Релігієзнавство специфічна сфера гуманітарного знання 10




старонка67/67
Дата канвертавання30.04.2016
Памер13.95 Mb.
1   ...   59   60   61   62   63   64   65   66   67

5. Релігійна та релігієзнавча освіта в Україні


В Україні в наш час система релігієзнавчої освіти лише складається, іона будується на засадах гуманізму, толерантності і дотримання принципів вободи совісті. В державних навчальних закладах викладається курс кадемічного релігієзнавства. Навчальні заклади, засновані на приватній основі, іають право вибору щодо вивчення релігієзнавчих курсів. Але вони, як і ержавні, повинні забезпечувати рівень релігієзнавчої освіти у відповідності з ержавними стандартами.

Оскільки вивчення релігії чіпає багато делікатних проблем не лише равового, а й світоглядно-виховного характеру, то навколо питань змісту і рганізації релігієзнавчої освіти нині точаться палкі дискусії. Скажімо, искутується питання того, як узгодити програмові знання, визначені ержавним стандартом освіти, і власні погляди на релігію студента, який належить до того чи іншого віросповідання. На нашу думку, шкільне чи вузівське релігієзнавство не повинне виконувати функції узгодження поглядів на релігії представників різних конфесій або ж молоді з релігійною і нерелігійною орієнтацією. Основна мета вивчення релігієзнавства - дати молоді повний обсяг наукових, об'єктивно виважених знань про релігію, прилучати її до духовних цінностей народу. Академічне релігієзнавство покликане з наукових позицій розглядати релігію в контексті світової культури, розкривати її сутність, місце і роль в суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам Конституції України, ЇЇ принципам про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, сприяє соціальній злагоді у суспільстві. Демократизація нашого суспільства відкрила сприятливі можливості для організації релігійної освіти в Україні. Якщо в то­талітарну добу в Україні діяла всього одна православна духовна семінарія в Одесі, то нині маємо вже 121 духовний навчальний заклад різних конфесій.

Останнім часом в засобах масової інформації, листах в державні органи все частіше порушується питання введення в школах Закону Божого, а у вузах, як обов'язкової дисципліни, теології. Подекуди керівництво освітянських установ, ігноруючи принцип світськості освіти, закріплений в Україні її Конституцією і чинним законодавством, самочинно ввело викладання релігійних курсів, залучивши до цього непідготовлених до педагогічної роботи служителів культу, різних проповідників.

Міністерством освіти України виявлено, що в ряді державних шкіл мають місце факти самочинного запровадження Закону Божого або Катехізису, чим порушується Конституція, зокрема принцип світського характеру державної освіти. Крім того, серед церковного керівництва поширена думка, що в школах повинно викладатися віровчення тієї церкви, яка є панівною в регіоні або якій "належить канонічна земля". Такий підхід неприйнятний, оскільки він веде до дискримінації в галузі релігійної освіти, її політизації, силового насадження того чи іншого віросповідання і, нарешті, порушення прав людини взагалі. Вивчення релігії в системі релігієзнавчої освіти повинне відповідати чинному законодавству, а також міжнародним правовим документам в галузі релігії.

Релігієзнавчу освіту не слід ототожнювати або підміняти богословською (теологічною). Остання, як і атеїстична, є світоглядно неплюральною. а водночас ще й конфесійно зорієнтованою. Організація богословської освіти в системі державних навчальних закладів суперечить принципам світськості освіти, відокремлення Церкви від держави і державної школи від Церкви, спричинить до подальшого загострення суперечок і конфліктів на світоглядному й конфесійному рівнях, оскільки в державних школах і вузах навчаються віруючі різних конфесій, а також невіруючі.

Релігійна освіта - це навчальний процес, зорієнтований на передачу реципієнту певного обсягу релігійної інформації з метою підвищення рівня його релігійної освіченості, формування навиків усвідомленого сприйняття змісту певного релігійного віровчення. Але релігійна освіта не є позаконфесійною. Для її проведення залучаються конфесійно зорієнтовані особи, а це призводить до однобічно заангажованих оцінок ними інших віровчень, виховання негативного ставлення до них. Релігійна освіта буває загально просвітницькою і професійно-зорієнтованою. Загальнопросвітницький характер має навчання релігії в парафіяльних і недільних школах, на різних біблійних курсах тощо. Професійно-зорієнтовану релігійну освіту, яку ще можна назвати богословською, проводять різного типу духовні навчальні заклади (академії, університети, семінарії, коледжі тощо). Від рівня духовної освіти в католицизмі і протестантизмі (на відміну, скажімо, від православ’я) залежить кар'єра особи в церковному житті. На початок 2000 року в Україні різні конфесії мали 7165 недільних шкіл і 121 духовний навчальний заклад. Налагодити релігійно-освітянську роботу в нашій країні в різних формах нині прагнуть різні зарубіжні релігійні місії.

Проте, враховуючи світськість нашої держави, велику конфесійну строкатість її релігійної карти, наявність значної кількості людей з нерелігійною світоглядною орієнтацією, в системі державної освіти має бути організоване вивчення саме релігієзнавчих навчальних дисциплін. Релігієзнавча освіта - це система освітянської роботи, метою якої є озброєння особи всією сумою знань, які має академічне релігієзнавство про природу, сутність, функціональність, історію та географію релігії. На відміну від релігійної освіти, релігієзнавча є світоглядно-плюральною, оскільки знайомить своїх реципієнтів з різними погля­дами на релігії, конфесійно незаангажованою, оскільки без будь-яких симпатій чи антипатій розкриває сутність віровчення, особливості культу, характер історії гієї чи іншої релігійної течії. Релігієзнавча підготовка забезпечує принцип світськості освіти, відповідає повністю положенню правових документів про відокремлення школи від Церкви, а Церкви - від держави. Вона прагне утвердити в навчальний процес принцип переконання, творчого мислення. Релігієзнавчу освіту мають забезпечити саме державні навчальні заклади. Дисциплінарна визначеність релігієзнавчої освіти має бути відмінною в середній і вищій школі, в системі релігієзнавчої спеціалізації.

Релігійну освіту мають проводити навчальні заклади, які організовуються конфесіями при своїх керівних установах, монастирях, іарафіях. Демократизація нашого суспільства відкрила сприятливі можливості іля організації релігійної освіти в Україні. Якщо в тоталітарні часи в Україні Шла всього одна православна духовна семінарія в Одесі, то нині маємо вже 121 іуховний навчальний закладі різних конфесій, в яких навчається 15885 слухачів, більше всього їх в Української православної церкви Московської юрисдикції -15, де готуються до різних видів релігійної діяльності 3657 осіб. Церква має в Сиєві свою духовну академію. Київський патріархат нині має 15 навчальних гуховних установ з 1649 слухачами. З них дві духовні академії - у Києві і Львові, філософсько-богословський факультет при Чернівецькому університеті імені Ю.Федьковича. Автокефальна православна Церква має 7 духовних навчальних закладів. Серед них виділяється своєю навчальною відкритістю і творчим підходом до формування навчального плану Харківський колегіум ім. патріарха Мстислава.

Надто багато уваги організації богословської освіти надають греко- і римо-католицька Церкви. В 2000 р. УГКЦ мала в Україні 12 семінарій і духовну академію. Навчання в греко-католицькій системі освіти охоплено 1584 особи: 6 навчальних установ римо-католиків мають 444 слухачі.

В останні роки спостерігається за підтримки зарубіжних центрів активізація роботи з організації релігійної освіти в традиційних для України протестантських церквах. Так, баптисти різних організаційних об'єднань мають 33 своїх навчальних установ, де здобувають релігійну освіту 4289 осіб. В 13 навчальних закладах п'ятидесятників нині 1110 слухачів, а в двох духовних навчальних закладах Адвентистів сьомого дня їх 900.

Прагнуть організувати підготовку кваліфікованих кадрів шляхом відкриття своїх навчальних установ н нові релігійні течії. Так, має вже 5 своїх семінарій Церква повного Євангелія, відкрило Академію ведичних знань Товариство свідомості Крішни, організували дві навчальні установи харизмати.

Зрозуміло, що кожна з конфесій по-своєму забезпечує навчальний процес в своїх коледжах, семінаріях, академіях, різну мету переслідує цим. Так, греко-католики зорієнтовують діяльність своїх навчальних установ на підготовку, окрім священнослужителів, ще й капеланів, викладачів релігійних курсів для загальноосвітніх шкіл.

Україна в наш час знаходиться під активним впливом різних міжнародних місіонерських центрів і корпорацій, які проводять різноманітні релігійні заходи, зокрема конгреси, конференції, семінари за участю іноземних проповідників. В Україні нині активно діє біля 500 зарубіжних місій і місіонерських організацій. Останнім часом в державних установах освіти набули поширення різні міжнародні релігійні програми і проекти, що видаються як новаторство у педагогіці. Подекуди започатковано створення в державних загальноосвітніх школах класів релігійного спрямування. У вищих навчальних закладах організовуються товариства з вивчення іноземних мов, які викладають фахівці з різних конфесій із-за кордону. Методика їх викладацької діяльності побудована, як правило, на аналізі біблійних сюжетів, релігійних псалмів і спрямована в основному на пропаганду релігії.

Для роботи на кафедрах іноземних мов багатьма вузами запрошені зарубіжні фахівці. Серед них, як виявилося, чимало людей з богословською освітою і досвідом місіонерської роботи. Інтенсивне вивчення англійської мови вони здійснюють саме на релігійній основі, зокрема на матеріалі біблійних сюжетів і псалмів. За таких обставин вивчення літературної англійської мови підміняється теологічним варіантом англійської мови, яка має вузьку сферу вжитку і мало придатна для мовної практики.

В деяких вузах самоініціативно створюються студентські релігійні товариства з вивчення проблем сучасного християнства і східних релігій. Особливу увагу на місіонерську роботу серед вузівської інтелігенції і студентів звертають Церква уніфікації Муна, Міжнародна комуна саньясинів та ін. Так, при Сімферопольському університеті створено студентську громадську організацію "Університет Махаріші Махеш Йоги". Основний напрямок діяльності цього університету - освоєння ведичних знань, які охоплюють проблеми філософії, медицини тощо. Керівництво і викладання в університеті здійснюють зарубіжні місіонери.

Аналіз місіонерської освітянської діяльності різних зарубіжних центрів України засвідчує, що роль релігійного чинника у вихованні української молоді цосить суперечлива і далека від оптимального. Місіонери різних конфесій дають Інтерпретацію загальнолюдських і християнських моральних цінностей у річищі :воїх конфесій. Керуючись принципом релігійної нетерпимості, вони нерідко принижують значення інших віросповідань, зокрема традиційних для України, а гакож світських моральних цінностей. Деформована релігійна освіта і релігійне виховання молоді не сприяють становленню у неї гармонійної духовності, формують невпевненість у власних силах, почуття меншовартості, нетерпимості до інших релігій, войовниче ставлення до іновірців. Тому важливо, щоб держава іахищала духовні інтереси своїх громадян, будь-яку місіонерську діяльність спрямовувала в річище дотримання свободи совісті, національних пріоритетів, іагальнолюдських цінностей.

В системі державної освіти має бути організована релІгієзнавча освіта. В усіх формах вона повинна здійснюватися на принципах гуманізму, толерантності і дотримання принципу свободи совісті. Релігієзнавча освіта ювинна спрямовуватись в русло нормалізації міжконфесійних відносин і ;абезпечення стабільності суспільного життя в Україні.

6. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні


Утвердження України як незалежної, суверенної демократичної держави умовило якісну трансформацію нашого суспільства, перехід його на новий рівень свого розвитку з чіткою орієнтацією на людину, повноцінне забезпечення її прав і свобод в контексті розвитку і зміцнення демократичних, соціальних, равових засад українського соціуму.

Наша держава твердо заявила про пріоритетність прав людини, про повну ідтримку міжнародних правових актів, що стосуються прав і свобод людини, зкрема й свободи совісті. Це знайшло своє законодавче підтвердження і рактичний вияв у конкретних кроках, здійснених державою із забезпечення свободи совісті, свободи буття релігії.

Всі правовідносини в Україні, які пов'язані з реалізацією принципів свободи совісті, свободи церкви (свободи діяльності релігійних організацій), регулюються законодавством України. До останнього відноситься насамперед Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації", прийнятий в 1991 році, з внесеними в нього відповідними змінами і доповненнями в 1992-1996 роках, а також інші правові акти, які видані в розвиток положень цього Закону. Основа законодавчої бази свободи совісті в Україні закладена в Конституції України.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, в ст. З зафіксувала важливе положення про те, що "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави". Утвердження І забезпечення прав і свобод людини Основний Закон розглядає "головним обов'язком держави".

Стаття 35 Конституції закріплює право кожної людини, яка проживає на території України (а не тільки для її громадян), на "свободу світогляду і віросповідання'". Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання (свободу совісті) може бути обмежене у відповідності з Конституцією лише законом. Принциповим € положення Конституції, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлен; від держави. Наголошується на тому, що жодна релігія не може бути визнане державою як обов'язкова.

Конституцією не допускається як обмеження прав з релігійних мотивів так і звільнення від обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бута увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконанш законів за мотивами релігійних переконань. У тому разі, якщо виконанш військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, тс воно може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Конституція України, Закон України "Про свободу совісті та релігійн організації*' закріпили оптимальні демократичні параметри державно-церковни; відносин, принципи свободи совісті (свободи релігії, свободи церкви).

Законодавство України:

- гарантує право на свободу совісті всім в Україні сущим, а такоя політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практично реалізації;

- забезпечує у відповідності з Конституцією України принципи соціальне справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежні від їхнього відношення до релігії;

- визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх майнове становище, межі їх функціонування, обов'язки перед державою і суспільством.

З прийняттям Конституції України, приведенням у відповідність до її норм і положень інших законодавчих актів, що стосуються проблем забезпечення свободи совісті, практично створена правова база, необхідна для повноцінного функціонування релігій та їх організацій в Україні, для вільного самовизначення і самореалізацїї особистості в духовній сфері буття. Таким чином, у своїй сукупності законодавство України, що регулює усі правовідносини, пов'язані зі свободою совісті, свободою церкви, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права - адміністративного, цивільного, кримінального.

Визначимо, що Конституція України, законодавство про свободу совісті розглядають її як особисте право людини вільно і незалежно визначати своє ставлення до релігії. Вони не допускають встановлення обов'язкових переконань і світогляду, будь-якого примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Законодавство України про свободу совісті враховує, що релігія чи інші світоглядні переконання, в тому числі й арелігійні, для кожної людини, яка їх дотримується, є засадничими елементами її розуміння сенсу життя, мотиваційною основою її вчинків, дій, життєдіяльності.

В Україні конституційне і законодавче закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Це принцип відокремлення Церкви від держави. Він постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи Церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їх інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб'єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність органїзаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів.

Такий підхід забезпечує рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Держава виходить з того, що релігійні організації є добровільними об'єднаннями віруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійних потреб, публічної реалізації права на свободу віро­сповідання. Релігійні організації, незалежно від їх конфесійної приналежності иають рівні, законодавче закріплені права і можливості для свого функціонуван­ня. Закон не допускає встановлення будь-яких переваг або обмежень як на загальнодержавному, так і регіональному й місцевому рівнях одних церков (релігійних організацій) щодо інших. Держава однаковою мірою захищає права й законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання, звісно, якщо їх діяльність не виходить за рамки, встановлені чинним законодавством.

Релігійні організації вільні у своїй канонічній та позарелІгійнІй діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває прав юридичної особи. Закон містить норми, які забезпечують реалізацію майнових прав релігійних організацій, їх виробничу, господарсько-фінансову діяльність, здійснення міжнародних зв'язків і контактів з релігійними інституціями за кордоном тощо.

Важливим у контексті забезпечення свободи совісті є законодавче оформлений принцип рівності віруючих перед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, вияву нетерпимості, базованих на ставленні людини до релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії.

Законодавство передбачає також, що навчально-виховний процес в державних закладах освіти має бути вільним від втручання релігійних організацій. В Україні забезпечується секуляризована освіта.

Статті Конституції й Закону щодо відокремлення школи від церкви гаран­тують рівність прав громадян України на здобуття різних видів і рівнів освіти. Держава не бере на себе справу релігійної освіти і виховання. Це - справа релігійних організацій і батьків. Релігійна освіта може, за їх згодою, здійснюватися в приватних навчально-виховних установах. Закон лише вимагає, щоб релігійний навчально-виховний процес проходив у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань, щоб не порушувалися права дитини, її інтереси.

В законодавчих актах є також норми, які визначають конкретну відповідальність за порушення законодавства України про свободу совісті. При цьому варто зазначити, що передбачені законом обмеження при реалізації права на свободу совісті, свободу церкви постають як необхідні. Ці обмеження кореспондуються з вимогами відповідних міжнародних актів, що торкаються правовідносин у сфері дії принципів свободи совісті, свободи церкви (релігійних організацій). Ними є: охорона громадської безпеки, спокою і порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян.

Конкретні кроки, здійснені в напрямі нормалізації державно-церковних відносин в Україні, створення законодавчої бази, що гарантує практичну реалізацію права на свободу совісті, свободу віросповідань, реальні умови вільного функціонування релігійних організацій, можливості повноцінного виконання притаманної їм місії, сприяли розвою релігійного життя, розширенню палітри традиційних і нетрадиційних конфесій, релігійних груп, напрямів, значного зростання кількості релігійних громад, їх активності, підвищенню їх ролі в духовному розвиту українського соціуму.

Контрольні завдання і запитання

1. Які гарантії свободи совісті дає Конституція України?

2. Опишіть сучасну етно конфесій ну ситуацію в Україні.

3. Який характер мають міжконфесійні і внутрІшньоконфесійні відносини в демократичній Україні.

4. Нині йде мова про політизацію релігії й орелігійнення політики. Як Ви це розумієте?

5. Яка роль релігійного чинника в національній безпеці України?

6. Чим відрізняється релігієзнавча освіта від релігійної?

7. Які закони України постають правовим гарантом свободи совісті її громадян?
Тематика рефератів

1. Тенденції та проблеми релігійного життя нинішньої України.

2. Національна Церква: природа і функціональність.

3. Релігія і політичне життя України.

4. Національна безпека і діяльність церков України.

5. Зміст релігієзнавчої освіти і виховання.

6. Законодавча база свободи совісті в Україні.
Рекомендована література

1. Бондаренко В., Єленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. - К., 1996.

2. Журнали "Людина і світ", "Українське релігієзнавство" та "Релігійна свобода" за 1996-2000 рр.

3. Здіорук СІ. ЕтноконфесІйна ситуація в Україні. - К., 1993.

4. Іванишин В. Українська Церква і процес національного відродження. -Дрогобич, 1990.

5. Історія релігії в Україні (за ред. А.Колодного і П.Яроцького). - К., 1999. -Розд.VІІ-VІІІ.

6. Історія релігії в Україні. Том X: Релігія і Церква в демократичній Україні.-К., 2000.

7. Свобода віровизнання. Церква І держава в Україні. - К., 1996.

8. Сучасна релігійна ситуація в Україні (за ред. П.Косухи). -К., 1994.

9. Християнство в контексті історії і культури України. - К„ 1997.






1   ...   59   60   61   62   63   64   65   66   67


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка