Україна в житті І. О. Буніна




Дата канвертавання30.04.2016
Памер103.63 Kb.
Сарненський педагогічний коледж РДГУ
УКРАЇНА

В ЖИТТІ І. О. БУНІНА

УКРАЇНА В ЖИТТІ І.О. БУНІНА


Незрівнянний український письменник Іван Олексійович Бунін прожив досить довге життя. Народився через десять років після падіння кріпосного права в Росії, а помер через вісім років після закінчення другої світової війни, тобто в роки, досить близькі до нашого часу. Вперше опублікувавшись в кінці 80-х років XIX століття, він до останніх своїх днів не випускав з рук пера, віддавши служінню літературі 66 років, дві третини століття.[9, с.8 ]
Народився Бунін 22 (10 за старим стилем) жовтня 1870 року у Воронежі, в старовинній дворянській родині. Дитинство і рання юність майбутнього письменника пройшли на хуторі Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії. «Тут, - згадував багато років по тому письменник, - в глубочайшей тишине, летом среди хлебов, подступавших к нашим дорогам, а зимой среди сугробов, и прошло всё моё детство, полное поэзии печальной и своеобразной.
Восени 1881 року Бунін вступив в Єлецьку гімназію, але провчився там лише близько чотирьох років, після чого продовжив освіту вдома під керівницвом старшого брата Юлія, який на той час закінчив університет.
Брат відіграв величезну рольв духовному становленні Буніна. Він познайомив його з основами психології, філософії та інших наук. Тісна дружба зі старшим братом збереглася у Буніна на довгі роки, аж до того дня,коли після Великої Жовтневої соціалістичної революції покинув Росію, а Юлій Олексійович залишився на батьківщині [18, с. 17-19].
До кінця 80-х років добробут сім'ї Буніна різко погіршився. Навесні та влітку 1889 року Бунін побував в Харкові, куди незадовго до цього переселився його старший брат. Потім він відвідує Крим. А восени починає працювати в «Орловському віснику», часто буваючи то в Озерках, то в Харкові.[28, с. 11]
Через два роки Бунін разом з братом Юлієм поселилися в Полтаві, виконуючи різні обов'язки: бібліотекаря, статиста. А головне - «усердно учился, писал, ездил и ходил по Малороссии».
За цей час була підготовлена і видана в Орлі збірка віршів Буніна (1891р.), за його ж оцінкою «чисто юношеских, не в меру интимных». В Полтаві він «впервые приступил, более или менее серьезно, к баллетристике». «Русское богатство» за 1893 рік надрукувало його оповідання «Деревенский эскиз» («Танька»). Дорога творчості визначилася остаточно. Через чотири роки після цього, в 1897 році, Бунін випустив свою першу книгу художньої прози - збірку оповідань «На край света», яка привернула увагу критики і широкого кола читачів, і зробила відомим ім'я молодого автора [3, с. 25].
Працюючи в редакції газети «Орловский вестник», він познайомився з В.В. Пащенко, яка привернула його увагу своєю гордістю і розумом. Він почав бачитися з нею частіше. Те почуття, що спалахнуло в серці, він поки що боявся називати коханням, але одного літнього вечора Бунін і Пащенко зізнались одне одному. Листуючись з Юлієм, Бунін багато розповідав про Варвару Володимирівну, про її розум та красу, про те, що в них багато спільного[10, с.3]. Пізніше Бунін пише Юлію, що Варвара хоче з ним одружитися. Усвідомлюючи те, що він бідний, і їм буде важко жити, він просить брата знайти йому роботу в Полтаві, щоб хоч щось заробляти [17, с.1]. Через матеріальну незабезпеченість батьки Варвари заборонили їм одружуватись, а з боку Буніних допомоги можна було не чекати, бо вони її самі потребували.
В кінці серпня 1892 року Бунін і Пащенко переїхали в Полтаву. Юлій Олексійович взяв до себе в Управління молодшого брата, хоча спочатку там для нього певних занять не було. Тільки в січні 1893 року для нього була видумана посада бібліотекара, - робота легка, яка лишала достатньо часу для читання, поїздок по губерніям, подорожей. 26 січня 1893 року він писав матері з Полтави: «Мои дела неопределенны. Может быть, поеду вскоре в Лубны, но скорее всего останусь библиотекарем в Управе. Не знаю еще, сколько буду получать, но вероятно, никак не менее 40-45р. Варя служит теперь в уездной управе и получает всего 15 рублей, но мы надеемся, что она получит место в сельськохозяйственном обществе на 40 рублей. Тогда у нас будет 80-85 рублей, и я буду иметь возможность заниматься, и развиваться, и писать [3, с.45].
В Полтавському земстві групувалася інтелігенція, яка мала зв'язок з рухом 70-х і 80-х років. Часто вони збиралися в інших домах, «мечтали о возрождении радикального движения, даже строили планы этого возрождения, читали идейные книги и журналы». - пише Бунін у своїх спогадах [3, с.43].
В це середовище і потрапив І.О. Бунін . Вплив прогресивної інтелігенції розповсюдився і на газету «Полтавские губернские ведомости», в якій він вміщував свої художні твори і статті. Брати Буніни входили в редакцію газети. Роботу в бібліотеці Бунін згодом змінив на заняття статистикою.
В цей час він багато писав. Його ім'я почало все частіше з'являтися в «товстих журналах, а надруковані твори приваблювали увагу корифеїв літературної критики».
В кінці 1893 року Бунін поїхав з Полтави до Харківської губернії в село Хилково, а звідти у Москву, щоб зустрітися з Толстим, про зустріч зяким він давно мріяв [13, с.120].
Влітку він знову подорожував хуторами та селами України. Під час однієї з таких поїздок він бачив на переселенському пункті цілу «орду» селян, гнаних голодом і холодом в Уссурійський край. Про переселенців він скоро написав оповідання «На край світу»[13,с. 125].
Далі Буніну передувала розлука з Варварою, яку він важко пережив. Поїхавши в Огнівку до брата Євгенія Олексійовича, Бунін дізнався, що Варя вийшла заміж за його друга А.Н. Бибикова. Іван Олексійович ледве пережив цю новину, ослабнувши фізично і морально.
Відносини І.О. Буніна і В.В. Пащенко відображені в «Жизни Арсеньева», хоча цей роман не можна розглядати, як автобіографічний [14, с. 113].
В січні 1895 року Бунін залишив службу в Полтаві і поїхав в Петербург. Іван Олексійович неодноразово повертався в Полтаву, але не надовго [16, с. 29].
Літом він подорожував Бахчисараєм, Севастополем, Ялтою, Одесою, Каховкою. В середені березня Бунін знову поїхав до Полтави, а 30 квітня подався подорожувати в Шишаки, а потім в Миргород. 6 травня 1897 року він писав Білоусову з Миргорода: « Я уже, как видишь, пустился в передвижение, многих людей города посетил и обычаи видел, то есть, говоря не гомеровским языком, уже много протер по степям, по шляхам, , местечкам и хуторкам, а теперь приветствую тебя из великого Миргорода! Любопытный город, если только могут называться городами болота, по которым шуршит камыш, кричат кулики, а по берегам стоят избушки, крытые очеретом. Много написал бы тебе, да боюсь, что письмо это попадет к городничему. В Полтаве я буду снова дней через 6-7, куда и прошу тебя писать. Я, верно, еще отправлюсь по Полтавщине…» [3, с. 62].
В Полтаві Бунін прожив близько двох тижнів, а 24 травня - знову в дорогу: побував у Кременчуці, Миколаєві, далі морем прибув до Одеси, в гості до А. М. Федорова.
Працюючи в Полтавському губернському земстві (розміщувалось воно у нинішньому приміщенні краєзнавчого музею), він активно писав рецензії на театральні постановки й різні статті за завданням редакції до газети «Полтавские губернские ведомости» Тодішній редактор видання Д.А. Іваненко у своїх «Записках і спогадах» (1912р) неодноразово згадує братів Буніних [12, с. 3]. Розповідаючи про своїх співробітників газети він пише: «Якщо приплюсувати сюди братів Юлія та Івана Олексійовичів (останній відомий поет і белетрист), то виявиться, що Полтава мала тоді солідні літературні сили». Він називає Буніних у числі тих осіб, які написали заяву губернатору про необхідність випускати газету щоденно, а не два-три рази на тиждень. Виїхавши у 1885 році з Полтави, І.О. Бунін ще присилав і друкував у полтавській газеті свої вірші [12, с. 10-11].
Полтава і полтавці залишили глибокий слід у пам'яті Буніна на все життя. Про це засвідчують розділи його роману «Життя Арсєньєва». Цей твір вийшов окремою книгою 1930 року в Парижі. К. Паустовський оцінив книгу, як одне з найчудовіших явищ світової літератури. За цей роман у 1933 році Бунін був удостоєний Нобелівської премії [7, с.14]. Значну частину грошової винагороди він роздав письменникам, які терпіли нестатки.
У цьому романі автор багато уваги приділяє опису славного міста Полтави, його людей, їх побуту й звичаїв, чарівної полтавської природи. Ось як він пише про Полтаву: «Місто, все в густих садах, з гетьманським собором на обриві гори (Іванової гори), дивлюся з неї на схід і на південь. У східній долині окремо стоять крутий пагорбок з древнім монастирем на вершині, далі було зелено й пусто, долина переходила в степові схили. В південній, за річкою, за її веселими луками, погляд чубився в сонячнім блиску».
Як стверджує Бунін, жив він у якогось комашника, дідуся, що мав цілий маєток: «…двір, флігель, будинок і сад за ним. Сам він займав флігель, а будинок, побілений крейдою й тінистий від саду, з великою скляною галереєю по фасаду, здавав нам».
Цікаво дізнатися, в якому середовищі жив Іван Олексійович, які були в нього друзі. Це були лікарі, адвокати, земці - люди спокійні, помірковані, «які жили майже зовсім відповідно місту, його миргородському благополуччю»[10, с.3]. Найчастіше збиралися в одного з членів управи, котрий був хазяїном п'яти тисяч десятин землі й отари в десять тисяч голів. Такий багач, а сам маленький, скромний, бідно одягнений, здавався в своєму світлому домі жалюгідним гостем. Службові справи І.О. Буніна в земле управі йшли добре: «На мене, як на працівника дивилися ласкаво, насмішкувато. Я сидів, і не поспішаючи відраховував, складав відомості, скільки в такій-то вартості такого-то повіту засіяно тютюну, цукросировини, які використовувалися там заходи по боротьбі з жучками, що шкодили цій сировині, іноді читав що-небудь, не звертаючи уваги на навколишні розмови. Мене радувало те, що в мене свій стіл, і те, що я міг у будь-якій кількості вимагати із канцелярії нові пера, олівці, добротний папір…»[21, с. 416-516].
Часто Бунін ходив у недалекі полтавські села, описи красної природи яких прикрашають романи, а уривки з них так і хочеться внести до хрестоматії, бо вони насичені вдалими художніми образами й простотою викладу [20, с.53-54].
І.О.Бунін захопливо відгукується про роки, прожиті в Полтаві. До речі, тут він зустрів свою першу любов. Через наших славетних предків познайомився з Україною, нашим народом, його життям і культурою, що дало йому право сказати ці знамениті слова: «Прекрасніше малоросії немає країни у світі» [17, с. 1-2].
Отже, цілком зрозуміло, що Україна не могла не надихнути І.О. Буніна писати про нашу барвінкову землю, оспівуючи та вимальовуючи її найрізноманітнішими відтінками слів.
ВИСНОВКИ

Письменницька доля І.О. Буніна незвичайна. Один із найбільших російських майстрів словесного мистецтва минулого століття, він прожив довгих тридцять років далеко від свого читача й народу. Безкорисливо, вірно любивши свою Батьківщину, оспівуючи її всією своєю творчістю, він уперто відмовлявся визнати зміни, що відбувалися на її землі [18, с. 300]. Але і в далекій Франції він не втомлювався повторювати: «Разве можем мы забыть родину, может человек забыть родину? Она - в душе. Я очень русский человек. Это с годами не пропадает» [21, с. 215].


Бунін був сподвижником літератури, без кінця повертався до написаних творів, шліфуючи і обточуючи їх, приходячи до такої красномовної лаконічності, коли слово, здається, уже на межі естетичного навантаження
[2, с. 36]. Творчість Буніна - це реалізація його особистості. Бо справді, у Буніна не було «слова без звуку». Тому воно і має таку магічну дію на читачів [28, с. 188]. Саме тому в наш час захоплення творчістю Буніна піднялося на дуже високий щабель. Викликає позитивне враження у читачів не лише його відчуття Росії, проникнення в правду життя, народність його таланту, оригінальність, а й відчуття країн, що не являлися для автора рідними. Це і Франція, і Америка, і Азія, і Африка,… і Україна. Досліджуючи творчість Буніна, не можливо оминути українські мотиви в ній. І цілком зрозумілим є той факт, що Україна не могла не надихнути І.О. Буніна писати про нашу барвінкову землю, оспівуючи та вимальовуючи її різноманітними відтінками слів.
Найяскравішим твором всієї творчості письменника є повість «Життя Арсеньева» - головнв книга Буніна. Головна тому, що вона, при своєму невеликому обсязі обійняла собою все, що було написане ним до неї [7, с.35].
Небайдуже ставлення І.О. Буніна до українського народу яскраво виявило себе в оповіданні «На край света». Через рядки твору відчувається авторська тривога і переживання за долю українських селян. У цьому творі знайшли місце і елементи українського фольклору (пісні), які Бунін не одноразово використовував у своїй творчості.
Серед творів Івана Олексійовича, які більшою чи меншою мірою стосуються України, слід також відзначити оповідання «Лирник Родион». . В оповіданні об'єдналися основні смислові домінанти в бунінському сприйнятті й відображенні України: по-перше, відтворено своєрідний національний колорит, по-друге, втілена потужна фольклорна основа, по-третє, створений неповторний образ головного героя.
Зважаючи на всі обставини життя І.О. Буніна, очевидним є і тісний зв'язок життєвих і творчих шляхів письменника з корифеями української літератури. Зі слів українських майстрів пера стає очевидним той факт, що І.О. Бунін справді неперевершений літератор, готовий відкривати все нові й нові обрії, обіймаючи увесь світ крилами своєї нестримної фантазії.
Слову й мові служив вірно і жертовно протягом шести з лишком десятиліть прозаїк і поет XX століття Іван Олексійович Бунін [26, с. 444].
Виходячи з поставлених завдань даної курсової роботи, було виявлено та проаналізовано українські мотиви у творчості Буніна, визначено роль України в життєвому і творчому шляху письменника та прослідковано зв'язки письменника з українськими митцями слова.
Було ґрунтовно досліджено зв'зок І.О. Буніна з Україною та визначено українські мотиви в його творчості. Тому поставлену мету даної курсової роботи можна вважати досягнутою. Стає очевидним той факт, що Україна та український народ залишили великий слід в свідомості митця і справили значний вплив на подальшу творчість російського письменника кінця ХІХ - початку ХХ століття Івана Олексійовича Буніна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Альберт, І.Д. І.О. Бунін та літературний рух у Полтаві на поч. 90-х рр. ХІХ ст. [Текст] / І.Д. Альберт // Українське літературознавство: Респ. міжвід. наук. 3Б - Вип. 57. - Львів, 1993 - с. 74 - 83.
2. Альберт, М.С. Ты - древний корень Руси, где сердечней чувство и нежней славянская природа. Украина в творческом развитии И.А. Бунина [Текст] / М.С. Альберт // Рус. словесность в шк. Украины. - 1998. - №.3. - с. 36 - 40.
3. Баборенко, А. И.А. Бунин. Материалы для биографии с 1870 по 1917 [Текст] / А. Баборенко // 2-е изд. - М., 1983. - с. 155.
4. Базилевський, В. Україніка І. Буніна. [Текст] /В. Базилевський // Вітчизна. - 1998. - №.1. - с. 180 - 196.
5. Базилевський, , В. Україніка І. Буніна. [Текст] /В. Базилевський // Вітчизна. - 1988. - №.4. - с. 183- 189.
6. Базилевський, , В. Україніка Івана Буніна. [Текст] /В. Базилевський //
Базилевський В. і зав'язь дум, і вільний лет пера. - К., 1990. - с. 50 -91.
7. Бунин, И.А. Жизнь Арсеньева. Повесим и рассказы. [Текст] / И.А. Бунин // Правда. - М., 1989. - 608 с.
8. Бунин, И.А. Антоновские яблоки. Повести и рассказы. [Текст] / И.А. Бунин //Детская литература. - М., 1981. - 305с.
9. Бунин, И.А. Рассказы. [Текст] / И.А. Бунин // Правда. - М., 1955. - 595 с.
10. Бунин, И.А. Избранное: Поэзия и проза. [Текст] / И.А. Бунин // Выща школа. Главное издательство. К.,1988. - 624 с.
11. Бунинский сборник: материалы научной конференции, посвящ. 100-летию со дня рождения И.А. Бунина. [19-20 окт. 1970г]. - Орел, 1974. - 175с.
12. Гагарін, Ф. Любив полтавський край… До 125-річчя І.О. Буніна. [Текст] / Ф. Гагарін // Зоря Полтавщини. - 1995. - 24 жовтня. - с. 3.
13. Долгополов, Л. Судьба Бунина. [Текст] /Л. Долгополов // Вопросы литературы. - 1975. - №. 1. - с. 90 - 125.
14. Дудко, В. Вияв глибокої шани: Телеграма українських письменників з нагоди ювілею літературної праці І.О. Буніна. [Текст] /В. Дудко // Комсомолець Полтавщини. - 1998. - 14 січня. - с. 3 - 13.
15. Карпенко, В. Був місяць май. [Текст] / В. Карпенко // Тут, біля самого моря. - К., 1989. с. 118 - 128.
16. Катаєв, В.П. Трава забвенья. [Текст] / В.П. Катаєв // М., 1967. - 136 с.
17. Катаєв, В.П. Трава забвенья. Святой колодец. [Текст] / В.П. Катаєв // М., 1969. - 203 с.
18. Кордонська, М. Край чудових людей. [Текст] / М. Кордонська // Зоря Полтавщини. - 1985. - 8 вересня. - с. 2.
19. Кузьменко, О. Він тут жив і творив. [Текст] / О. Кузьменко // Комсомолець Полтавщини. - 1990. - 20 жовтня. - с. 1 - 2.
20. Лакшин, В. И. Бунин: книга жизни. [Текст] / В. Лакшин // Судьбы: от Пушкина до Блока. - М., 1990. - с. 279 - 306.


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка