У храмовому будівництві Зарічненщини впродовж сторіч сформувалися справді унікальні типи храмів




старонка2/4
Дата канвертавання30.04.2016
Памер0.57 Mb.
1   2   3   4

П. Дубінець - священник, краєзнавець


ІІІ. ЦЕРКВА ПАРАСКЕВИ – МУЧЕНИЦІ,
(1815р.), с. Морочне


ПАРАСКЕВСЬКА ЦЕРКВА

Параскевська церква села Морочне побудована в 1815 році на кошти поміщика Терлецького. По штату, у ній були священик та псаломщик. Закріплено за церквою 184 десятини 2219 кв. сажнів, що приносить в середньому по 2 рублі доходу із десятини у рік. Приписні до церкви є дві – у с. Сенчицях та с. Вулька (нині Новорічиця). Копії із метричних книг зберігаються із 1737 року. Церковних шкіл при церкві немає, але є чотири народні училища – в Морочному, Сенчицях, Дубчицях, Вульці-Річицькій. Настоятелем є священик Аксентій Антонович Малевич 1856 р.н. із міста Каленковичі Речицького повіту (Білорусь), котрий закінчив у 1884 р. Мінську духовну семінарію. Псаломщик Олексій Варфоломійович 1880 р.н. із с. Хоревичі Ігуменського повіту Мінської губернії. Настоятель отримує у рік від казни 391 р. 68 копійок та 54 рублі і 17 копійок кружечного доходу. Псаломщик – 117 руб 48 копійок від казни та 18 руб. 25 копійок кружечного доходу. До приходу належать села Вулька-Річицька, Морочно, Осова, Дубчиці, Сенчиці, у котрих проживає 1284 чоловіки та 1296 жінок. Із них духовного стану – 18, дворян – 40, міщан – 39 та селян 2358. крім того, проживає євреїв – 80 чоловік, римо-католиків – 48.


За кліровими відомостями 1914 року.

Полісся. – 2006. - №49 / 8 грудня.



ХРАМ СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ

с. Морочне

Храм Святої Параскеви у с. Морочно побудований у 1815 році на пожертвування навколишніх жителів та завдяки щедрій допомозі місцевого поміщика Терлецького, про що свідчать записи в збережених клірових відомостях за 1914 і 1936 рр. Церква дерев’яна, без купола, з дахом під стріху, з двома баштами при вході, увінчаними куполами із хрестами. Поряд розташована дзвіниця з трьома дзвонами

Зарічненський район // Рівненщина туристична:

Путівник. – К.: Світ Успіху, 2007. – с. 138



ХРАМ

СВЯТОЇ МУЧЕНИЦІ ПАРАСКЕВИ

(с. Морочне)

Перша писемна згадка про Морочне відноситься до 1511 року. Ця відомість подана в енциклопедичній праці «Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область», виданій в 1973 році. Але підтвердження цієї дати іншими документами так і не судилося знайти. Натомість в «Писцовой книге Пинского и Клейкого княжества, составленой пинским старостой Станіславом Хвельчевским в 1552 – 1555 гг.» село згадується 1555 роком. У шістнадцятому столітті належало воно Київським шляхтичам Романовичам. Останнім представником цього роду, відомим історичній науці був Київський полковий писар Петро Іванович Романович (1672 рік). Цікавим є те, що нині у Морочному є жителі, які носять прізвище Домановський, і це прізвище в інших селах регіону не зустрічається! Виникає питання – чи не є ці люди прямими нащадками колись славних володарів цього села? Можливо кропіткими пошуками цю гіпотезу буде доведено. Але на це потрібен час!

Нині ж головною історичною окрасою села є унікальна по своїй архітектурній композиції будівля – храм Святої Великомучениці Параскеви. Місцеві жителі, з метою надання величі своїй святині, стверджують, що їй більше ніж п’ятсот років. Чисельні історичні, церковні відомості й документи називають іншу дату будівництва церкви – 1815 рік. Більш того відомо й про головного будівничого, чиїм коштом була церква збудована, - це місцевий поміщик Терлецький. Безумовно зважаючи на те, що село мало важливе значення у ХVІ – ХVІІ століттях, можна стверджувати, що в ньому й до цього був православний храм. Але нинішня церква є наступницею попередніх і через те, що будівельний матеріал – дерево, через вогкість повітря на Поліссі, а також через численні підтоплення, які можуть траплятися кілька разів на рік, не є таким довговічним, щоб в цілісності зберегти добротною будівлю більше ніж п’ять століть. Цілком вірогідно, що збудований на початку ХІХ ст. храм відобразив у собі конструктивні елементи свого попередника, повторюючи його риси, тип, та стиль. Для цього й розглянемо архітектурну композиційність будівлі.

Будівля храму має у довжину 17 метрів, ширина – 8, а висота двох веж з куполами до підніжжя хрестів становить 16 метрів. Складена з дуже міцних соснових колод, церковна споруда з зовнішнього боку оббита дошками й пофарбована в синій колір. Відмінністю цієї будівлі від традиційного хатнього храмового будівництва поприп’ятського Полісся є присутність двох спарених веж над вхідною західною частиною. Вони немов дві свічі підносять до верху хрести – символи християнської віри. Вежі дуже часто зустрічаються не тільки у сакральних, але й на світських будівлях Європи. Своїм походженням на думку вже згадуваного архітектора, дослідника дерев’яного зодчества України Сергія Верговського, вони відносяться до глибокої давнини. Коли ще не було зрубів, а всі будівлі і храми в тому числі, будувались каркасними. Але й тоді вони були дуже світоподібними – шатровими, центричними. Вежі у Морочнівькому храмі зроблені не каркасно, а в зруб, причому збережена пропорція, у співвідношенні ширини стін, і ширини підбанника.

Іншою особливістю храму є дах на кроквах, що у східній частині заокруглюється. Власне це і є відповідність хатньому храмобудівництву, характерному для Полісся. Вівтар храму завершується п’ятигранчатим заокругленням і поділений із розглянутими вище апсидами храмів у Вичівці і Муравині. Вхід до храму проходить через просторий прямокутний у композиційному плані, під двосхилим дахом бабинцем, котрий прибудований до будівлі дещо пізніше. Цікаво, що бабинець збудовано каркасно, на стовпах – опорах і оббито із двох сторін дошками. Невідомо чи це робилось через нестачу будівельного матеріалу, чи у цьому простежується світоглядна життєва прадавня традиція. Скоріш за все із –за першого.

Верх храму укріплено на поперечних сволоках, які розташовані один від одного за 2 метри, і на них укріплені крокви. Підбита до сволок стеля, заокруглена біля стін, і у внутрішньому спогляданні, відображає небесну сферу. Це є особлива відмінність від стель подібних вже розглянутим вище хатніх храмів, де вони - підвісні до сволок.

І все ж, якби не проглядались народні, місцеві традиції в архітектурі будівлі, можна помітити, що вона в собі являє багато спорідненого не лише з подібними храмами Полісся, але й несе характерні риси прозахідного католицького напрямку. Що можна характеризувати не періодом будівництва храму, коли ще на Поліссі мала значний вплив греко – католицька церква. Наприклад, нині подібні храми зустрічаються на Закарпатті, Бойківщині і інших регіонах України, де пануючою конфесією є саме католицька. Параскевський храм у Морочному зводився кращими народними умільцями того часу, в нього вони вклали найкращі форми й конструктивні елементи своєї майстерності, і все ж їхня творчість відобразила елементи панівної на той час церкви, яка була схильна до західного готизму – греко–католицька конфесія. І це незаперечно впадає в вічі кожному, хто хоч частково розуміється в храмобудівній архітектурній стилістиці. Інша річ, що храм села Морочне так поєднав у собі два напрямки- поліського хатнього типу і типу прозахідної готики, що перевагу будь – якому із них надати тяжко. І в цьому є найбільша особливість і загадковість цієї будівлі.

Поряд із храмом збудовано двоярусну під чотирисхилим дахом дзвіницю. Стіни в ній складені у зруб тільки у першому ярусі, далі вони складені через вдовбані кутові каркасні стовпи, другий же ярус дзвіниці роблять шатровим, який вінчається поперечними балками – сволоками (на них підвішені дзвони) і дахом, опертим на «стовп – король », другий ярус займає приблизно 1/3 висоти першого. Порівнюючи розглянуті вище архаїчні композиційні елементи сакрального будівництва Полісся, можна стверджувати, що дзвіниця храмового комплексу села Морочне зберегла в собі ті конструкції і форми, що мають своє походження у народній традиції ще із давніх століть. Як ото шатровий каркасний верх, чотирисхилий дах, опертий на «король» і заразом елемент зрубної будівлі із врізаними вічками й дверима, що відповідає пізнішому часу в будівельній традиції Полісся. Це свідчить про те, що в народній уяві, будівельні і не тільки традиції зберігались та принаймні і нині зберігаються протягом цілих століть, а то й тисячоліть.

Пересічному жителю Полісся, наявність у його населеному пункті дерев’яної церкви, або ж іншої сакральної будівлі, може нічого не свідчити в ідейному плані. Але варто тільки більш прискіпливо придивитись до їхніх форм, конструкції, як можна про себе зробити деякі висновки, що носять культурологічний відтінок. В цьому порівнянні комплекс храму Святої Параскеви, а це сама будівля церкви, дзвіниця, церковний цвинтар, що знаходиться на узвишші неподалік річечки Ножик - притоки Прип’яті, несе у собі замилування і дивовижну архітектурну красу, через що й виникає захоплення майстерністю його будівничих. Тут тільки залишається дякувати Богу, за збережену цілісність цієї сакральної монументальності й краси, і вірити в те, що простоять ці храмові споруди не одне століття, доносячи до наступних поколінь велич минулих віків.

П. Дубінець - священник, краєзнавець

СВЯТИНЯ,

ЩО ВІКАМИ СТОЇТЬ НА ПОЛІССІ
(КОРОТКИЙ ОПИС ПАРАСКЕВСЬКОЇ ЦЕРКВИ

С. МОРОЧНЕ)
В історії розвитку народної культури великого значення надаєть­ся пам'яткам архітектури, зокрема культовим. Архітектура Украї­ни — явище самобутнє і досить яскраве, пов'язане з формуван­ням історичного та художнього обличчя поселень. Особливості української монументальної архітектури привертають увагу вче­них і мистецтвознавців багатьох країн. Мистецька спадщина ми­нулого входить до скарбниці найцінніших надбань нашого наро­ду і є підвалиною, на якій повинна будуватись мистецька культу­ра сьогодення.

У книгах про дерев'яну архітектуру України йде мова, голов­ним чином, про церкви. Це можна пояснити тим, що інших архаї­чних споруд майже не збереглося. Дійсно, найкраще збереглися пам'ятки церковного будівництва, тому що їх будували з кращо­го дерева, переважно дуба, ставили ізольовано, в оточенні де­рев, щоб захистити від вогню. Це були важливі громадські спору­ди, будівництво яких коштувало дуже дорого, і вони дбайливо оберігались [1]. Із прийняттям християнства на Київській Русі, із славного Києва стала розповсюджуватись Віра Христова по всій землі. Дійшла вона й до нашого глибокого Полісся. Разом із при­несеним словом Божим, почали поставати й храми — місця, де люди мали змогу поділяти свою душу з Богом в молитві, вірі й любові. Не всі вони збереглись до наших днів - одні знищили пожежі, інші — війни.

Храм у с.Морочне освячено в честь Святої Великомучениці Параскеви. Він зберіг свою первозданну красу, в якій постав на початку XIX ст., а точніше - у 1815р., на кошти прихожан і з вели­кою допомогою щедрого мецената - місцевого поміщика Терлецького. Зроблена будівля з найдоступнішого на той час на Поліссі матеріалу - дерева, має довжину 17 метрів, ширину - 8 метрів, висота двох веж з куполами до підніжжя хрестів — 16 метрів. Складена з дуже міцних соснових колод, церква з зовнішнього боку оббита дошками й пофарбована в синій колір.

Архітектурний стиль запозичений в уніатів. Свідченням цього є відсутність у центральній частині церкви купола і наявність двох веж над вхідною частиною без отворів для дзвіниці, котра стоїть окремо. Вівтарною частиною храм повернутий на схід. Він займає майже 1/3 площі храму, чітко виражений, без купола, але з хре­стом на цоколі. Дах храму зроблено на зразок стріхи, з заокруг­ленням у східній частині й фронтоном у західній поміж двох веж. Крита церква гонтою, зверху — бляхою. Вежі західної частини увінчані цибулинами і хрестами з півмісяцем на кінцях.

Те, що храм критий похило, немов стріхою, може свідчити про те, що характерною рисою покриття будівель поліщуків була саме така стріха. На думку дослідників, це є давнє поєднання дохристи­янської віри нашого народу із християнством.

У шести метрах від самого храму на захід знаходиться дзвіни­ця, яка за всіма даними, була збудована дещо пізніше, тому що будівельний матеріал відрізняється по якості від того, з якого збу­дована церква. Зовнішній стиль як самого храму, так і дзвіниці простий і відповідає архітектурі того часу (порівняймо з католиць­ким костелом у місті Пінськ). Місцеві майстри використали при будівництві все те, що бачили серед інших церков. Невідомо, чи керував будівництвом якийсь архітектор, та, можливо, у зв'язку з тим, що відстань від Пінська до Морочного була невеликою, можна припустити, що консультацію з питань будівництва все-таки на­давав спеціаліст із Пінська.

Церква збудована без жодного цвяха. Із південної і північної частин є по три вікна: два освітлюють вівтар, інші (спарені) -середню частину храму. Під цоколем вівтаря розміщене заокруг­лене вікно, яке гармонійно вписується в оздоблення Горнього місця. Дверей у храмі троє: парадні широкі - із заходу, щоденні -з півночі, розміщені в бабинці. Побутові ведуть прямо в пономарку з півдня. До вівтарної частини з півдня і півночі прибудовані невеликі ризниця та пономарка з віконечками, до котрої недавно прибудована кочегарка разом із паровим опаленням. Церква стоїть на дубових палях, які з часом підгнили, і під час останнього ре­монту були підкріплені цементним розчином. Спочатку церква була огороджена дилем, пізніше - дерев'яним штахетником, нині — металевим парканом.

Дзвіниця дерев'яна, двоповерхова. На першому поверсі розта­шована хрестильна кімната та хід наверх, де й знаходяться дзво­ни, на яких є дарчий напис: «Сей колокол пожертвован в Морочновскую церковь императором всея Руси Олександром І.1818 год». Із чотирьох сторін є вікна з віконницями, які відкриваються коли дзвонять. Висота самої дзвіниці порівняно невелика, усього шість метрів, тому дзвін чути не дуже далеко. Дзвіниця має три дзвони вагою в шістнадцять, сорок вісім і шістдесят чотири кілограми, ос­танній дзвін — не діючий.

Внутрішнє оздоблення церкви, як для Полісся, є багатим, хоча за документалними джерелами церква була убогою, з одноярус­ним іконостасом. Нині бачимо розкішний триярусний позо­лочений іконостас, з іконами й різьбленням доволі майстерної роботи. Ікони писані на полотні й дереві, деякі з них мають мис­тецьку та історичну цінність. Оригінальним оздобленням і різьблен­ням виділяються царські ворота. Це вказує на те, що в той час, коли будувалась і прикрашалась церква, над її благоустроєм працювали кращі майстри, руками яких, мабуть, звівся право­славний храм не тільки в Морочному, але й в інших селах нашо­го Полліся. Жаль, що історія цю красу не повністю зберегла до наших днів.

Велику майнову й історичну цінність має ряд давніх ікон, розмі­щених як на іконостасі, так й окремо, в рамках . Серед них ікони «Чудотворця Миколая», «Олександра Невського» й інших святих. Окремо варто виділити ікону «Параскеви Мучениці» біля правого клиросу. Вона писана на двох дошках, котрі з'єднані між собою, і за стилем написання відрізняється від інших. Варто згада­ти ікону «Різдва Божої Матері», що знаходиться на хорах у західній верхній частині церкви Вона немов показує нам просту поліську сім'ю. Дивлячись на неї, можна зробити припущення, що авто­ром ікони є місцевий майстер. Зберігаються в церкві й дві святині, що вказують на католицьку віру. Перша з них - розіп'яття Ісуса Христа. Напис на ньому виконаний латинською мовою (INRI), а сама фігура Спасителя не написана, а вирізблена з дерева, що не характерно для православ'я. Інша святиня — ікона Божої матері в переносному кіоті. Богородиця зображена без немовляти, з мо­литовно складеними руками, над головою увінчана срібною ко­роною. Це вказує на те, що цей образ був дуже шанований в католицькій церкві. Для нас це є підтвердженням взаємозв'язку Параскевської церкви з католицизмом. Необхідно згадати про те, що на початку XIX ст. переважна більшість сільських церков були уніатськими. Вік цих святинь порівняно невеликий, можливо 100-200 років, але те, що вони вбереглись від масового пограбуван­ня під час атеїстичного наступу, збільшує їх цінність, адже дуже мало залишилось у наш час ікон з часу післяунійного відроджен­ня церкви. За всіма даними, згадувані ікони є оригінальними тво­рами талановитих художників XVIІІ-ХІХ ст., а, можливо, й більш раннього часу

Сучасні традиції іконопису можна побачити в настінному розписі, іконах майстрів XX ст. Майстерно виконані (з позолотою) аналої, кіоти, фігури «Воскресіння», надають внутрішньому інте­р'єру церкви ошатного вигляду, а для віруючих створюють моли­товний настрій. У всьому відчувається бережлива опіка прихожан благоустроєм своєї церкви, яка передавалась із покоління в по­коління. Варто згадати про позолочення іконостасу після того, як було дозволено будувати й рестазрувати культові споруди. Опуск­не панікадило доволі гарної роботи, на 18 підсвічників, завершує внутрішнє оздоблення церкви. Воно підвішене в середній частині храму разом із підсвічниками.

Храмовий розпис відображає поєднання земного життя церкви і небесного царства. На стелі, на всю величину центральної час­тини храму зображено на фоні синього неба Бога Отця, тримаю­чого на руках Бога Сина в вигляді немовляти з розпростертими руками, які символізують, що весь світ охоплений Божою велич­чю. В обрамленні цього дійства зображені ангели, котрі невиди­мо наповнюють весь простір творіння Божого, і є слугами небес­ного царства. На південній і північній стінах храму зображено на картинах деякі Євангелійські події з земного життя Ісуса Христа. Великі святі православної церкви: князь Володимир, котрий зап­ровадив християнство на нашій землі; княгиня Ольга — перша знатна християнка на землі Руський; молитовні світильники і зас­тупники перед Богом - Серафим Саровський та Іов Почаївський також зображені на стінах храму.

Дві металеві й чотири полотняні хоругви з зображенням Вос кресіння Ісуса Христа, євангельських подій і набільш шанованих святих під час хресних ходів символізують прапор перемоги хри­стиянства над силами зла. Дійсно, з приходом Христа Спасителя на землю, з щирою вірою людей у спасіння через Сина Божого, влада сатани над людьми й світом, була знищена. Уважно при­глядаючись до древніх ікон в Успенському соборі Почаївської лаври, можна помітити, що ікона Божої Матері на іконостасі з лівого боку від царських воріт головного собору лаври, схожа на ікону з церкви в с.Морочне, що, можливо, вказує на великий вплив Почаївської лаври та взагалі монастирів на церковне жит­тя православних віруючих.

Марія ТИШКОВЕЦЬ

(с. Мутвиця Зарічненського району)


Західне Полісся. Історія та культура.

Вип. ІІ. – Рівне, 2006. –с.92-95

.

ІV. ЦЕРКВА

«СВЯТОГО ДМИТРА СОЛУНСЬКОГО»,
(1821р.), с. Серники




ЦЕРКВА

«СВЯТОГО ДМИТРА СОЛУНСЬКОГО»,
(1821р.), с. Серники
В десяти кілометрах від Зарічного на берегах річки Стубли розкинулося давнє поліське село Серники. В історичних джерелах перша згадка про село датовано 1549 роком. Воно належало до Пінського староства. В першій половині 19 століття село Серники було володінням поміщиків Скірмунтів. В Серницькому маєтку вважалися працездатними всі жителі, яким виповнилося 12 років.

Дмитрівська церква – справжня пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури. Храм має три куполи і відповідно три частини архітектурного комплексу. Він збудований із стрижневого дерева, всі деталі споруди скріплені тільки дерев’яними цвяхами, а крупніші – шляхом врізування. Цим і пояснюється стійкість споруди. Місце під забудову вибране так, що її видно з усіх куточків села.

Дуже гарна церква і всередині. Привертає увагу не лише церковна утвар, а й ікони, настінний живопис. Особливе захоплення викликає іконостас храму. Це довершений зразок художнього різьблення і оздоблення, який немає аналогів у районі.

Будівництво церкви фінансували князі Пінські, які в середні віки володіли селом Серники. Нині храм утримується і ремонтується за кошти церковної громади.

Настоятель Храму

«Великомученика Дмитрія» -

Іван Авксентійович Муляр

ЦЕРКВА СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА

ДМИТРІЯ СОЛУНСЬКОГО
Справжньою мистецькою пам’яткою дерев’яної монументальної архітектури є церква святого Дмитра, що у селі Серники. На сьогоднішній день – це єдина у нашому районі архітектурна пам’ятка державного значення.

Зведена церква, як свідчить дата над поріжком – у 1821 р. вчені припускають, що вона була побудована на місці попереднього храму в 1770 р., тому що на дзвіниці, яка розташована поруч вирізьблено цю дату. Підтверджує дану версію і фундаційний напис на одній з ікон старого іконостасу – «17».

Церква святого Дмитрія завжди була діючою і знаходилась під наглядом громади. У ній регулярно проводились ремонти, що значною мірою сприяло її збереженню.

Побудований храм із стрижневого дерева. Наші предки, майстри-будівельники скріплювали дрібні деталі дерев’яними цвяхами, а більші – шляхом вирізування. Цим і пояснюється стійкість споруди. Стіни ззовні шальовані вертикальними дошками з нащільниками. Церква св. Дмитрія має три частини у будівельному плані та відповідно є тридільною, трьохбанною. Вона вибудувана в такому місці, що її, практично, видно з усіх куточків Серник.

Дуже гарна вона і всередині. Тут знаходяться різні витвори мистецьких рук полішуків. Особливе захоплення викликає іконостас храму. Серед ікон – «Богородиця Одигітрія», (кін. 18 ст.), «Спас» (кін. 18 ст.). Окремо від іконостасу зберігаєтсья ікона «Св. Дмитрія», яка теж належить до унікальних творів народного мистецтва поліських майстрів 18 ст., що не мають аналогів на українському Поліссі.

Слід віддати належне і парафіянам, і священнослужителям церкви св. Дмитрія, котрі зберегли цю пам’ятку архітектури для наших сучасників.



Настоятель св. Дмитрівської церкви

митрофорний протоієрей Іван Муляр
Полісся. -2000. -3 листопада

СВЯТО-ДМИТРІВСЬКА ЦЕРКВА
Православні церкви району в минулому

Свято-Дмитрівська церква містечка Серники Поліської єпархії, третього (у Хойно) благочинного округу Вишівської гміни була збудована в 1821 році на кошти прихожан. Будівля дерев’яна, дзвіниця стоїть окремо. У ній два престоли на честь Дмитрія Солунського і Миколая Чудотворця (верхній).

По штату, є священик і псаломщик, котрі щомісячно отримують відповідно, по 40 і 10 злотих. Дохід церкви за рік становить 750 злотих. Церкві належать 30 десятин землі, із них 6 десятин – це неугіддя. Середній дохід від землі за рік близько трьохсот злотих. Є й приписна церква, яка знаходиться в селі Дібрівськ і названа на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У церковній бібліотеці для читання є 50 томів книг. Церковний літопис ведеться з 1779 року. В приходській школі навчається 270 дітей. Священик Сімеон Михайлович Струцький 1884 р.н., родом із Могільовської губернії, псаломщик Наум Решетко, 1896 р.н. На приході проживає 3366 жителів православної віри, із них чоловіків 1685, жінок 1681. Євреїв – 837, із них – 418 чоловіків та 419 жінок.
За кліровими відомостями 1930 року,

підготував Павло Дубінець.

Полісся. – 2006. - №48 / 1 грудня.



ДМИТРІВСЬКА ЦЕРКВА

Дмитрівська церква – справжня пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури. Храм має три куполи й відповідно три частини архітектурного комплексу. Він збудований зі стрижневого дерева, всі деталі споруди скріплені дерев’яними цвяхами, а крупніші – способом урізування. А місце під забудову вибране таким чином, що церкву видно з усіх куточків села. Приваблює також інтер’єр храму: привертає увагу церковне начиння, настінний живопис, ікони. Особливе захоплення викликає іконостас храму. Це – довершений зразок художнього різьблення й оздоблення, який немає аналогів у районі. Будівництво церкви фінансували князі Пінські, які в середні віки володіли селом Серники


Зарічненський район // Рівненщина туристична:

Путівник. – К.: Світ Успіху, 2007. – с. 139 – 140


1   2   3   4


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка