Інструкція сеймику чернігівського воєводства 1646 року проведення земських сеймиків було однією з основних форм реалізації права „політичного народу”




старонка2/4
Дата канвертавання27.04.2016
Памер444.82 Kb.
1   2   3   4

11. Urzędy, sądy grodzkie, ziemskie, podkomorskie woiewództwu czernihowskiemu ordinatią nadane53 i do Statutu wołyńskiego a trybunału lubelskiego są przyłączone wiecznemi czasy, aby tedy woiewództwa tego obywatelów dobra iuż ziemskie exequutiej ziemskiej polegały i w żadną dispositią nie były przywodzone ani zadwornym euocationi podlegały, constitutią warować54.

12. Trybunału prolongatia odległym woiewództwom naszym kiiowskiemu, bracławskiemu i czernihowskiemu wielką incommoditatem przyniosła, która iż iuż expiruie na dalszą prorogatię nie pozwalać55, ażeby czasy byli naznaczone na każde woiewództwo constitutią warować, gdyż za mil sto iachawszy, niedziel mieszkać dziesiątek i czekać sprawy ciężka rzecz na nas odległych.

13. Cerkiew lubelska wzięta violenter dawno miała być restituta braci naszej ich mściów religiej graeckiej, co że dotychczas effectu[m] nie wzieło56, także w sprawie intentowanej je[go] mści ojcu Mohile, metropolicie kiiowskiemu, o nosienie krzyża57, aby przy prawach i wolnościach zachować raczył i.k.m., intercedować maią i wespoł z pany posłami woiewództwa wołyńskie[go]58 w tym punctie stawać. W mieście też Kiiowie collegium ruskie pactis conuentis diplomate i constitutiami obwarowana iest59. A iż teraz ojcowie jezuici tamże chcą nowe erigere collegium, mając bliskie pereasławskie i nowogrodzkie in praesidium, praw religiej graeckiej, skąd widome periculum tumultów miedzy studentami i pospolstwem60. Tedy temu zabiegaiąc consensum praebere nie chcemy i owszem, aby przywileia na przywileia nie następowały i przy prawach swoich to kiiowskie || religiej || graeckiej collegium zachowano było, prosimy i.k.m., pana nasze[go] młciwego i firmiter przytym stąnąc panom posłom naszym zlecamy.

14. Commissia generalna żeby naznaczona była s tego sejmu na rozgraniczenie dóbr miedzy nami, obywatelami, aby każdy miał swoie iuż słuszne ograniczenie według constitutiej woiewództwu bracławskiemu danej61, nie zwodząc senatorów, naznaczyć przez constitutię tutejszych i.m. panów urzędników, którzy tu in promptu będą każdemu do odprawowania tych commissij i wydawania innotestentiej.

15. Przywileia od je[go] kr. mści niektórym z braci naszej rozdane nie są dotychczas in usu, aby tedy ciż commissarze, którzy będą naznaczeni, te przywileia ad effectu[m] przywiedli i do posessiej donatariuszom podali.

16. Dany iest consens Rzpltej na collegium ojcуw jezuitуw Nowogrуdka Siwierskiego62 pospołu za approbatią pereasławskiego collegium63, za którym consensem Rzpltej sejmowym nadane im są dobra od ś[wię]tej pamięci je[go] m. pana kiiowskiego64, które, aby w żadną napotym disquitię przywodzone nie byli, constitutią warować65. Commissia od nich ma być zaraz naznaczona, aby od wszystkich dóbr szlacheckich słusznie staneło ograniczenie.

17. Zamek nowogródzki żadnego nie ma praesidium. Prosić je[go] kr. m., aby praesidium iakie naznaczone było, gdyż ten zamek iest furto do wszystkiej Rzpltej i znacznie iest ufortificowany przez niebożczyka ś. Pamięci i.m.pana kiiowskiego, tylko ludzi potrzeba66.

18. Xiążęcia i.m. pana woiewody ruskie[go]67 zasługi w Rzpltej wiadome są każdemu. Prosimy tedy, aby łaską i.k.m. i beneficiis nagrodzone były.

19. Je[go] mść pan kiiowski68 wiek swój wszystek trawi na usługach ojczyzny in sago et toga do tych czas, iż nie iest wsparty łaską je[go] kr. mści, || prosyć aby odniósł z szczodrobliwej ręki je[go] kr. mści praemia virtutis.

20. Krwawe i godne zasługi sławnej pamięci i.m. pana Piaseczyńskiego, kasztelana kiiowskiego, merentur gratitudinem. Prosimy temy i.k.m. pana nasze[go] młciwe[go], aby potomek iego69 cieszył się z krwawych zasług ojca swego.

21. Je[go] mść pan sędzia ziemski czernihowski70 i je[go] m. pan podczaszy nowogrуdzki71 za zasługi swoie i koszty podięte na commissiach moskiewskich72, aby nagrodę mieli interceduiemy.

Jakub Wojna Oranski, podsędek czernihowski, na ten czas marszałek koła rycerskiego, manu p[ro]p[i]a73.

|| Instructia naszym ich mciom panom posłom slużąca.
Archiwum Główne Akt Dawnych, zbióry z Biblioteki Narodowej, rkps. 8. Копія.

ПРИМІТКИ
1 Звичайний сейм 1646 р., скликаний 25 липня, відбувся 25 жовтня – 8 грудня у Варшаві за маршалківства тивуна і жмудського земського писаря Яна Миколая Станкевича (Kriegseisen W. Sejm Rzeczypospolitej… S. 198). Сейм пройшов під знаком протистояння магнатів і частини шляхти планам турецької війни Владислава IV. Під час засідання сейму посольська ізба проголосила тезу про порушення пактів конвентів, унаслідок чого король мусив 16 листопада видати універсал, за яким жовніри, мобілізовані для ведення війни з Османською імперією, у разі відмови від демобілізації мали бути потрактовані як порушники права. Конституції, ухвалені сеймом, зобов’язували короля розпустити армію, зменшити гвардію до 600 чол., відсторонити іноземців від участі у засіданнях королівської ради (Ibid. S. 44; Konopczyński W. Dzieje Polski Nowożytnej. Warszawa, 1996. S. 312-313; Czermak W. Plany wojny tureckiej... S. 227-241).



2 Ян Пісочинський, новгород-сіверський (1643-1679), уланівський староста (1646-1655), королівський ротмістр (1647-1673), королівський покойовий дворянин (1647), посол на сейми 1646, 1667 рр. з Чернігівського і 1661 р. з Волинського воєводств; син київського каштеляна Олександра Пісочинського і Гальшки Рогозинської (детальніше див: Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. Warszawa, 1991. T. 2. S. 146-150; Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 роках // Центральна і Східна Європа в ХV-ХVIІІ століттях: питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження Професора Дмитра Похилевича / За ред. Л. Зашкільняка та М. Крикуна. Львів, 1998. С. 122; Chłapowski K. Starostowie w Małopolsce 1565-1668 // Społeczeństwo staropolskie. Warszawa, 1986. T. IV. S. 147).

3 Ян Пянчинський, новгород-сіверський підчаший (1635-1649), королівський секретар (1635), ніжинський підстароста (1640), королівський ротмістр (1640-1649). Походив з Плоцького воєводства, брав участь у московських експедиціях 1609, 1618 рр. Разом з братом Станіславом прибув на Чернігівщину у 20-х роках. Спочатку вони виступають в актах як осадчі: Ян осадив містечко Носівку, Станіслав – Ніжин. Ян і Станіслав відігравали помітну роль у засіданнях чернігівського сеймику: 21 листопада 1639 р. саме за проханням цього сеймику вони отримали королівську данину на 50 волок над річкою Гуткою (AGAD. MK, ks. 185, k. 209-210). Почергово з братом виступали послами на сейми: Станіслав – у 1638 і 1645 рр. (Dzięgielewski J. Izba poselska… S. 175), Ян – у 1646 р. Станіслав займав важливі земські уряди: чернігівського підсудка (1634-1637), судді (1637-1646). Обидва представляли регалістичний табір (Кулаковський П. Земські уряди… С. 124, 125). У 1649 р. Ян був обраний ротмістром хоругви крупичпольських козаків, осаджених на ніжинському тракті (AGAD. MK, ks. 191, k. 3-4).

4 Єжи Якуб Келчовський, чернігівський ловчий (1646-1648), перед тим летичівський гродський писар (1640). Походив з Люблінського воєводства, був одружений з брацлавською шляхтянкою Анною Ободенською (Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Warszawa, 1907. T. 10. S. 24). Як урядник Єжи Якуб користувався покровительством великого коронного гетьмана, кам’янецького старости Миколая Потоцького (Dzięgielewski J. Izba poselska… S. 115). На території Чернігово-Сіверщини Є. Келчовський володів добрами Кузняківщина і Муравейка, де в 1645 р. осадив Миколаїв і Єжиполе (AGAD. MK, ks. 189, k. 225-226). Також йому належала третина маєтку Яковлевичі (Ibid. K. 224-226).

5 Єжи Понентовський, жовнір, посол на сейми 1643, 1645, 1646 і 1647 рр. Узяв участь у придушенні козацького повстання 1638 р. Як товариш гусарської хоругви подільського воєводи Станіслава Потоцького Єжи входив до складу посольства Войцеха Мясковського до Туреччини в 1640 р. (Wielka legacja Wojciecha Miaskowskiego do Turcji w 1640 roku / Oprac. A. Przyboś. Warszawa; Krakуw, 1985. S. 58, 66, 95, 165). Того ж року став поручником гусарської хоругви київського каштеляна О. Пісочинського (Wagilewicz J.D. Pisarze polscy Rusini wraz z dodatkiem pisarze łacińscy Rusini / Do druku przygotował R. Radyszewśkyj. Przemyśl, 1996. S. 248). Зближення Є. Понентовського після смерті у 1646 р. О. Пісочинського з Я. Вишневецьким визначило його перехід до лав опозиції (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy h.Leszczyc // Polski Słownik Biograficzny. Warszawa; Kraków; Wrocław, 1983. T. XXVII. S. 403-404). На сеймі 1646 р. він виголосив промову, спрямовану проти королівських планів щодо війни з Туреччиною (Szajnocha K. Dwa lata dziejуw naszych 1646, 48. Warszawa, 1900. T. 1. S. 358-359; Czermak W. Plany wojny tureckiej... S. 226-227, 232-234). Тоді ж Є. Понентовський був обраний до складу комісії, що мала провести розмежування з Московською державою (Volumina legum… T. IV. S. 45). Наступного року Єжи як представник руського воєводи Я. Вишневецького брав участь у комісії для несудового вирішення суперечки останнього й О. Конецпольського стосовно Гадяча (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404). З початком повстання Б. Хмельницького шляхта Новгород-Сіверського повіту обрала його полковником набраного ним війська. Перебуваючи на цій посаді, Є. Понентовський безуспішно намагався домовитися з московським сівським воєводою про спільність дій проти козаків (Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Санкт-Петербург, 1865. Т. 2. С. 204-206; Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404). Загинув Є. Понентовський при облозі Збаража в 1649 р. (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404). Є. Понентовський мав земельні володіння на території Новгород-Сіверського повіту. У травні 1642 р. він ще як поручник хоругви О. Пісочинського отримав на ленному праві село пустош Погребки, слобідка Облошки, городище Коренів (Ibid. MK, ks. 189, k. 402-402v.). У 1647 р. йому ж віддав добра Юдинів та право на розробку лісів Сигизмунд Ґєдловський (Ibid. MK, ks. 190, k. 311v.-312, 312-312v.). На початку наступного року на відступлення від цієї маєтності й права розробки лісів король видав дозвіл (консенс) (Ibid. MK, ks. 189, k. 769-770, 770-771). Відомо також, що Є. Понентовський осадив Кролевець на Подолинських ґрунтах (Ibid. MK, ks. 191, k. 379v.-380v.). Це дозволяє припустити, що ці ґрунти теж належали йому. Є. Понентовський був одружений з Катериною Вишневською, можливо, донькою новгород-сіверського земського судді Адама Вишневського.

6 Йдеться про приготування до війни з Османською імперією, приводом до якої було невиконання Туреччиною одного з пунктів договору 1634 р. про виселення з Буджака татар (Konopczyński W. Dzieje Polski... S. 311). Ідея війни з Портою у короля Владислава виникла ще у 1630-х роках, але реальний план оформився в середині 1640-х. Певну роль у цьому відіграв шлюб короля з Людовікою Марією Ґонзагою, в жилах якої текла кров Палеологів – останніх візантійських імператорів (Korzon T. Dzieje wojen i wojskowości w Polsce. Epoka przedrozbiorowa. Krakуw, 1922. T. 2. S. 290; Wisner H. Władysław IV Waza. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1995. S. 100). Польський король спробував створити європейську антитурецьку коаліцію у складі папської курії, Габсбургів, італійських держав, Москви, дунайських князівств, Франції. Ймовірні члени коаліції ставилися до ідеї Владислава ІV скептично або з суттєвими застереженнями. Незначну фінансову допомогу і то вже в 1647 р. надали лише Венеція, Флоренція та римський папа (Konopczyński W. Dzieje Polski... S. 308, 313; Wisner H. Władysław IV… S. 101). Основну суму коштів (660 тис. злотих) на ведення війни Владислав ІV позичив у своєї дружини Людовіки Марії (Ibid. S. 108). Проти плану війни, який офіційно був оголошений 9 травня 1646 р. і почав реалізовуватися польським королем, активно виступили магнати (Якуб Собеський, Ярема Вишневецький, Станіслав Любомирський та ін.) і шляхта, які звинуватили Владислава ІV у порушенні своїх pacta conventa. Він вимушений був скликати сейм, де ідея війни не знайшла підтримки у сенаторів та земських послів (Konopczyński W. Dzieje Polski... S. 312-313; Wisner H. Władysław IV… S. 108; Korzon T. Dzieje wojen…Т. 2. S. 291; детальніше про це див: Szajnocha K. Dwa lata... S. 259-324; Czermak W. Plany wojny tureckiej… S. 222-241).

7 У тексті m перекреслено.

8 Приповідні листи на вербування (zaciąg) жовнірів король почав видавати весною 1646 р. У зв’язку з тим, що коронний канцлер Єжи Оссоліньський та литовський канцлер Альбрехт Станіслав Радзивілл відмовилися такі листи засвідчити державними печатками, Владислав ІV змушений був опечаткувати їх своєю покойовою печаткою, яка для документів державного значення не мала юридичної сили (Radziwiłł A.S. Pamiętnik… T. 2. S. 494; Wisner H. Władysław IV… S. 105). На думку Віктора Чермака, приповідні листи передбачали вербування понад 42 тис. жовнірів (Czermak W. Plany wojny… S. 156-157; Majewski W. Plany wojny tureckiej a rzekome przymierze kozacko-tatarskie z 1645 r. // Przegląd Historyczny. 1973. Z. 2. S. 267). Інструкції сеймиків вимагали розпустити навербовані війська. Сейм 1646 р. ухвалив конституцію „O zaciągu nowego wojska i rozpuszczeniu jego w Koronie i w Wielkim księstwie Litewskim” (Volumina legum… T. IV. S. 83-85), яка зреалізовувала вимоги сеймиків і обмежувала чисельність королівської гвардії до 1600 чол. (Nagielski M. Gwardia przyboczna Władysława IV (1632-1648) // Studia i Materiały do Historii Wojskowości. Warszawa, 1984. T. XXVII. S. 113-145). З чернігівських послів особливо активно відстоював необхідність ухвали такої конституції Єжи Понентовський (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404).

9 Кварцяне військо було засноване рішенням пйотрковського сейму 1563 р. про створення скарбу в Раві, який формувався з 1/4, пізніше 1/5 частини прибутків з королівщин для утримання постійних військових загонів т. зв. поточної оборони. Ці загони розташовувалися на Поділлі і в українських воєводствах, забезпечували оборону від татарських нападів, складалися з 4-6 тис. осіб. Кварцяне військо становило собою переважно легку кавалерію, підпорядковувалося коронному польному гетьманові (Encyklopedja wojskowa / Pod red. O. Laskowskiego. Warszawa, 1934. T. IV. S. 693-694). У часи королювання Владислава IV кварцяне військо складалося початково з 6 тис. (Filipczak-Kocur A. Skarb koronny za Władysława IV. Opole, 1990. S. 57), а після 1638 р. – з 4,5 тис. жовнірів; 3 тис. з яких перебували в польових умовах, 700 – у Кодаку, 800 – при королівських комісарах для козаків (Ibid. S. 66).

10 Військо Запорозьке, реєстр якого, згідно з „Ординацією” 1638 р., обмежувався 6 тис. (Serczyk W. Na dalekiej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny do 1648 roku. Krakуw, 1984. S. 340-341; Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1995. Т. VІІІ. С. 286-289), мало взяти активну участь у планованій королем турецькій війні: одну частину козаків планувалося разом з основним польським військом скерувати на Очаків і Білгород, іншу – відправити на чайках у Чорне море (Szajnocha K. Dwa lata… T. 1. S. 182-183). Ініціатива застосувати козацькі контингенти у Північному Причорномор’ї виходила від венеціанського посла й активно підтримувалася потенційним союзником Речі Посполитої – Московською державою (Флоря Б.М. Запорозьке козацтво і плани турецької війни Владислава IV (політика верхів і суспільна свідомість низів) // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність: Міжвід. зб. наук. пр. Київ, 1992. Вип. 1. С. 82, 83). У зв’язку з цим король 20 квітня 1646 р. прийняв делегацію від козаків на чолі з осавулами Іваном Барабашем та Ілляшем Караїмовичем. З боку короля за участь козаків у війні були обіцяні надання автономії на територію південніше Білої Церкви, збільшення реєстру вдвічі, забезпечення коштами для будівництва чайок. Козаки взамін обіцяли виставити для війни 60 чайок і 50 або 100 тис. шабель, тобто піхоту (Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VІІІ. Ч. 2. С. 142-145; Korzon T. Dzieje wojen… T. 2. S. 324; Konopczyński W. Dzieje Polski... S. 311; Wisner H. Władysław IV… S. 104-105). Козаки, ймовірно, отримали 18 тис. злотих на будівництво чайок, але зобов’язувалися приховати цей факт до початку війни (Historja polityczna Polski / Oprac. O. Halecki, W. Sobieski, J.G. Krajewski, W. Konopczyński. Kraków, 1923. Cz. II: Od r. 1506 do r. 1775. S. 297). Окремі поступки запорожцям з боку королівської влади мали місце ще зимою 1645/1646 рр., зокрема дозволялися зосередження козаків на Запорожжі та їхні локальні сухопутні напади на Крим (Флоря Б.М. Запорозьке козацтво… С. 85, 86). Уже після сейму 1646 р., у червні 1647 р., переговори короля з козаками були продовжені коронним канцлером Є. Оссоліньським під час його подорожі до Батурина і Конотопа (Там само. С. 98-99).

11 Йдеться про мирний договір між Річчю Посполитою та Османською імперією, укладений у 1640 р. під час посольства до Стамбула великого посла львівського підкоморія Войцєха Мясковського (Wielka legacja… S. 24-25, 187-192). Рішення про відправлення чергового посла до Порти на сеймі ухвалене не було.

12 Конституція сейму 1638 р. під назвою „Ordynacja wojska zaporoskiego regestrowego w służbie Rzeczypospolitej będącego” (Volumina legum… T. III. S. 440) сильно обмежила права і привілеї козацького реєстру (детальніше див.: Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIІІ. Ч. 1. С. 288-289; Голобуцький В. Запорозьке козацтво. Київ, 1994. С. 346-347; Korzon T. Dzieje wojen… T. 2. S. 322-323).

13 Ібрагім – турецький султан з 9 лютого 1640 р. до 8 серпня 1648 р.

14 Створення воєводських підрозділів „повітового жовніра” було альтернативою вербуванню найманих вітчизняних та іноземних військових підрозділів. Вони створювалися за рахунок певної частини поборових грошей. Перша спроба оформлення таких підрозділів датується 1589 р., однак вона залишилася нереалізованою. Юридично засади створення підрозділів „повітового жовніра” визначалися конституцією 1619 р. (Volumina legum… T. III. S. 349). Протягом першої половини ХVIІ ст. рішення, що санкціонували утворення хоругов „повітового жовніра”, ухвалювалися також на сеймах 1635 і 1648 рр. Загальна кількість „повітового жовніра” визначалася сеймиком і залежала від величини ланового чи подимного податку. Служба в таких хоругвах звичайно тривала один квартал. Повітові хоругви (гусарські й драгунські) були дорогими і малоефективними (Pawiński A. Rządy sejmikowe… S. 378-382).

15 Поборці – збирачі податків. Початково вони обиралися на сеймах, з 1613 р. – на сеймиках з числа осілих шляхтичів (Rutkowski J. Historia gospodarcza Polski (do 1864 r.). Warszawa, 1953. S. 170; Вінниченко О. Позиція шляхти Руського воєводства щодо соціально-економічного та політичного стану Речі Посполитої в другій чверті ХVIІ ст. (За матеріалами інструкцій вишенського сеймика послам на сейми 1632-1647 років) // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2-3. С. 18). З 1629 р. обрання на сеймиках отримало юридичну силу (Volumina legum… T. III. S. 663). Тому в сеймових універсалах залишалися „віконця” для імені та прізвища поборців, що заповнювалися після їх обрання на реляційних сеймиках (Pawiński A. Rządy sejmikowe… S. 239). Після обрання вони у присутності прибулої на сеймик шляхти складали присягу. Сеймикові лявди (постанови) визначали термін чинності функцій поборці. Він переважно обмежувався одним – двома тижнями (Ibid. S. 245). Саме поборця оголошував універсал про збір податків. Його засвідчені копії розсилалися до населених пунктів воєводства, вписувалися до гродських книг, прибивалися до дверей костьолів, вивішувалися в інших громадських місцях, виголошувалися під час проведення ярмарків і торгів (Ibid. S. 239). Поборця збирав податок на основі тарифу, що укладався з врахуванням податкових декларацій або присяг посадових осіб – війтів та отаманів. Зібравши податкови, поборця видавав квит (Вінниченко О. Позиція шляхти… С. 18). По завершенні терміну збору податків поборця укладав список недоїмок, віддавав його до гродського уряду для екзекуції (примусового вилучення), зібрані гроші передавав шафарям (розпорядникам податкових грошей) або за сеймиковим рішенням виплачував (Pawiński A. Rządy sejmikowe…S. 247). Про збір податків, ухвалених сеймиком, поборці мали звітувати перед цим шляхетським зібранням (Вінниченко О. Позиція шляхти… С. 18). У 1635 р., коли реляційний сеймик Чернігівського воєводства, згідно з рішенням сейму, ухвалив рішення про збір подимного „на повітового жовніра” для підтримки Прусської війни (підготовки до ведення бойових дій з шведами), поборцею був обраний чернігівський войський Криштоф Зубрицький (Зембжицький) (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Оссоліньські), оп. 5, спр. ІІ 4064, арк. 113).

16 Ротмістри очолювали хоругви „повітового жовніра”. За рішенням сейму 1619 р., вони призначалися королем з числа двох або трьох претендентів, поданих або послами, або сеймиком воєводства. З 40-х років ХVIІ ст., як це і видно з інструкції, ротмістри почали обиратися реляційними сеймиками. Якщо їх сеймик обирав декілька, то один з них вважався першим ротмістром – полковником. Ротмістр мусив бути осілим, тобто мати земельну власність на території даного воєводства. Шляхта також брала до уваги при обранні ротмістрів їхній майновий стан, оскільки вони часто вербували жовнірів на власні кошти і лише пізніше від сеймику отримували компенсацію. Ротмістр мав у хоругві власний загін (почет – з близько 12 коней). Після сформування хоругви він представляв її на попис (занесення до реєстрових списків) (Pawiński A. Rządy sejmikowe… S. 379-380, 382, 384).

17 Реляційний сеймик відбувався після закінчення сейму для заслухання звітів послів і обговорення сеймових конституцій, зокрема тих, що стосувалися збору податків. Ці сеймики скликалися з 1591 р. воєводами, гродовими старостами або їхніми заступниками за посередництвом возних. Термін скликання реляційних сеймиків визначався ухвалою сейму і затверджувався королівським універсалом. В інструкції чернігівська шляхта вимагала, щоб був витриманий термін скликання реляційного сеймика, визначений Третім Литовським статутом 1588 р., – через 4 тижні після закінчення сейму (Kriegseisen W. Sejmiki Rzeczypospolitej… S. 39).

18 Юрамент – присяга. Присяга була двох видів: для простого люду – тілесна з колінопреклонінням, для шляхти – з прикладенням руки до грудей (Словарь древнего актового языка Северо-западного края и Царства Польского / Сост. Н. Горбачевский. Вильна, 1874. С. 174). Оскільки війти та отамани були як шляхтичами, так і не шляхтичами, то вони виконували залежно від цього відповідну присягу.

19 Війт (advocatus) у період виникнення міста виступав як осадчий і представляв фактично єдину в ньому владу. З часом війти були підпорядковані заможній шляхті чи магнатам, а ще пізніше потрапили в залежність від міської ради і бурмістрів. Зазвичай їх обирали на один рік із середовища лавників, міських писарів чи підписків. Війт очолював міське судочинство, судив цивільні та кримінальні справи. Судові сесії відбувалися раз на тиждень, а в надзвичайних випадках скликалися негайно (Gуralski Z. Urzędy i godności w dawnej Polsce. Warszawa, 1998. S. 240-241). Однак роль війта в цих судах була суто формальною: він оголошував рішення, ухвалені присяжними. Війти поділялися на дідичних та іменованих. На війтівство визначалися певні ґрунти. Війт отримував „шостий гріш” з чиншів і „третій гріш” із судових штрафів міщан, мав спеціальні прибутки з млинів, склепів, ставів. Це зробило уряд привабливим для шляхти і вона добилася ухвали конституцій 1607 і 1620 рр., що передбачали надання війтівств майже виключно шляхтичам за військові заслуги (Грушевський М. Історія України-Руси. Київ, 1994. Т. V. С. 345). Війти також стояли на чолі сільських громад, що користувалися німецьким чи польським правом (Там само. С. 372-373).
1   2   3   4


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка