Ніжинської вищої школи




старонка1/9
Дата канвертавання30.04.2016
Памер0.68 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9




Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя
Бібліотека імені академіка М.О. Лавровського

МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ ЛАВРОВСЬКИЙ

(1825–1899)
З ПЛЕЯДИ НАУКОВЦІВ

НІЖИНСЬКОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Біобібліографічний покажчик





Ніжин 2012

УДК 016:37(092)

ББК 91.9:74

Л13
Рекомендовано Вченою радою

Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

(НДУ ім. М. Гоголя)

Протокол № 4 від 29.11.12 р.

Упорядники:

Литвиненко Л. І.головний бібліотекар;

Гранатович Л. В. провідний бібліограф
Вступна стаття

Самойленко Г. В. доктор філологічних наук, професор кафедри світової літератури та історії культури
Передмова

Литвиненко Л. І.головний бібліотекар
Відповідальна за випуск

Ленченко Н. О.директор бібліотеки
Рецензенти:

Моціяка П. П. доцент кафедри всесвітньої історії, кандидат історичних наук;

Морозов О. С. завідувач музею Рідкісної книги
М
Л16
икола
Олексійович Лавровський: З плеяди науковців Ніжинської вищої школи : біобібліографічний покажчик / Ніжин. держ. ун-т імені Миколи Гоголя, Бібліотека імені академіка М. О. Лавровського ; упоряд. : Л. І. Литвиненко, Л. В. Гранатович ; вступ. ст. Г. В. Самойленко. – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2012. – 59 с.
УДК 016:37(092)

ББК 91.9:74

НДУ ім. М. Гоголя, 2012

 Бібліотека ім. академіка М. О.

Лавровського





ЛАВРОВСЬКИЙ

МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ

(1825–1899)

НАУКОВА СПАДЩИНА М.О.ЛАВРОВСЬКОГО

У ВИМІРІ ЧАСУ

Біобібліографічний покажчик присвячено видатному вче­ному-славісту, професору педагогіки, професору слов’яно-російської словесності та організатору освіти в Україні, Польщі, Прибал­тиці, першому директору Історико-філоло­гічного інституту князя Без­бо­родька М. О. Лавровському. Його творча спадщина у галузі слов’я­но­знавства, візанти­ністики, педагогіки та освіти, росій­ської літератури та мови не втратила наукової цінності у наш час, активно досліджу­ється, вивчається і переосмислюється. Широке коло наукових інтересів М. О. Лавровського свідчить про різно­бічність та різноплановість його таланту. Його наукові ідеї, теоретичні напрацювання з різних галузей гуманітарної науки набувають поширення. Творчому доробку вченого присвячені численні дисертаційні роботи, виконані здобу­вачами Росії та України.

Закінчивши із золотою медаллю Головний Педагогіч­ний інститут у Петербурзі (1841-1852 рр.), майбутній науковець відразу ж заявив про себе, обравши для магіс­терської дисертації маловивчену тему «О византийском эле­менте в языке договоров русских с греками» (СПб., 1853). Ця праця, яка тричі переви­давалася, причому два останні рази уже після смерті автора (Варшава, 1904), зайняла чільне у його науковому доробку. Дослідження, в якому молодий вчений розглядає вплив Візантії на дипломатію, давньо­руську мову, історію та культуру, було високо оцінене сучасниками та одержало безліч схвальних відгуків. Майже всі періодичні видання дореволюційної Росії відгукнулися на появу резонансної наукової праці М.О.Лавров­ського, надрукувавши рецензії авторитетних вчених.

І нині жодне наукове дослідження, присвячене почат­ковому етапу становлення дипломатії Київської Русі Х-ХІ ст. та впливу Візантії на розвиток держави, не обходиться без посилань на вищезгадану працю М.О.Лавровського.

Уже 1854 року вчений захищає докторську дисертацію, присвячену освіті Київської Русі («О древнерусских учили­щах»). Згодом він підготував та видав книгу «Памят­ники древнерус­ского воспитания» (1861), в якій зібрав та оприлюднив пам’ятки давньоруської педагогічної літерату­ри. У праці «Об устройстве гимназии» (1867) він обґрун­тував важливість класичної освіти у гімназіях як передумови для подальшого успішного навчання випускни­ків в університетах.

Найбільш плідним у творчій біографії М.О.Лавровського є харківський період (1854-1875). Його науково-пошуковому таланту було притаманне широке коло наукових інтересів. Він активно досліджує історію Харківського університету, пише статті, присвячені творчості видатних російських письменників, вивчає пам’ятки апокрифічної літератури. Професійне захоплення педагогікою вилилося у низку праць, присвячених історії педагогіки та педагогічної думки. Як вчений-педагог М.О.Лавровський мав високий авторитет. Свої організаторські здібності він спрямовує на організацію вчительських з’їздів та друкує ґрунтовні наукові огляди у періодичній пресі.

Широке визнання одержали його педагогічні праці та практичний освітянський досвід у сучасників. Однією з перших спроб осмислення та узагальнення його вкладу у вивчення історії освіти давньоруської держави є фунда­ментальна праця видатного вченого-педагога М.І.Демкова «История русской педагогики» (М., 1913). Розділи книги, присвячені освіті Київської Русі, базуються на напрацюваннях М. О. Лавровського.

Вагомий науковий доробок вченого у галузі російської літе­ра­тури. Він автор наукових досліджень, присвячених творчості М.В.Ломоносова, М.В.Гоголя, О.С.Пушкіна, В.А.Жуков­ського, М.М.Карамзіна, І.А. Крилова, Д.І.Фонвізіна.

Що стосується власне славістичних напрацювань, М.О.Лавров­ський велику увагу приділив чеському політичному діячеві, поету, перекладачеві К.Я.Ербену. У біографічному нарисі вчений високо оцінював вклад К.Я.Ербена у визвольну боротьбу чеського народу проти габсбургської монархії, характеризував його як патріота, цінував повагу до Росії. М.О.Лавровський ретельно дослідив переклад К.Я.Ербена «Слова о полку Ігоревім», підкреслюючи спільність слов’янських культур.

Ідеологічна зааганжованість радянської доби, жорсткі іде­о­логічні канони, заперечення здобутків «буржуазних вчених», піддали забуттю наукову спадщину М.О.Лавровського. Його науковий доробок довгий час залишався маловивченим, з’явля­ли­ся тільки поодинокі дослідження, присвячені різним аспектам твор­чості та короткі біографічні довідки у різних енциклопедичних виданнях. Але значення творчої спадщини вченого та успішна діяльність як професора та декана історичко-філологічного факультету Харківського університету, організа­торський та педагогічний хист, освітянська діяльність у Ніжині, Варшаві, Ризі безперечні.

Час розставив все на свої місця, про що свідчать численні дослідження нинішніх науковців, які вивчають наукову спадщину М.О.Лавровського у різних аспектах. Майже увесь його різнобічний науковий доробок та практичний досвід у галузі освіти став предметом вивчення науковцями різних галузей.

Харків є потужним осередком сучасних наукових дослі­джень, присвячених вкладу однієї з найкращих візантиністичних шкіл Росії ХІХ ст., що була зосереджена у Харківському універ­ситеті. З великого масиву наукових напрацювань з історії візантології необхідно відзначити праці харківських вчених С.І.Лимана, С.Б.Сорочана, Ю.Ф.Федорова та ін. Вони високо оцінюють внесок М.О.Лавровського як основоположника вивчення цієї тематики.

Над осягненням суті напрацювань М.О.Лавровського як візантиніста плідно працюють вчені Росії. Серед найбільш відо­мих дослідників можна назвати імена В.А.Горячева, М.В.Бібі­кова, Т.Л.Курбатова, К.А.Максимова та ін.

Неоціненний вклад М.О. Лавровського у становлення та розвиток Ніжинської вищої школи. Маститий вчений з великим науковим авторитетом, декан історико-філологічного факуль­те­ту з дванадцятирічним стажем роботи, налагодженим побутом, широким колом друзів та учнів, різко змінює напрям своєї діяльності. Він приїжджає до Ніжина для реорганізації Юридич­ного ліцею князя Безбородька.

На поприщі керівника та фундатора Ніжинського Історико-філологічного інституту князя Безбородька проявилися кращі риси особистості М.О.Лавровського. Численні друковані джерела та спогади випускників свідчать про його безперечні організа­тор­ські здібності, толерантне відношення до професорсько-ви­кла­дацького складу та майже батьківське піклування про студентів.

У ніжинський період вчений проявив себе як дослідник історії Гімназії вищих наук князя Безбородька та гоголезнавець. Жодна праця про ніжинський період життя та творчості Гоголя не обходиться без посилань на працю М.О.Лавровського «Гимназия высших наук князя Безбородко в Нежине (1820-1832)» (К., 1878).

Одним з перших на непересічну постать науковця звернув увагу професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Г.В.Самойленко. 1993 року побачив світ біобіблі­о­гра­фічний покажчик «Николай Алексеевич Лавровский» (Нежин, 1993) з ґрунтовною передмовою. Посібник став цінним підгрун­тям для подальшого бібліографування наукової спадщини та публікацій про життєвий і творчий шлях вченого.

Перу Григорія Васильовича належить також монографія «Нежинская филологическая школа», в якій віддається належне вкладові М.О.Лавровського у формування ніжинської славістич­ної школи. Як автор серії книг з історії Ніжинської вищої школи від її початків до класичного університету, Г.В.Самойленко і надалі висвітлює вклад вченого в організацію та становлення Історико-філологічного інституту князя Безбородька, розроб­лення концепції підготовки педагогічних фахівців.

Провідний бібліограф Л.В.Гранатович у 2001 році склала та упорядкувала біобібліографічний покажчик «Викладачі Ніжин­ської вищої школи. Ч.1. 1820-1920 (Ніжин, 2001), що містить бібліографію М. О. Лавровського з понад 90 позицій.

Останні двадцять років ознаменовані поглибленим вивчен­ням наукової спадщини М.О.Лавровського професор­сько-викла­дацьким складом Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Проблемам дослідження життя та творчості вченого, його науково-освітянської діяльності присвячені праці ніжинських науковців, зокрема Г.В.Самойленка, Т.Д.Пінчук, П.П.Мо­ціяки, О.М.Ковальчук, І.І.Киричок, Н.М.Демченко, Н.М.Баленко та ін.

Вивчення науково-освітянських напрацювань М.О.Лавров­ського ніжинського періоду не можна вважати повним без його вкладу у формування книгозбірні. Бібліотека зазнала свого розвитку саме завдяки його піклуванню. Суттєвий внесок у вивчення цього періоду історії книгозбірні зробив доктор історичних наук С.М.Міщук. У низці публікацій він віддає на­лежне М.О.Лав­ровському як ініціатору формування та попов­нення фондів, придбання цінних колекцій та зібрань, залучення професорів до впорядкування книгозбірні, археографічного вивчення рукописів та колекцій.

Високо оцінюючи вклад вченого у розвиток бібліотеки та на відзначення 190-ї річниці від дня заснування, 2010 року їй присвоєно ім’я академіка М.О.Лавровського.

Об’єктивного висвітлення зазнають педагогічні праці М.О.Лавровського у наш час. Численні дослідження українських та російських науковців високо оцінюють його вклад у теорію, історію педагогіки, його науково-практичний досвід. Важливі грані внеску М.О.Лавровського у педагогіку, актуалізацію науково-практичної діяльності, дослідження проблем єдності та наступності історико-педагогічного процесу висвітлюють у своїх наукових працях українські вчені А.В.Гордєєва, Л.П.Юрченко, С.А.Зеленська, О.А.Лавріненко, К.Є.Каліна та ін.

Над переосмисленням науково-практичного педагогічного досвіду М.О.Лавровського плідно працює завідувач відділу суспільно-гуманітарних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. К.Д.Ушинського Т.М.Фарбак. Її науковий доробок – це ще одна сходинка у здійснення аналізу та актуалізацію концептуальних засад педагогічної спадщини вченого.

Розгортаються дослідження на батьківщині вченого. Нау­ков­ці Твері відносяться з повагою до знаменитого земляка, вивчають творчий шлях, пов'язаний з рідним краєм. Значний вне­сок у вивчення історико-краєзнавчої спадщини М.О.Лавров­ського належить науковцям Тверського університету Є.А.Макаровій, В. М. Воробйову та ін.

Видання підготовлене з метою розкриття наукової спад­щини видатного вченого, директора-фундатора Ніжин­ського Історико-Філологічного інституту князя Безбородька, розвитку його ідей сучасними вченими. Біобібліографічний посібник сприя­ти­ме ознайомленню широкого читацького загалу з мало­відо­мими працями, дослідженнями творчості науковця у минулому і зараз, дозволить простежити їхню динаміку у вимірі часу.

Посібник налічує 236 бібліографічних записів. Він склада­ється з трьох частин: «Хронологія життя та творчості М.О.Лав­ров­ського», «Наукові праці», «Література про життєвий та творчий шлях» та відображає публікації за період 1849-2012 рр. Матеріал розмішено за хронологічним принципом, у межах року – за абетковою прізвища автора або назви видання. Поряд з бібліографічними записами друкованих джерел наведено, за наявності, webадреси їхніх електронних аналогів. Деякі з них супроводжуються короткими анотаціями, що мають на меті зорієнтувати користувача, націлити на зміст даної роботи.

Упорядники намагалися представити бібліографічні відо­мо­сті про праці вченого, що вийшли друком окремими виданнями або опубліковані у періодиці та збірниках. До посібника вклю­чено матеріали з газет дореволюційної Росії, незважаючи на те, що нині багато з них важкодоступні для пересічного користувача.

Упорядники поставили перед собою непросте завдання – поєднати у покажчику наукові розвідки українських та зарубіж­них вчених, які вивчають та розвивають творчу спадщину М.О.Лавровського.

Бібліографічний опис документів здійснено за ДСТУ-ГОСТ 7.1: 2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні відомості та правила складання». Скорочення слів здійснено відповідно до чинних в Україні стандартів. Документи, не перевірені «de vizu», позначені астериксом. Допоміжний апарат складається з іменного покажчика.

При підготовці покажчика використано фонди бібліотеки ім. М.О.Лавровського НДУ імені Миколи Гоголя, бібліографічні покажчики «Книга в Україні, 1861-1917: Матеріали до реперту­ару української книги. Вип. 9» (К., 2006). «Библиографический указатель литературы по русскому языкознанию с 1825 по 1880 год. Вып. 1-8» ( М., 1954-1958), електронні каталоги Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, Національної Парла­мент­­ської бібліотеки України, бібліотеки Національного педаго­гіч­ного університет імені М.П. Драгоманова, Російської Націо­нальної бібліотеки, Російської Публічної бібліотеки, Науко­вої бібліотеки Санкт-Петербурзького університету, інтернет-ресурси.

Біобібліографічний покажчик сприятиме інформаційному забезпеченню подальших досліджень, популяризації наукового доробку, життєвого шляху, та практичного досвіду М.О.Лавров­ського як однієї з найяскравіших постатей Ніжинської вищої школи, творчому використання його ідей.


Людмила Литвиненко

головний бібліотекар






АКАДЕМІК М.О.ЛАВРОВСЬКИЙ
Одним із помітних вчених ХІХ ст. був Микола Олексійович Лавровський (1825-1899), творча доля якого була пов’язана з Ніжинською вищою школою.

Родом він був із сім’ї сільського протоієрея Тверської губернії. Після закінчення губернської духовної семінарії (1846) він разом із своїм братом Петром вступив до Санкт-Петербургського головного педагогічного інституту, який закінчив у 1851 р. з золотою медаллю. М.Лавровський був дуже вдячний своєму навчальному закладові, який сформував його характер, розвив духовні сили і прищепив йому найважливіші принципи роботи з юнаками.

Навчаючись на історико-філологічному відділенні, М.Лавров­ський проявив свої високі знання з багатьох предметів, тому його залишили для подальшого удосконалення класичних мов на кафедрі грецької і латинської словесності у рідному інституті. Викладачів вразили знання їх студента, виявлені під час аналізу перекладу «Одісеї» В.Жуковського у порівнянні з оригіналом твору. Склавши магістерський екзамен і захистивши дисертацію М.Лавровський перевівся до Харківського університету, де працював його брат Петро Олексійович.

Магістр російської філології М.Лавровський в університеті читав лекції з педагогіки, брав участь у роботі комісії, яка приймала екзамени на звання домашніх вчителів і вчительок з російської словесності.

У 1855 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Про давньоруські училища». М.Лавровському було 30 років. Інтереси молодого вченого були широкі. Паралельно з дослідженням творчості письменників М.Карамзіна, М.Ломоносова, Д.Фонвізіна, І.Крилова, він займався вивченням педагогічної спадщини в давньо­руській історіографії («Пам’ятники старовинного російського виховання»), а також творчість Катерини Великої під кутом зору її педагогічного значення («О педагогическом значении сочинений Екатерины Великой» (1856)).

Крім наукової діяльності М.Ломоносова плідно виконував адміністративну роботу. Займаючи посади професора кафедри педагогіки, а потім російської словесності, він з 1862 по 1875 рік був деканом історико-філологічного факультету.

Харківський період був одним із плідних у творчій біографії вченого. Різнобічність тем від мови і давньої писемності, російської літератури як давньої, так і нової, народної словесності, політичної і культурної історії Росії, славістики і Візантії, до історії російської освіти і навчального процесу, історії вищої школи, зокрема, Харківського університету, все це, за свідченням М.Я.Грота,було в центрі уваги вченого, залучало його до серйозного і самостійного дослідження так, що в кожній проблемі він виявляв щось значне, яке закріпило за ним ім’я на довгі роки. То ж не випадково, що і до нині дослідники з різних галузей знань звертаються до спадщини вченого як до авторитетного джерела.

М.Лавровського дуже любили і поважали вчені, бо він, як член Опікунської ради Харківського навчального округу, часто бував в навчальних закладах, допомагав конкретними порадами педагогам. Він пише статті «Про педагогічні бесіди в повітових училищах», «Про огляд нищих начальних закладів директорами училищ» (обидві – 1861 р.), в яких використовує матеріал спостережень під час відвідин гімназій та училищ. Вчений брав участь у роботі з’їздів викладачів російської мови і словесності в гімназіях Харківської навчальної округи, виступав з промовами.

М.Лавровський відзначався багатогранністю своєї діяльності, чесно і відповідально виконував свої обов’язки. Його колеги, професор А.С.Лєбедєв відзначав: «Його сердечно любили і поважали тут юнаки як відмінного викладача, що володів повнотою знань з предмету і з любов’ю відносився як до викладання, так і до учнів; з любов’ю високого цінували його і професори, його товариші по факультету, для яких він був справжнім щастям як декан факультету. Він був моральним зосередженням факультету – сила і гордість його. Постійна добродушність, привітність, благородна прямота і рівність характеру, непохитна чесність, правдивість, незмінна любов до людини і повага до особистості – ось ті якості, якими він підкоряв серця всіх у Харківському університеті.

Саме ці якості і знадобилися, коли 1 січня 1875 р. вченого призначили першим директором Ніжинського історико-філологі­ч­ного інституту князя Безбородька. Перші три роки М.Лавровський у Ніжині виконував обов’язки директора двох навчальних закладів – Юридичного ліцею, який завершував своє 35-річне існування та Істо­рико-філологічного інституту, який починав свою історію функціо­ну­вання. Але це не завадило досвідченому вченому організу­вати навчальний процес у новому закладі. Для функціонування спочатку філологічного факультету, а з 1882 р. й історичного були підібрані хороші науково-педагогічні кадри із вчених Петербурзького, Вар­шав­ського, Харківського та Київського університетів. Саме за дирек­тор­ства М.Лавровського з 1875 по 1882 рр. Ніжинський історико-філологічний інститут сформувався як відомий центр освіти і науки.

Були запрошені професори римської словесності Р.А.Фохт із Петербурзького історико-філологічного інституту, професор філо­со­фії та психології М.Я.Грот, класичної філології академік П.В.Нікітін, слов’янських мов А.С.Будилович із С.-Петербурзького університету, історик М.Я.Арістов із Варшавського університету та інших.

Директорові інституту проф. М.Лавровському вдалося багато зробити для розвитку вузу. У 1876 р. було розпочате видання «Известия Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине», яке здійснювалося протягом 45 років. Молоді талановиті викладачі захистили магістерські і докторські дисертації, виїжджали за кордон для підвищення своєї кваліфікації. В інституті були створені сприятливі житлові умови, надбудований третій поверх у центральній частині корпусу.

Директор М.Лавровський повірив у молодь, залучив її до викла­даць­кої та наукової роботи, дав можливість проявити себе. В інституті була створена така атмосфера, яка сприяла успішному вивченню наукових проблем. Поступово була сформована філоло­гічна наукова школа, визначені майже недосліджені напрямки в науці : лінгвістична палеонтологія слов’ян (А.Будилович), слов’ян­ська акцентологія (Р.Ф.Брандт), праслов’янська мова та її граматика (Г.А.Ільїнський) та інші, створені основи для виникнення наукової історичної школи, були розвинені зв’язки з іншими вищими навчаль­ними та науковими закладами та установами. Значення праць учених ніжинської філологічної школи із слов’янознавства, вітчизня­ного мовознавства та літературознавства величезне. З цією школою пов’язані імена талановитих вчених професорів, членів-кореспон­дентів та академіків АН Росії А.С.Будиловича, Р.Ф.Брандта, М.І.Соко­лова, П.І.Нікітіна, Г.Б.Зенгера та ін.

Прикладом для всіх була і особиста наукова діяльність М.Лавровського. У Ніжині він займався вивченням життя і творчості М.Гоголя, зокрема періоду навчання його у гімназії. У 1879 р. вчений опублікував свою працю «Гімназія вищих наук кн. Безбородька в Ніжині. 1820-1832», яка була основана на архівних матеріалах та документах, які зберігалися тоді в інституті і допомогли дослідникові не лише розкрити характер навчальної діяльності, але й атмосферу життя, в якій знаходились гімназисти, в тому числі й М.Гоголь. Ця праця увійшла до книги «Гімназія вищих наук і ліцей князя Безбородька», яка була видана 1881 р. у С.-Петербурзі як друге видання (доповнене і виправлене) попередньої книги, упорядкованої М.Гербелем у 1859 р. Це була перша історія Гімназії вищих наук, написана кваліфіковано спеціалістом на документальному матеріалі.

У 1881 р. була опублікована праця М.Лавровського «К биогра­фии Гоголя», в якій вчений розкрив роль «малої батьківщини», домаш­нього та простонародного середовища у формуванні особис­тості Гоголя, а також зупинився на характеристиці ранньої, ніжин­ської літературної творчості письменника. Праця М.Лавровського стала початком наукової гоголіани в Ніжині.

1881 рік був пам’ятним для Ніжина. Саме у цей час відкритий перший пам’ятник М.Гоголю в Російській імперії, і М.Лавровський відіграв значну роль у цій знаменитій акції.

Серед інших досліджень М.Лавровського ніжинського періоду слід назвати «Замітки про текст російських билин», декілька промов на акті Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбо­родька (30 серпня 1876 р., 1877 р., 1878 р., 1879 р.), а також статті про викладачів Гімназії вищих наук М.Білевича, М.Білоусова, Х.Ієропеса для довідникового видання М.Гербеля 1881 р.

Як і в Харкові, М.Лавровський проводив значну організаційно-педагогічну роботу в Ніжині, був головою педагогічної ради Ніжинської жіночої гімназії П.І.Кушакевич, яка була відкрита при ньому, приділяв увагу навчально-педагогічному процесу в ній, підбору педагогічних кадрів.

У 1878 р. М.Лавровського затвердили у званні заслуженого про­фесора, а через рік його обрали членом-кореспондентом Академії наук Росії.

Особлива роль М.Лавровського у формуванні наукової фунда­мен­тальної бібліотеки для Історико-філологічного інституту кн. Безбородька. Основою для її функціонування була бібліотека попе­редніх навчальних закладів Ніжинської вищої школи. Ця бібліотека з ініціативи М.Лавровського поповнилася книгами, які були закуплені у 1875 р. Міністерством народної освіти у родичів покійного директора С.-Петербурзького історико-філологічного інституту проф. І.Б.Штеймана (457 назв, 960 томів). Це були в основному твори класичних авторів, наукові праці з класичної філософії та мов, літератур, міфології тощо.

Цього ж року до Ніжинського інституту були передані адмі­ністра­цією Варшавського університету книги «Polonica» у кількості 639 томів (564 назв). Це були дублети книг з богослов’я, історії, літератури колишньої Варшавської міської, а пізніше універси­тетської бібліотеки.

М.Лавровський добився того, що у 1876-1877 рр. з процентів коштів, пожертвуваних графинею Є.І.Суворовою-Римнінською Ніжин­­ській вищій школі, були закуплені дві великі бібліотеки відомого вченого, літературного критика, історика літератури, поета, академіка Петербурзької АН, професора Московського університету Степана Петровича Шевирьова у кількості 7359 томів 3815 назв за 5000 крб. та професора Лейпцігського університету Ф.Ричля у кількості 4930 томів 3096 назв за 7650 крб.50 коп. Ці дві бібліотеки були особливо цінними, бо були пов’язані безпосередньо з про­фесійною підготовкою студентів Ніжинського інституту.

Відомий вчений П.Бартенєв відзначав: «Зібрати таку бібліотеку вже наукова заслуга, і у теперішньому її стані вона представляє величезну цінність». Ця бібліотека майже вся збереглася до нашого часу і слугує величезним науковим надбанням для сучасних дослідників історії російської та зарубіжної літератури і культури. Серед книжок багатьох письменників і вчених знаходиться і перше видання «Слова о полку Ігоревім» (1800 р.) На багатьох примірниках стоять автографи та власноручні помітки вченого.

М.Лавровський добився того, що з дозволу Київського навчального округу до бібліотеки інституту були переміщені книги з Ніжинського грецького училища, серед них чимало цінних раритетних книжок ХУІ-ХУІІ ст. грецькою та латинською мовами, зокрема твори Платона, видані у Венеції 1517 року, книги «Прохірон», або «Щостикнижжя», яка була складена в ХІУ ст. Костянтином Арменопудом і служила для ніжинських греків сводом законів, за якими вони організували своє життя. Із 250 книг з філософії, релігії, історії, філології нині в бібліотеці збереглося 157.

З дозволу директора і за його підтримки були закуплені в 1881 р. у вдови академіка М.Максимовича 24 листи М.Гоголя, які поповнили рукописну колекцію переважної більшості творів письменника, закуплену для бібліотеки почесним попечителем навчального закла­ду Григорієм Олександровичем Кушельовим-Безбородьком у 1855 р., зокрема, «Мертві душі», «Тарас Бульба» (обидва рукописи), «Портрет», «Гравці», «Театральний роз’їзд» та ін., а також 32 листи Гоголя до М.Прокоповича.

Протягом 1875-1882 рр. директор інституту ініціював попов­нення бібліотеки новими підручниками, творами художньої літератури та періодичними виданнями. Щорічно на придбання книг інститут виділяв 2600 крб., а також значні суми від річних загальних лишків із кошторисних видатків інституту, зокрема у 1876 р. із залишкової суми 3574 крб. на придбання книжок для фундамен­таль­ної бібліотеки було використано 2774 крб. Бібліотека інституту підтримувала зв’язки з багатьма бібліотеками навчальних закладів та різних установ Росії, Європи і Америки.

Книжковий фонд з кожним роком зростав. Якщо у 1875 р. було 6807 назв книжок (13057 томів), то у 1879 р. він збільшився майже втричі. Бібліотека нараховувала 15023 назв книжок, що складало фонд 36538 томів. З дозволу попечителя було збільшено кімнат для бібліотеки. У 1878 р. вона була переведена з квартири попечителя на другий поверх південного крила приміщення інституту. Було складено і надруковано систематичні каталоги, згідно з якими фонди бібліотеки розміщувалися за 15 тематичними відділами.

За заслуги в справі навчально-наукового процесу у Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька та у бібліотечній справі наказом ректора Ніжинського університету імені М.Гоголя бібліотеці інституту було надане ім’я Миколи Лавровського.

У 1882 р. у зв’язку з хворобою М.Лавровський залишив інститут у Ніжині і перейшов на пенсію. Поселився на місце проживання під Харковом. Проте він тут перебував недовго, бо наступного року його призначили на посаду директора Варшавського університету.

У 1890 р. вчений був обраний академіком Академії наук Росії. В цьому ж році він був призначений попечителем Рижського навчального округу, якому віддав свій досвід організації навчального процесу у закладах округи на новій основі. Адміністративна робота трохи відірвала вченого від наукових проблем, про що він жалівся в особистих листах. Здоров’я М.Лавровського було підірване, і він подає заяву про відставку. Через деякий час він пішов із життя. Це трапилося 18 (30) вересня 1899 р. Поховали вченого у Харкові на Холодногірському цвинтарі у фамільному склепі.

М.Лавровський увійшов у історію науки і педагогіки як визначний її діяч, як вчений-дослідник і практик. Саме завдяки його діяльності успішно пройшли становлення і розвиток Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, формування нау­ко­вих шкіл і перетворення навчального закладу в центр науки в Україні. Його праці відзначаються документальною точністю, логічністю і доказовістю думки, умінням використовувати архівний матеріал і опрацьовувати його в процесі розкриття тієї чи іншої проблеми, що слугує прикладом для молодих вчених.
Г.В.Самойленко

доктор філологічних наук, професор кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, заслужений діяч науки і техніки України



ЛІТОПИС ЖИТТЄВОГО ТА ТВОРЧОГО ШЛЯХУ

М. О. ЛАВРОВСЬКОГО

1825, 22 листопада

Народився у селі Видропужськ Новоторзького повіту Тверської губернії у сім’ї священника

1841

Закінчив Тверську Духовну семінарію

1841–1851, 17 серпня

Навчався у Головному Педагогічному інституті у С.-Петербурзі, який закінчив із золотою медаллю

1851

Виконувач обов’язків ад’юнкта кафедри грецької та латинської словесності Петербурзького Головного Педагогічного інституту

1852

Виконувач обов’язків ад’юнкта кафедри педагогіки Харківського університету

1853

Захистив у Петербурзі дисертацію «О византийском элементе в языке договоров русских с греками» на ступінь магістра російської словесності

1853, 26 травня

Затверджений на посаді ад’юнкта кафедри педагогіки Харківського університету

1853, 30.09 –

1854, 18.08

Член Комітету для випробування осіб на звання домашніх вчителів російської словесності

1854

Захистив докторську дисертацію «О древнерусских училищах» на ступінь доктора слов’яно-російської філології

1855, 19 січня

Здобув звання доктора слов’яно-російської філології

1856, 26 серпня – 1858, 17 липня

Цензор неофіційної частини Харківських губернських відомостей

1856, 26 березня

Надвірний радник

1856, 26 серпня

Нагороджений бронзовою медаллю в пам'ять війни 1853-1856 рр.

1858, 22 листопада

Ординарний професор кафедри росій­ської словесності Харківського університету

1858-1875

Завідувач кафедри російської словесності Харківського університету

1861


Одержав закордонне відрядження для нау­кової діяльності, проте за станом здоров’я вимушений був повернутися до Харкова

1862 – 1 січня 1875

Декан історико-філологічного факультету Харківського університету

1862


Виступив з публічною лекцією, присвяченою пам’яті Т.Г.Шевченка

1862, 1866, 1867


Брав активну участь в організації та діяльності учительських з’їздів

1875-1882


Директор Ніжинського Історико-філо­логічного інституту князя Безбородька

1879

Член-кореспондент Петербурзької Акаде­мії наук

1883-1890

Ректор Варшавського університету

1890, 17 серпня


Дійсний член Петербурзької Академії наук (відділення російської мови і словесності)

1891, 25 листопада

Призначений на посаду попечителя Дерптського (Юріївського), пізніше Ризького навчального округу

1891, 1 жовтня

Прибув до Риги та приступив до обов’язків попечителя

1892, 25 червня


Обраний почесним членом Прибалтій­ського Православного Спасителя і Покрова Божої Матері братства

1893, 20 січня

Обраний почесним членом Харківського університету

1893, 22 серпня


Призначений мировим суддею Ризько-Вольмарського суддівського округу

1894, 6 січня


Нагороджений знаком за 40 років сумлінної служби

1895, 23 лютого


Одержав подяку за працю з проведення реформ навчальних закладів Ризького навчального округу

1896, 11 січня


Призначений головою історико-філоло­гічної комісії Петербурзького універ­ситету

1896


Один з організаторів Десятого Архео­логічного з’їзду у Ризі, який проходив
1-15 серпня 1896 року

1896, серпень

Обраний почесним членом Російського Археологічного інституту у Констан­ти­нополі

1899, 18 вересня

Помер у с. Кочетки Волчанського повіту Харківської губернії

1912

Юріївський університет заснував медаль ім. Миколи Лавровського (золоту та срібну) за конкурсні студентські твори

1913, 29 січня


У листі правління Юріївського універ­ситету від 20.01.1913 р. повідомлялося про замовлення золотих та срібних медалей для студентів Історико-філоло­гічного факультету, де на лицевій стороні – зображення тайного радника М.О.Лавровського, а на звороті – ім’я та роки народження і смерті
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка