Таня Малярчук сanis lupus familiaris




старонка3/3
Дата канвертавання17.05.2016
Памер434.54 Kb.
1   2   3

Женихові спочатку дуже не сподобається Машчина борода. Він заговорить до іншої продавщиці, ймовірно, Ілони. Але Ілона дивовижно дурна. Вона абсолютно нічого не знає про тварин і про те, що тваринам дійсно потрібно. Ілона кокетливо кліпатиме своїми довжелезними віями і казатиме:

Ох, сама не знаю, що вам порадити. Найкраще у такому випадку піти у ветлікарню і усипити собаку.

Або:

Навіщо вам витрачати гроші на корм, якщо хом’яка можна преспокійно годувати капустою.



Або:

Котячі дряпалки не допомагають. Коти все одно продовжуватимуть дряпати шпалери і оббивку крісел. Я б котам повідрізала кігті. Це єдиний дієвий спосіб.

Ілона ніяк Машчиному женихові не допоможе. Він чемно їй подякує і аж тоді, коли не матиме іншого виходу (бо врешті борода не заважає жінці бути мудрою), звернеться до Машки.

Машка не стрепенеться. Не буде показувати, що так довго Його чекала. Що так на Нього сподівається. Машка не скаже:

Я Машка, мені двадцять п’ять років і в мене росте борода.

Ні. Вона залишиться стримано скромною. Розмовлятиме методично і аргументовано. Її голос не тремтітиме від жалю до самої себе, мовляв, подивіться, яка я нещасна, в мене росте борода. Ні. Машка зачарує його доречністю кожного слова, мудрістю, на яку здатні лише обділені красою люди. Він прийде знову. Він ходитиме і ходитиме. Він закохається у її бородату душу.

Цікаво, думає Машка, коли у Дружку немає покупців, яка в нього тварина? Що він тримає? Кота? Собаку? Хом’яків? Хом’яків точно ні. Напевно, таки собаку. Шотландського тер’єра. Машці подобаються шотландські тер’єри. Вона десь прочитала, що ці собаки вміють ловити чортів.
У Дружку немає покупців. Вечоріє. Машка сама. За двадцять хвилин вона закриє магазин і піде додому, до своїх двох божевільних некастрованих котів.

Раптом відчиняються двері і заходить Він у плоті і крові. Чоловік у чорному діловому костюмі, білій сорочці і лакованих туфлях. Машка у ту ж мить його впізнає.

Ви ще працюєте? – питає чоловік.

Так-так, працюємо ще двадцять хвилин, – відповідає Машка і ховає голову під прилавок, щоб відразу Його не відлякати, щоб підійшов ближче.

Чоловік уважно розглядає вітрину, а Машка спідлоба – його. Машка не сподівалась, що жених виявиться аж настільки привабливим. Красень. Можливо, Машка й не заслуговує на такого красеня, але це правда, що ніколи не знаєш, на що дійсно заслуговуєш. Чим людина може заслужити щастя? Воно просто приходить. Як дар. Як благодать.

Чоловік вдає, ніби йому байдужа Машчина борода. Вихований. Але інакше й бути не може. Машка не даремно довгі роки чекала саме на нього. Він дивиться на Машку, а вона стоїть, як справжня принцеса зоології, поміж котячими туалетами з одного боку і щурячими клітками – з іншого.

Мені потрібен корм для пуми, – каже чоловік.

Машка не розуміє.

Перепрошую, для кого корм?

Для пуми. У вас є?

Корм є для котів, малих, дорослих, вагітних і кастрованих, для собак, для співочих пташок, для хом’яків, для акваріумних рибок, для хамелеонів, для кроликів..., – Машка тараторить автоматично і чимось починає нагадувати собі Ілону.

А для пум є?

Для пум нема. А вам нащо?

Дивне запитання. Щоб мати чим годувати пуму.

У вас пума?

Пума.


Ніколи не чула, щоб у Києві хтось тримав пуму.

Ну чого ж. У Києві їх багато.

А, – Машка б’є себе по чолі, – ви, мабуть говорите про зоопарк! Ви із зоопарку?

Ні. До зоопарку я не маю ніякого відношення.

Де ж ви тримаєте пуму?

В себе вдома.

Машка спантеличена. Корму для Пуми у Дружку точно немає. В цьому вона впевнена на всі сто.

То у вас є корм, чи ні? – видно, що чоловік трохи нервується.

Боюся, що нема.

Шкода, – каже він і повертається до виходу.

Машка не може цього дозволити – щоб він отак взяв і пішов. Бо ж він зараз піде. І більше ніколи не повернеться.

Зачекайте! – кричить Машка. – Корму немає в магазині. Але можна зателефонувати на склад і замовити. На складі корм мусить бути. Там у них є все, що завгодно, і навіть більше.

То зателефонуйте, будь ласка.

На жаль, сьогодні телефонувати пізно. Прийдіть через кілька днів. Я обов’язково завтра зранку замовлю зі складу ваш корм і ще через день його привезуть. Сподіваюся, ваша пума до того часу не здохне, – Машка люб’язно усміхається, хоч і знає, що усмішка зовсім не личить до її бороди.

Добре, – каже чоловік, – я прийду за кілька днів. Тільки не забудьте.

Не забуду.

Пума, думає Машка, пума. Він не такий, як усі.
Зі складом Машка зв’язується часто, кілька разів на тиждень. Як правило, вона має справу з Валєрою, прізвище якого для всіх залишається таємницею. З ним говорять по телефону, потім він власноручно привозить замовлені товари і зникає в нікуди – туди, звідки з’явився. Так само ніхто у Дружку не знає, де знаходиться сам склад. Нічого, окрім номера телефону і Валєри без прізвища.

Валєра, – каже Машка по телефону, – я хочу зробити замовлення.

Для тебе все, що завгодно, красуне! – відповідає з трубки Валєра, а Машка вкотре в умі нарікає його придурком, бо впевнена, що Валєра з неї сміється.

Потрібен корм.

Який? Я записую.

Дуже специфічний.

Людський? – і Валєра голосно регоче по той бік дроту. – Зароблю трохи грошей, спресую хліб з квашеним огірком і вареною ковбасою і буду продавати це як універсальний корм для людини. Побачиш, який буде успіх.

Ні. Для пуми. Корм для пуми. Є на складі такий?

У трубці на кілька секунд мовчання.

– Пуми? А хіба такий корм взагалі буває?

– Ну, якщо бувають пуми, то буває і корм для них, – каже Машка.

– У Києві пум нема.

– Є. І багато.

– Машка, звідки ти знаєш? Ти бачила хоч одну?

– Я особисто не бачила, але мені говорили, що бачили. У магазин приходять люди і запитують корм для пуми. Це щось значить, правда? Раз запитують, значить у них є пума. І вони мусять її чимось годувати.

– Дорога моя, я знаю всіх тварин, які були, є і будуть в Києві. Кожного найзасранішого лева, чи тигра, чи леопарда, чи ведмедя. Я знаю всіх. В мене така робота. І пуми в Києві немає жодної. Повір мені. Тебе розігрують.

Придурок, думає Машка.
Цей клаптик рекламного паперу лежав у кишені Машчиної куртки кілька місяців. Якраз тепер прийшов час ним скористатись. ВИДАЛЯЄМО НЕБАЖАНЕ ВОЛОССЯ. НАЗАВЖДИ.

Боляче не буде, – каже миловидна розцяцькована білявка в коротенькому халатику, заводячи Машку в кабінет.

Я не боюся, – відповідає Машка. – Я довго себе готувала.

Сідайте, будь ласка в крісло. Зараз прийде лікар.

Білявка з професійним інтересом розглядає Машчине обличчя.

25 років, констатує вона. 25! І тільки тепер це бородате чудовисько здогадалося прийти до лікарів. Вона ж, напевно, жодного разу навіть не цілувалася. Хто захоче таке цілувати? Я, наприклад, побачивши її десь на вулиці, тікала б чимдуж подалі. Могла б отримати переляк на все життя. Сучасні жінки стали якісь дивні: зовсім не переймаються тим, як виглядають. Всі такі потворні. Одна я гарна.

Що змусило вас зважитися до нас прийти? – питає у Машки білявка. – Вибачте, якщо лізу не у своє діло. Просто цікаво.

Нічого конкретного. Борода. Вона колеться.

Я вам не вірю, – кокетливо щебече білявка. – Тут точно мусить бути чоловік! Тільки чоловік може змінити жінку.

Машка, сидячи у кріслі, думає про пуму. Вона нічого насправді про неї не знає. Якось завжди жила так, ніби пуми не існує. Ніби цей світ належить тільки тиграм і гепардам. Але ж ні. Є ще пума. Американський гірський лев. Блідаво-коричневий. З’їдає приблизно 48 парнокопитних на рік. Це одна тонна м’яса. Завжди сам, за винятком трьох днів шлюбних ігрищ. Хоча іноді трьох днів достатньо, аби не почуватися самотнім.

А брови? – питає білявка.

Що брови?

Ви їх не вищипуєте принципово?

Машка ніяково знизує плечима.

У вас непристойно густі брови. Їх треба вищипувати.

Так, – каже Машка, – але я думала, що брови потрібні жінці. І чим густіші, тим краще.

Де ви таке почули?! Це неправда. Навіщо жінці густі брови?

Щоб піт з чола не стікав в очі.


Він все не приходив. Минув тиждень. Машка чекала на Нього як вміла, стримано скромно. Одягала свою найкращу сукенку. Підфарбовувала губи. Не відлучалась з магазину ні на мить. Він прийде, він пообіцяв, думала Машка, він не може тепер мене лишити.

Що ти зробила зі своєю бородою? – сказав Валєра, завозячи чергову партію зоотоварів. – З бородою ти подобалася мені більше.

Машка навряд чи це чула. Вона безперервно дивилася на завжди людну дорогу за вікном, вгадуючи у кожному чоловікові свого жениха. У чорному діловому костюмі, у білій сорочці і в туфлях.

Машка мала що запропонувати Його пумі. Вона знайшла у супермаркеті відділ М’ясо диких тварин, яким раніше зовсім не цікавилася. Там було заморожене філе сибірського оленя. Машка купила його. Дарма, що олень сибірський, а пума американська, вирішила вона. На смак сибірські олені навряд чи дуже сильно відрізняються від своїх американських родичів. Машка порізала філе на дрібні шматочки, пересипала його тертими сухарями і упакувала порційно у целофанові мішечки. Цього, за Машчиними розрахунками, мало би вистачити пумі на півмісяця. Якщо так не дуже загодовувати.

Однак Він все не приходив.

Ілоно, – настановляла Машка свою напарницю, – якщо раптом прийде чоловік у чорному костюмі, елегантний, ну, ти зрозумієш, у лакованих туфлях, і спитає за мене, або почне тобі говорити щось таке зовсім незрозуміле – поклич мене, знайди мене, де б я не була, добре?

Добре, – відповідала Ілона, – тільки от як я зрозумію, що він говорить „щось незрозуміле”?

Через два тижні Машка занервувала.

Може, Його пума здохла, і тому Він не приходить? Бо навіщо тоді, якщо пума дійсно здохла, Йому здався до біса її саморобний корм. Чесно кажучи, „корм” вже добряче підпсувався. Машка збиралася купити ще оленини, свіжішої, але у супермаркеті її більше не виявилося. Розібрали.

Ну, прийди, думала Машка. Я стала така симпатична, якби ти тільки бачив. Без бороди мене можна назвати симпатичною. Ти не будеш мене соромитися. Ми так гарно заживемо всі разом. Я, ти і наші котики, маленькі і великі. Буде дуже добре. Тільки прийди.

А якось одна стара надокучлива жіночка півгодини вибирала корм для свого такого ж старого облізлого хом’яка.

– Як ви думаєте, – казала вона Машці, – який корм краще взяти? Той, що зі шматочками фруктів, чи той, який збагачений вітаміном А?

– Залежить, чого ви хочете, – буркнула Машка. – Якщо хочете, щоб хом’як був енергійним, то беріть зі шматочками фруктів. Якщо хочете, щоб гарно виглядав, то беріть з вітаміном А.

– А так, щоб був і енергійним, і гарним? Який мені взяти корм?

– Візьміть звичайний. В ньому є все необхідне.

– Від звичайного корму мій хом’як якось дивно відригує.

– Слухайте, – крикнула Машка, – навіщо взагалі купувати корм, якщо хом’яків можна преспокійно годувати капустою!

Тоді Машка зрозуміла, що Він вже ніколи не прийде.

Її борода знову почала рости. Ще густіша, ще чорніша, ще цупкіша. Машка цьому зраділа. Без бороди вона почувала себе голою.
2
Мені треба запатентувати свій винахід, – каже Валєра, – я тобі говорив про людський корм? Жарти жартами, але в цьому щось є. Спресувати варену ковбасу з хлібом і квашеними огірками. В цьому щось є. Звичайно, корм треба удосконалити. Може, додати гірчиці. Або хрону. І обов’язково запатентувати винахід. Інакше це зробить хтось інший. Зараз всі все патентують. Заробляють на патентах великі гроші.

Машка лежить поруч з ним. У своєму ліжку. Два божевільні некастровані коти гойдаються на люстрі.

Тобі треба щось з ними зробити, – каже Валєра, – ще не бачив таких дурнуватих котів. Напевно, знову насцяли в мої чоботи.

Я нічого не можу з ними зробити. Коти завжди повертаються.

Коти котами, а пам’ятаєш пум? Як ти дзвонила до мене за корм для пуми, пам’ятаєш?

Пам’ятаю.

Ти ж пожартувала була, правда?

Правда.


А я подумав, ти серйозно, – Валєра регоче і міцно притискає Машку до себе, – подумав, зійшла з розуму.

У Києві пум нема. Я хотіла з тобою пожартувати.

Слухай, Машечко! Давай одружимося! Га? Як ти на це дивишся? Ти мені давно подобаєшся.

З бородою?

А що такого?! Борода в тебе дуже гарна. Не в кожного чоловіка така є. Ну як? Ти згодна?

Ні.


Валєра перестає бути веселим і відсувається.

І взагалі, Валєра, – каже Машка, дивлячись на котів, – не приходи більше до мене.

Не приходити? Але чого?! Тобі погано зі мною? Я тебе не задовольняю? Ми всього три дні, як познайомились ближче. Я так швидко тобі набрид?

Справа не в тому. Я просто звикла бути сама.

Валєра підривається з ліжка і нашвидкуруч збирає розкиданий по підлозі одяг.

Не розумію таких жіночих штучок! – кричить він. – „Звикла бути сама”! Так і скажи, що не подобаюся тобі, що не хочеш бути зі мною! Тільки, прошу, не треба розводити поезію!

Він з гуркотом йде геть, а Машка залишається лежати в темряві.

Вона нічого не думає. Їй добре. Їй вже не самотньо.



Трьох днів справді вистачає.
1   2   3


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка