра. У всьому декоративному мистецтві, очевидно немає другого такого предмета, який би концентрував у собі стільки символічного змісту.

Ведуча: Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалась. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки. В кінці ХІХ на початку ХХ ст. вишивальницям на Україні були відомі понад 1200 художньо-технічних прийомі вишивання.

 Вчитель:Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.



  • Про територіальні особливості вишивки нам  розкажуть учні:

1 учень:Вишивки Полтавщини – це поєднання геометричного та рослинного орнаментів, ніжна кольорова гама голубих, вохристих, зеленуватих, сірих і білих тонів. Полтавськівишивки виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним  прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Відмінною рисою полтавської вишивки є те, що мережки виконуються виключно білим кольором. Формування узору йде за рахунок протиставлення ажурних дірочок та білих настилок узору, що виконуються різною технікою виколювання, вирізування та вишивання “білим по білому”. Ексклюзивні роботи виконуються на маркізеті – найтоншій бавовняній тканині.

2 учень:Біла чоловіча сорочка має вишитий комір та манжети на кінці рукавів, завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Вишиті чоловічі сорочки, блузи, сукні, вироби для дітей виготовляються виключно із натуральних матеріалів – льону та бавовни: полотно, батист.

3 учень:Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольори – білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуванням, гладдю.

4 учень:Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках виконання. Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто використовуєтьсявирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як білі, так і багатокольорові орнаменти.

5 учень:Сучасна українська вишивка — складне, багатогранне явище. Розвивається вона в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання — таких, як Косів, Клембівка, Полтава, Львів, Харків та інші, — створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного мистецького регіону.

6 учень: Національний костюм Харківської області має вишивку, яка є дуже подібна до вишивок у центральних областях України. Але вишивка костюму має свої своєрідні поліхромні орнаменти, які створювались напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивок вишивають переважно грубою ниткою, що надає візерункам враження рельєфності.
Жіноча сорочка на Харківщині має уставки прямокутної форми, на якій є багатоколірна вишивка у вигляді квадратів на цих уставках, вздовж рукавів та на вузенькому стоячому комірі. Низки рукавів сорочки “отлажки” зібрані “на нитку”. Поділ прикрашений мережкою та прутиком. Парчова керсетка “до дев’яти вусів” з зубцями на погрудді, які разом з полами керсетки обшиті кольоровою тасьмою “висічкою”. Плахта виткана квадратами переважно жовтогарячого кольору. Фартух– “завіса” парчовий, з подолом, обшитим червоним сукном. Парчовий очіпок має циліндричну форму з “вушками”. На очіпок пов’язували квітчасту хустку. Чоботи носили типу “чорнобривці” чорно-жовтого кольору з орнаментованими закаблуками.

Чоловіча сорочка на Харківщині має вигляд “до гестки” з бочками, що вшивалися між основними пілками. У зв’язку з тим утворювались численні зборки. Сорочка має червоно-чорну вишивку хрестиком на комірі, маніжці та манжетах. Штани широкі, пістрякові до очкура. Капелюх бриль з соломи. Чоботи – “пришви” з чорної шкіри.



Вчитель: А зараз ми розглянемо виставку кожної майстрині (Яворська Іванна Адамівна, Кричківська Оксана Адамівна, Яворська Ірина, Ярославівна, Халус Вікторія Ярославівна)

Пісня «Мамина сорочка»


Ведучий:  Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам – старовинним оберегам дому, родини. З давніх-давен – це незмінний елемент побуту українського народу.


РУШНИКИ

Вишивала мати рушники


Золотими, синіми нитками.
Ткались візерунки з-під руки,
І нитки снувалися з думками.

«А вже першу пару рушників —


Кольори квітують небесами —
Вивішу, мов пару голубків,
У світлиці я над образами.

А вже другу пару рушників,


Де любов дитинна й суму гами,
Вивішу, мов символи вінків,
Над портретом вашим, тату й мамо.

А вже третю пару рушників —


України в них краса-окраса —
Вивішу, як дяку од віків,
На портрет великого Тараса».

Вишивала мати рушники


Золотими, синіми нитками,
Ткались візерунки з-під руки
І нитки снувалися з думками...

Ведучий: Рушник як символ супроводжував селянина протягом усього життя – і в радості, і в горі. Він був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі.

Ведуча:Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджують наші прабабусі. Як мамина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.                                       

Бібліотекар:Погляньте на виставку нашого класу, вона сьогодні прикрашена рушниками. Ці рушники для нас не лише красиві, а й дорогі: адже їх вишивали наші матері, бабусі, прабабусі. Коли і хто їх видумав – те таїться у глибині віків. А ще є чудова ,,Пісня про рушник”, яка захоплює уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова перегукуються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини – образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя – вишитий рушник, як символ материнського благословення, любові.


Звучить,,Пісня про рушник”

 Ведучий:Рушник…Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушнику різні назви. Наприклад, для витирання обличчя і рук – утирач, посуду і стола – стирок, для прикрашення образів – покутник, для шлюбних церемоній – весільний, для похорон – поховальний, для пов’язування сватів – плечовий.



 Розповідь про рушник  учні:

1-й учень: Український вишиваний рушник з'явився приблизно п'ять сторіч назад. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.

2-й учень: Рушники часто виконували функції своєрідних прикрас, декоративних акцентів в оздобленні селянської хати. Червоний, насичений колір орнаментації рушників зумовлював їх провідну роль у загальній системі інтер'єра.    

3-й учень: Є давні канони вишивання рушників. Так, кожен виріб ділиться на три частини. Дві третини — краї рушника — вишиваються, а одна — середня —обов'язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособлює зв'язок з космосом. У вишиваному рушнику також обов'язково повинен бути хрест, який вишивають окремо або вносять у композицію. Хрест є оберегом для самого виробу.

4 учень: Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Уся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.

5 учень: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. Колись, у сиву давнину, вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - "Коло".  А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі  й навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.

Ведучий: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, у загальній композиції елементів, орнаменту, у майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку.

Ведучий. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками.

Ведуча. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вона виносила гарбуз.

Ведучий.Рушниками зв’язували руки молодим під час вінчання, бажаючи щасливого подружнього життя. На рушнику вінчались.  

Господарка. Зараз покажемо уривок сценки «Сватання»

Одарка. - Прокопе, Прокопе! Либонь старости йдуть.

Прокіп. - До кого?

Одарка.- Та до нас, до нас, от уже в двері. Сідай швидше на лаву, а ти, Улясю, біжи хутко в кімнату та вбирайся. (Стукають палицею у двері)

Одарка. - Господи милосердний! Дай моїй дочечці доброго чоловіка, не за мої гріхи, а за добрість пошли їй щастя. (Стукають тричі вдруге)

Виходять, хліб на покуті, засвітили свічки перед Богами, сіли на лаву.( Стукають втретє) Батьки перехрестилися й мовлять:



Прокіп. (поважно). - Коли добрі люди, та з добрим словом, то просимо до господи, а коли так собі, то вибачайте.

(Увійшли двоє старостів, поясами підперезані, з паличками, у старшого старости хліб у руках. За ними ввійшов Грицько)

Свати. - Доброго здоров"я, добрі люди! -Добрий вечір у вашій господі.

Прокіп. (поважно). - Що ви за люди й звідкіля, і за чим вас Бог приніс?

Свати. - Перш за все, дозвольте вам поклонитись і добрим словом прислухатись.

-Коли ж наше слово буде не в лад, та ми підемо назад. А що ми люди чеснії і без худої науки, то от вам хліб святий у руки.



(Прокіп бере хліб, цілує і, поклавши на стіл край свого хліба, говорить)

-Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо. Сідайте, люди добрі. До чого ще дійде, а ви своїх ніг не турбуйте, може, і так здалеку йшли. А з якого царства, з якого государства?



Свати. - Ми люди німецькі, ідемо з землі турецької. -Ідемо здалеку.

Прокіп. - Може, ви охотники, а, може, вольнії козаки? Де були, що видали, розкажіть, щоб і ми знали?

Свати. - Раз у нашій землі випала пороша. Я й кажу своєму товаришу: що нам дивитись на погоду, ходім, лишень, шукати звіриного лову.

-От і пішли. Ходили, ходили і нічого не знайшли. Аж - гульк! Назустріч іде наш князь, піднімає вгору плечі і говорить нам такі речі: " Гей ви, хлопці, добрі охотники! Будьте ласкаві, покажіть нам дружбу. Трапилась мені куниця, красна дівиця. Не їм, не сплю од того часу, та все думаю, як її достали? Поможіть мені поймати."



2-й сват. - От ми і пішли по слідах, по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут знову випала пороша: ми вранці встали і таки на слід напали. Вірно, що звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у кімнату. Тут і мусимо його поймати. Тут застряла наша куниця, красна дівиця"

1-й сват. - Оце нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець: оддасте нашому князю куницю - вашу красну дівицю. (Дівчина колупає піч)

Прокіп. - Доню, чи згодна ти бути нареченою цьому парубку. Так ось, що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а за те, щоб ви нас не лякали, що ми передержуємо. Чи так, жінко?

Одарка. (весело і ласкаво). - Роби, як знаєш. Ти батько і нам усім голова: як скажеш, так і буде.

Прокіп. - Чуєш, Уляно? Годі тобі піч колупати - давай чим оцих молодців пов'язати.

Одарка. (підходить до Уляни). Іди ж, іди. Може, нічого не придбала та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, то в'яжи хоч мотузкою.

(Молода виносить рушники і перев'язує старостів через праве плече. Молодому затикає за пояс хустку, потім дають сватам хліб)

Свати. - Спасибі, батьку й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й молодій, що рано вставала, тонко пряла й хороші рушники придбала.

 2 учениця: Візьму голку, клубок шовку, полотно біленьке,

Та й подамся у садочок, де сонце ясненьке.

У садочку подумаю, котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір  для вишивки взяти.

Красну рожу  та  гвоздиків  у  букет  нарву,

І роботу любимую свою розпочну.
3 учениця :Ой, вишивки мої любі, я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби  думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву, а  де  ніжно-синю,

Щоб славила моя праця рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка  файними квітками,

Щоб пишалась Україна своїми майстрами.



4.Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
5. Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.
6. Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
7. Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ —
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на сто тисяч літ.
Пісня про Україну.


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка