Інструкція сеймику чернігівського воєводства 1646 року проведення земських сеймиків було однією з основних форм реалізації права „політичного народу”




старонка4/4
Дата канвертавання27.04.2016
Памер444.82 Kb.
1   2   3   4
Czermak W. Plany woiny tureckiej… S. 233), як основний претендент на посаду польного гетьмана, поступитися староством на користь свого сина Самуеля. Це, зрештою, й сталося в 1648 р. (Volumina legum… T. IV. S. 116).

50 На полі запис „zeby od starostwa iako krakowskie rozłonczone było i od woli i.k.m., aby […] pospołu dać i rozłoncić”.

51 Як видно з окремих збережених виписів із чернігівських гродських книг (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Оссоліньські), спр. 4061, 4063-4065), М. Калиновський майже повністю перебував за межами воєводства. Найчастіше його заміщували або намісник Чернігівського воєводства Ян Туринович (згадки з 1637, 1642, 1643 рр.), або чернігівський підвоєвода Вавжинєц Ґорецький (згадки з 1642-1644 рр.). Вимога шляхти ухвалити на сеймі конституцію, яка зобов’язувала б воєводу постійно перебувати на території Чернігово-Сіверщини, була приречена на невдачу, позаяк М. Калиновський незабаром (28 жовтня) став польним гетьманом, що мав опікуватися кварцяним військом, розташованим переважно на Поділлі.

52 Конституція „Warunek Smoleński”, схвалена сеймом 1629 р., визначала статус козаків, осаджених біля Смоленська та інших замків. У мирний час вони повинні були забезпечувати оборону замків. Платою їм за службу визначалися надільні волоки (лани), що звільнялися від будь-яких податків. Також козаки отримували плаци в замках, де мали збудувати будинки для збереження там провізії і боєприпасів. Ці козаки підлягали не земському підпорядкуванню, а юрисдикції капітанів або старост (Volumina legum… T. III. S. 316). Осадження заслужених людей з обов’язком кінної рицарської служби на Чернігово-Сіверщині розпочалося в березні 1625 р., коли були видані привілеї для козаків Чернігова і Новгород-Сіверського. Дещо пізніше були осаджені козаки на пустошах Крупичполе і Лосіглови з метою оборони Ніжинського замку. Окрема козацька хоругва мала нараховувати 100 козаків. Кожний козак отримував по 6 волок землі на коня (біля Ніжина – 8). Дозволялося отримувати землю одній особі на двох коней. Перші шість років відводилися на облаштування, в зв’язку з чим козаки жодних повинностей у цей період не виконували. Земельні ділянки могли відчужуватися, але за умови обов’язкової служби з боку держателя. У разі довготривалого перебування в осадженому ворогом замку король зобов’язувався виплачувати жолд по 8 злотих на коня за чверть року (AGAD. MK, ks. 172, k. 174v.-176v.; ks. 173, k. 16-18; ks. 180, k. 222v.-223). Підтверджує це лист Владислава IV до коронного підскарбія Я.М. Даниловича, де останньому доручалося виплатити жолд козацькій хоругві у Ніжині за час Смоленської війни (за 1 рік) (Biblioteka Uniwersytetu Jagiellońskiego, oddz. rękopisów, rkps. 94, s. 29-30). Поручники хоругви мали отримати в 2 рази, ротмістр – у 5 разів більше землі (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps. 2102, s. 108). Протягом Смоленської війни проявилися недоліки в оборонній системі ланового рицерства. Хоругви виявилися некомплектними. Так, хоругва Чернігівського замку замість 100 коней могла виставити лише 23 через невиділення землі. У самій хоругві лише 8 шляхтичів отримали волоки, з них троє виставляли по двоє коней, інші – з трьох до п’яти, що суперечило королівському привілею (AGAD. MK, ks. 180, k. 145-145v.). Подальша фрагментарна інформація свідчить про збереження системи ланової оборони на Дівицьких та Крупичпольських ґрунтах під Ніжином. За подимним реєстром 1638 р., деякі „ланові пани” сплачували подимний податок зі своїх володінь (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Оссоліньські), спр. ІІ 4064, арк. 27-30), що дає підстави говорити про емансипаційні процеси в їхньому середовищі. Ланове рицерство, осаджене на Крупичпольських ґрунтах, зберігало своє значення і в 40-х роках ХVIІ ст. (AGAD. MK, ks. 189, k. 21v.-22, 23-24, 270-270v., 463-464; ks. 185, k. 210v.-210v., 381-381v.; ks. 191, k. 23-25).

53 Земські, гродські і підкоморські уряди та суди у повному обсязі були надані для Чернігівщини воєводською ординацією 1635 р. (Volumina legum… T. III. S. 410-411; детальніше про формування ієрархії земських урядів див: Кулаковський П. Земські урядники… С. 113-130).

54 Вимога трансформації ленних маєтностей у земські висувалася шляхтою Чернігівського воєводства ще в 30-ті роки ХVIІ ст. На сеймі 1646 р. вдалося добитися ухвали конституції компромісного характеру, яка визнавала за чернігівськими спадковими ленами „земську натуру” (Volumina legum… T. IV. S. 50).

55 Подібну вимогу містить також інструкція волинського сеймику послам на сейм 1646 р. (Архив ЮЗР. Ч. ІІ. Т. 1. С. 325). Детальніше вимоги викладаються в інструкції послам цього ж сеймику на сейм 1645 р. Пропонувалося відведення певних тижнів на Трибуналі або влітку, або на початку осені для „відлеглих” українських воєводств, що мало здешевити судочинство для шляхти цих воєводств (Там же. С. 306-307).

56 Люблінська православна церква була захоплена в 1638 р. уніатами. Справа її повернення православним обговорювалася на сеймах 1640, 1641 і 1642 рр. Король особисто втрутився в справу, доручивши люблінському старості віддати її православним. Однак, це розпорядження виконане не було (Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIІІ. С. 85; Mironowicz A. Prawosławie i unia za panowania Jana Kazimierza. Białystok, 1997. S. 66-67). Волинський сеймик, починаючи з 1639 р., постійно включав цю вимогу до своїх інструкцій (Архив ЮЗР. Ч. ІІ. Т. 1. С. 254, 270, 287-288).

57 Йдеться про спробу піддати сумнівові привілей короля Владислава IV, виданий Петру Могилі на підтвердження його обрання митрополитом київським і галицьким. Вже тоді прихильники попереднього митрополита Ісайї Копинського вважали цей вибір і його підтвердження незаконними (Жуковський А. Петро Могила і питання єдности церкви. Київ, 1997. С. 82-85). На початку 40-х років ця справа знову стала актуальною у зв’язку з унійними заходами П. Могили, що викликали роздратування консервативно налаштованих православних кіл. Використовували це і католики. Приводом для них стало рішення суду київського митрополита у справі православних шляхтичів з Брацлавського воєводства Бушинських. На Люблінському трибуналі був виданий декрет, що скасовував рішення цього суду і передавав справу Бушинських на розгляд луцького католицького біскупа А. Ґембіцького. При цьому знову згадувалося про нечинність королівського привілею П. Могилі на митрополію (Архив ЮЗР. Ч. ІІ. Т. 1. С. 320-321).

58 Від Волинського воєводства послами на сейм 1646 р. були кременецький староста князь Юрій Чарторийський, новгород-сіверський хорунжий Миколай Кисіль, волинський підстолій Томаш Козика, сохачевський підсудок, луцький підстароста Щасний Лайщевський, Олександр Чаплич і Генрик Кашевський (Там же. С. 314-315).

59 Початково pacta conventa (індивідуальні зобов’язання новообраного короля перед шляхтою стосовно внутрішньої і закордонної політики, що укладалися на конвокаційному сеймі і виступали як необхідна умова елекції) вміщували лише загальні фрази щодо православ’я й апелювали до варшавської генеральної конфедерації, яка склалася під час засідання конвокаційного сейму 1573 р. (Dzięgielewski J. O tolerancję dla zdominowanych. Polityka wyznaniowa Rzeczypospolitej w latach panowania Władysława IV Wazy. Warszawa, 1986. S. 51). Можливість відкриття шкіл і друкарень передбачалася проектом ”Punkta uspokojenia obywatelów koronnych i Wielkiego księstwa Litewskiego narodu ruskiego w religiej greckiej będących przez Najjaśniejszego KJM szwedzkiego Władysława pierwszego”, виробленим узгоджувальною комісією в жовтні 1632 р. під час роботи елекційного сейму (Ibid. S. 53). У березні 1633 р., під час конвокаційного сейму, Владислав IV видав „Dyplom”, яким підтверджував ці „Пункти”, що після опечаткування підканцлером стали тимчасово обов’язковими до наступного сейму (Ibid. S. 73, 74). 18 березня 1635 р. королівським привілеєм православним дозволялося вивчати латинську і грецьку мови (Власовський І. Нарис історії української православної церкви. Київ, 1998. Т. ІІ. С. 191).

60 Уже коронний гетьман Станіслав Жулкєвський після того, як став київським воєводою (1608-1618), хотів заснувати єзуїтську колегію у Києві. Реалізовувати такий план розпочав у 1620 р. київський католицький біскуп Богуслав Радошевський, але запрошені ним до Києва єзуїти обрали для резиденції більш спокійне місце – Фастів (Zalęski S. Jezuici w Polsce. Krakуw, 1905. T. IV. S. 1440-1441). Ініціатором відкриття колегії в Києві у 1640-х роках став київський воєвода Януш Тишкевич. Він купив тут будинок і плац та, визначивши на фундацію колегії і шкіл 30 тис. злотих, осадив там двох єзуїтів. Проти цього активно виступили Петро Могила, Сильвестр Косов та Адам Кисіль. Останній мав порушити цю проблему на сеймі 1646 р. Однак, переважив вплив прихильників єзуїтів, зокрема регента королівської канцелярії Томаша Вейського, і король підтримав ідею Я. Тишкевича. Київська єзуїтська колегія була відкрита у вересні 1647 р. і проіснувала до літа 1648 р. (Ibid. S. 1440, 1442, 1443).

61 Конституція сейму 1613 р. „Rozgraniczenie dуbr naszych y szlacheckich w woiewуdztwie Bracławskiemu leżących” передбачала, з огляду на малу кількість сенаторів, осілих на території воєводства, та часті татарські напади, можливість створення комісій для розмежування королівщин і шляхетських маєтностей без участі сенатора, але за умови включення до їхнього складу підкоморія, урядників земського суду та інших представників земської ієрархії (Volumina legum… T. III. S. 95). Питання про розмежування королівських і шляхетських маєтностей на території Чернігівщини підіймалося на сеймі 1638 р. Результатом діяльності сейму стала ухвала конституції „Praeskrypcya między starostami a obywatelami woiewództwa Czerniechowskiego”. Вона передбачала утворення змішаних комісій, до яких мали увійти представники центру та земські урядники. Комісія мала складатися з трьох осіб – сенатора, підкоморія і земського урядника одного з повітів воєводства. Оскільки до визначених сеймом представників центру входили всі сенатори воєводства і майже всі старости, то діяльність комісії часто використовувалася ними на свою користь (Volumina legum… T. III. S. 452). Конституція сейму 1641 р. „Komissya starostw a obywatelow Cherniechowskich” зафіксувала завершення розмежування в цілому. Подекуди ще не були встановлені межові копці (Volumina legum… T. IV. S. 11). Пізніші документи підтверджують невирішеність конфлікту і збереження напруги в стосунках між старостами і шляхтою (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisуw, rkps. 1657, s. 166). Як свідчить публікована інструкція, розмежування між власне шляхетськими маєтностями ще не було завершене, у зв’язку з чим і пропонувалося створювати комісії без участі сенаторів. Спроба адресування шляхти до конституції 1613 р., даної Брацлавському воєводству, є, з юридичного погляду, некоректною, оскільки у цій конституції йшлося про розмежування не тільки шляхетських маєтностей, а й королівських. Інструкція мала покликатися на конституцію того ж сейму 1613 р. „O kommissyach, y o kommiszarzach granicznych, Woiewodztw Kiiowskiego y Bracławskiego”, яка передбачала обов’язковість участі сенатора у комісіях, що повинні були визначати межі шляхетських маєтностей, під загрозою штрафу за неучасть у 10 тис. гривень. Крім сенатора, у комісії мали брати участь підкоморій та окремі земські урядники (Volumina legum… T. IІІ. S. 85).

62 Єзуїтська колегія у Новгород-Сіверському була заснована в 1635 р. (Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА), ф. 1473 (Поместно-вотчинные архивы юго-западных земель), оп. 1, ед. хр. 927, л. 2-3; Zalęski S. Jezuici w Polsce. T. IV. S. 1400-1401). Через два роки ініціатор заснування колегії новгород-сіверський староста О. Пісочинський домігся затвердження сеймом своєї фундації для неї (Volumina legum… T. IV. S. 458). Колегія проіснувала до травня 1648 р. (Zalęski S. Jezuici w Polsce. T. IV. S. 1403).

63 Резиденція єзуїтів у Переяславі виникла 1636 р. Фундатором її був брацлавський воєвода, переяславський староста Лукаш Жулкєвський. У грудні 1636 р. Владислав IV своїм привілеєм затвердив цю фундацію. У 1638 р. це узаконив сейм (Volumina legum… T. IІІ. S. 458). У 1645 р. на базі резиденції виникла колегія, що проіснувала до початку Хмельниччини (Zalęski S. Jezuici w Polsce. T. IV. S. 1403-1407).

64 Київський каштелян О. Пісочинський поступився колегії у 1637 р. селами Горбів, Ананчин і Горки (AGAD. MK, ks. 186, к. 373-373v; РГАДА, ф. 1473, оп. 1, ед. хр. 927, л. 6-6об.) Цього ж року О. Пісочинський виклопотав у короля привілей для колегії на села Глазів і Олтар, які від’єднав від Новгород-Сіверського староства (РГАДА, ф. 1473, оп. 1, ед. хр. 927, л. 5-5об.). Незабаром він відступив єзуїтам село Чехин (Там же. Л. 3-3об.). У 1642 р. новгород-сіверський староста видобув у Владислава IV привілей, що підтверджував згадані добра (Zalęski S. Jezuici w Polsce. T. IV. S. 1401).

65 Ухвалити конституцію, яка затвердила б фундації новгород-сіверській колегії, на сеймі 1646 р. не вдалося. Таку конституцію ухвалив сейм 1647 р. (Volumina legum… T. IV. S. 66).

66 Про цю діяльність О. Пісочинського відомо поки що мало. Скупу інформацію подають листи Владислава IV до новгород-сіверського старости. Після закінчення Смоленської війни О. Пісочинський тримав у Новгород-Сіверському 50 піхотинців і 40 козаків, видаючи їм деякий час платню з власної кишені (Grabowski A. Władysława IV listy. Krakуw, 1845. S. 6-7). Спочатку король обіцяв видати жолд зі скарбу, потім звернув увагу О. Пісочинського на ресурси староства, у зв’язку з чим заборонив йому роздавати села староства в посесію (Ibid. S. 31). У березні 1636 р. король обіцяв новгород-сіверському старості відправити до Новгород-Сіверського зі Смоленська гармати (Ibid. S. 181-182).

67 Руський воєвода (1646-1651) князь Ярема Вишневецький. Найкраща біографія Я. Вишневецького належить перу В. Томкевича: (Tomkiewicz W. Jeremi Wiśniowiecki).

68 Київський каштелян (1646-1648) Адам Кисіль. Детально військові й дипломатичні заслуги А. Киселя відображені в праці Ф. Сисина: Sysyn F.E. Between Poland and the Ukraine.

69 Див. прим. 2.

70 Чернігівський земський суддя (1637-1646) Станіслав Пянчинський (див. прим. 3).

71 Див. прим. 3.

72 Відома участь братів Станіслава і Яна Пянчинських в одній комісії для визначення проходження польсько-московського кордону на новгород-сіверській ділянці. Робота цієї комісії, яку очолював А. Кисіль, тривала з червня 1645 до липня 1647 р. (Godziszewski W. Granica polsko-moskiewska… S. 39-40; Volumina legum… T. IV. S. 89). Також вони двічі (у 1638 і 1641 рр.) визначалися сеймом комісарами для розмежування Київського і Чернігівського воєводств (Volumina legum… T. III. S. 449; T. IV. S. 16). Завдання цих комісій, напевно, так і залишилося нереалізованим.

73 Якуб Война Оранський, чернігівський земський підсудок (1637-1662), суддя (1662-1673), посол на сейми 1641, 1642, 1648, 1653, 1659, 1665, 1667 рр. (детальніше див.: Pułaski K. Kronika… T. 1. S. 136; Kulecki M. Wygnańcy ze Wschodu. Egzulanci w Rzeczypospolitej w ostatnich latach panowania Jana Kazimierza i za panowania Michała Korybuta Wiśniowieckiego. Warszawa, 1997. S. 13, 27, 47, 50, 63, 65, 163, 181, 184-186, 212).


1 Детальніше про це див.: Крикун М.Г. Поширення польського адміністративно-територіального устрою на українських землях // Проблеми слов’янознавства. Львів, 1990. Вип. 42. С. 24-41; Його ж. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 року // Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка (далі – ЗНТШ). Львів, 1996. Т. ССХХХІ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. С. 415-420.

2 Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej w XVII i XVIII wieku. Warszawa, 1991. S. 28-34; Hołdys S. Praktyka parlamentarna za panowania Władysława IV Wazy. Wrocław, 1991. S. 14.

3 Перелік основної літератури та публікацій матеріалів сеймиків див.: Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej… S. 281-283; Крикун М. Інструкція… С. 416-417.

4 Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Комиссией для разбора древних актов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (далі – Архив ЮЗР). Киев, 1861. Ч. II. Т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России (1569-1654); Иванишев Н. Содержание постановлений дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России // Там же. С. XV-LXIV; Źrуdła do dziejуw polskich / Wydawane przez M. Malinowskiego i A. Przezdzieckiego. Wilno, 1844. T. 2. S. 154-160; Архив ЮЗР. Киев, 1863. Ч. III. Т. 1: Акты о козаках (1500-1648). С. 38-43, 63-65; Dyaryusze sejmowe r. 1597 / Wyd. E. Barwiński. Krakуw, 1907. S. 396-403; Лаппо И.И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911. Приложения. С. 86-92; Селянський рух на Україні: 1569-1647. Київ, 1993. С. 97-98.

5 Крикун М. Інструкція… С. 415-436.

6 Volumina legum Regni Poloniae et Magni ducatus Lithuaniae ad anno 1347 ad annum 1780 / Ed. J. Ohryzko. Petersburg, 1859. T. III. S. 5.

7 Ibid. S. 179.

8 Płaza S. Sejmiki i zjazdy szlacheckie wojewуdztw Poznańskiego i Kaliskiego. Ustrуj i funkcjowanie (1572-1632) (Prace prawne № 110. Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego. DCCXX). Warszawa; Krakуw, 1984. S. 19.

9 Ibid. S. 23.

10 Pietrzak J. W przygaszonym blasku wiktorii chocimskiej. Sejm w 1623 r. Wrocław, 1987. S. 110-111.

11 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі – AGAD). Metryka Koronna (далі – MK), ks. 165, k. 332-333.

12 Ibid. Ks. 170, k. 160-161.

13 Ibid. Ks. 178, k. 368-368v.

14 Ibid. K. 264-264v.

15 Opaliński E. Kultura polityczna szlachty polskiej w latach 1587-1652. System parlamentarny a społeczeństwo obywatelskie. Warszawa, 1995. S. 251.

16 Акты Московского государства, изданные Императорской Академией Наук / Под ред. Н.А. Попова. Санкт-Петербург, 1890. Т. 1: Разрядный приказ. Московский стол (1571-1634). С. 349.

17 Kaczorowski W. Sejmy konwokacyjny i elekcyjny w okresie bezkrуlewia 1632. Opole, 1986. S. 301-304, 365-366.

18 Pułaski K. Pierwsze lata publicznego zawodu Adama Kisiela (1627-1635) // Pułaski K. Szkice i poszukiwania historyczne. Krakуw, 1887. S. 214-215.

19 Volumina legum. T. III. S. 381-382.

20 AGAD. MK, ks. 180, k. 145-145v.

21 Volumina legum. T. III. S. 410.

22 Kancelaria koronna a Sejm walny. Instructiarium / Oprac. W. Krawczuk. Warszawa, 1995. S. 92 (Wojewуdztwo Czernihowskie).

23 Płaza S. Sejmiki i zjazdy szlacheckie… S. 33.

24 Ibid. S. 87; Kancelaria koronna a Sejm… S. 9.

25 Для порівняння: до Брацлавського воєводства канцелярія надсилала 82 листи, до Київського – 51 (Kancelaria koronna a Sejm… S. 90-92).

26 Radziwiłł A.S. Pamiętnik o dziejach w Polsce. Warszawa, 1980. T. 2: 1637-1646. S. 502.

27 Płaza S. Sejmiki i zjazdy szlacheckie… S. 31-32.

28 Kriegseisen W. Sejm Rzeczypospolitej szlacheckiej (do 1763 roku). Geneza i kryzys władzy ustawodawczej. Warszawa, 1995. S. 198.

29 Płaza S. Sejmiki i zjazdy szlacheckie… S. 40-41.

30 Ibid. S. 41.

31 Wołyniak. Wykaz klasztorów dominikańskich prowincyi Ruskiej. Kraków, 1923. S. 46-47.

32 Czermak W. Plany wojny tureckiej Władysława IV // Rozprawy Akademii Umiejętności. Wydział Historyczno-filozoficzny. Seria II. Krakуw, 1895. T. VI. S. 233.

33 Pawiński A. Rządy sejmikowe w Polsce 1572-1795 na tle stosunków kujawskich. Warszawa, 1978. S. 78.

34 AGAD. Zbiory z Biblioteki Narodowej, rkps. 8.

35 За винятком: Dzięgielewski J. Izba poselska w systemie władzy Rzeczypospolitej w czasach Władysława IV. Warszawa, 1992.

36 Radziwiłł A.S. Pamiętnik... T. 1. S. 432; Sysyn F.E. Between Poland and Ukraine. The dilemma of Adam Kysil, 1600-1653. Cambridze, 1985. P. 77.

37 Czermak W. Plany wojny tureckiej... S. 228.

38 Instrukcja wydawnicza dla źródeł historycznych od XVI do połowy XIX wieku. Wrocław, 1953.
1   2   3   4


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка