Дрогобицький державний педагогічний університет імені івана франка історичний факультет




старонка42/42
Дата канвертавання30.04.2016
Памер8.65 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42

Стець Валентина, кандидат філософських наук, доцент кафедри практичної психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Стуканов Микола, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ДДПУ імені Івана Франка.

Тельвак Віталій, доктор історичних наук, професор кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін ДДПУ імені Івана Франка.

Терес Володимир, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики трудового і професійного ужиткового мистецтва ДДПУ імені Івана Франка.

Тимошенко Леонід, професор, завідувач кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін, декан історичного факультету ДДПУ імені Івана Франка.

Уханкіна Валентина, викладач кафедри філософії ДДПУ імені Івана Франка.

Федурко Марія, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання у початковій школі ДДПУ імені Івана Франка.

Фещенко Петро, кандидат політичних наук, доцент, директор Центру післядипломної освіти ДДПУ імені Івана Франка.

Фиштик Йосип, віце-президент Дому Європи у Києві, заслужений діяч мистецтв України, головний редактор радіо “Франкова земля”.

Цимбал Микола, старший викладач кафедри правознавства, соціології та політології ДДПУ імені Івана Франка.

Чайковська Ольга, старший лаборант історичного факультету ДДПУ імені Івана Франка.

Черепанова Світлана, кандидат філософських наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка (Педагогічний коледж).

Чікарькова Марія, доцент кафедри філософських та соціальних наук ЧТЕІ КНТЕУ, кандидат філологічних наук (Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету).

Чорний Іван, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Шепетяк Олег, старший викладач кафедри філософії ДДПУ імені Івана Франка.

Янко Жанна, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ДДПУ імені Івана Франка.




ЗМІСТ
Біленко Тетяна. Мої літа – моє багатство…………………………………….…….6





Артюх В’ячеслав. Про деякі історіософські ідеї

у філософській публіцистиці Миколи Шлемкевича:

спроба екзистенціальної інтерпретації………………….…………………...14
Бичко Ада, Бичко Ігор. Мова і буття:

історико-філософський етюд…………………………………………………23


Бодак Валентина. Культурологія релігії як сфера релігієзнавства………………27
Борковскі Анджей. Z “fraszek” o poezji

i poecie Wacława Potockiego (rekonesans badawczy)……………………….31


Бурий Андрій. Театр слова П’єра-Паоло Пазоліні:

окремі філософські аспекти………………………………….……………….45


Васюріна Алла. Соціально-культурні передумови

переструктуризації музичного простору…………………………………….58


Ведмедєв Михайло. Текст. Комп’ютекст. Інтернет…………………….……….….63
Возняк Володимир. Природа педагогічного вербалізму……………………….….68
Галів Микола. .Щодо актуальності вивчення педагогічної

спадщини Антона Макаренка………………………………………...………73



Ермакова Валентина. Специфика рассмотрения человека

в русской философской мысли…………………………..……………….….81


Захаріаш Анджей. Istnienie i jego momenty

jako przedmiot refleksji filozoficznej………………………...………..……….93


Захара Ігор. Філософія доби бароко в Україні…………………..……………….104
Здоровенко Валентина. Думка – слово – діло

та віртуальність мікрокосму в культурі Давнього Сходу………..………113


Здоровенко Віктор. Про відмінності форм

духовної інтерпретації християнських цінностей

в українській та західноєвропейській культурі……………….…….……..118
Зимомря Микола, Вишенський Володимир, Зимомря Іван.

Мотив як парадигма у тексті

(спроба типологічного зіставлення німецької

та української драми кінця ХІХ – початку ХХ століть)………...…………127


Іванишин Петро. Критерії художності:

актуалізація базового поняття…….………………………………..………137


Іоффе Марина (Шигарєва). Мовні картини світу в національних мовах.

Концепції В. Гумбольдта і неогумбольдтіанців……………………..…….142


Кашуба Марія. Двомовність у творчій спадщині Олександра Потебні…..…..149
Ковальчук Володимир. Філософія ціннісного дискурсу

в освітньому просторі держави:

світоглядні та модернізаційні аспекти………………………………..…….159
Кравченко Леся. Філософська парадигма

часопростору поезії Р.М. Рільке…………………...…………………..……166


Краснова Людмила. Іван Франко –

перекладач Ґете (“prometheus”)……………………………………………..179


Лисий Василь. Діалектика Ф. Шеллінга

в системі трансцендентальних теорій……………...……………………….185




Ліщук-Торчинська Тетяна. Історико-філософські сенси

і сучасні акценти метатеоретичного аналізу природи поняття…………192


Марчук Михайло. Соціокогнітивний потенціалізм як альтернатива

екстерналістсько-інтерналістської дихотомії………………….…………..201


Мацьків Петро. Функціонуванння лексеми святий

в українському мовному просторі…………………………………………..207


Мащак Світлана. Особливості

морального розвитку молодшого школяра………….……………………..211


Михальченко Микола, Скотний Валерій.

Філософія і духовне життя суспільства……………………...…….……..223


Мельник Володимир. Наука як цивілізаційний феномен

та її соціантропологічні витоки і виміри………………..…….……………227


Меньок Віра. “Наречений” реальний і містичний

у “медитації про сакрамент подружжя” Кароля Войтили………...………237


Мних Роман. Из истории русской рецепции

Эрнста Кассирера (фрагмент)………………………...…….……………….244


Мовчан Віра. Проблема моральності спілкування:

світська і релігійна парадигми………………………………………………253


Мозговий Іван. На позозі нашої історії……………………….……………………259
Новіков Борис. Будемо жити……………………….……………………..……….271
Петречко Олег. Релігійна самосвідомість

римського суспільства доби принципату і забобони…………...…………280


Пшеничний Євген. Дмитро Чижевський і НТШ………………………….………289
Романова Ганна. Модель проектування навчальних технологій…………….….292
Савенко Александр. Социально-историческая динамика

феномена отчуждения……………………………………………………….300


Скотна Надія, Стець Валентина. Самовизначення

особистості як вміння створювати власне життя………….………………306


Стецик-Щербак Марія. “Слово своє буду гострити

на кремені моєї душі” (кілька штрихів

до проблеми стефаникового новелістичного слова)……………….….…..310
Стуканов Николай. Поиски совершенства и полноты

человеческого бытия в сфере автономии человека……………...…….…..320


Тимошенко Леонід. До витоків українського триденту:

релігійна діяльність князя В.-К. Острозького

(історіографічні нотатки)…………………………….…………………..….327
Тельвак Віталій. Польща, Русь і Степ

в історіософії Михайла Грушевського…………………..…………….……338


Уханкіна Валентина. Особистість і суспільство:

консонанси і контрапункти……………….…………..……………..………349


Федурко Марія. Запозичені словотворчі морфеми

в україномовній картині світу…………………………..…………….…….352


Фещенко Петро. Виховний потенціал церкви

та еволюція пенітенціарної системи в Україні…………………..………..357


Черепанова Світлана. Філософія освіти:

ґенеза, пошуки, дискусії………………………………….………..………..364


Чікарькова Марія. Давньоєгипетська теургія

як протофілософська система……………………………….………………379


Чорний Іван. Мова і народ

у міфологічно-релігійній концепції Ф.В. Шеллінга……………...………..388


Шепетяк Олег. Карл Поппер проти Віденського Кола…………………………..395
Янко Жанна. Художній текст у контексті соціального пізнання……………….401





Бодак Валентина. За доброту і чуйність

вам подяка, і за наставництво в роботі теж………….…………..…………406


Олена Бухарова (Яцура). Слово про Тетяну Іванівну……….…………….……407
Дмитрах Оксана. Низький уклін, дорогий учителю,

від випускників філологічного факультету 1990 року……….……………409


Дяків Алла. Викладач. Науковець. Редактор………….…………………..……….410
Здоровенко Віктор Високе служіння обраній справі…………………………….411
Зубрицький Михайло. Semper tiro – завжди у пошуку…………..……………..413
Кекош Олег. Співпраця – плідна……………………………………….…………..414
Колкова Марія. Знаннівський активіст……………………………………………415
Лазурко Лідія. “Ну що б, здавалося, слова…”…………………………….………417
Мащак Світлана. Викладач

очима студентів філологічного факультету…………..……………………419


Мірчук Василь. Слово поваги і вдячності…………………………………….…..421
Невмержицька Ірина. І кожен фініш – це, по суті, старт………….…..............422
Оленич Сергій. Допомога молодим науковцям…………………………..……….424
Оршанський Леонід. Учитель, що творить учителів………………..…….……425
Скотна Надія. Насамперед жінка…………………………………..…..………….427
Терес Володимир. Мій учитель, педагог, науковець, філософ…………...……....429
Фещенко Петро. Тетяна Біленко –

знакова постать Дрогобицького педуніверситету………….………….…..430


Фиштик Йосип. Три сніжинки на зеленому древі…………….…………………432
Цимбал Микола. Слово про вчителя………………………….……..……………434
Чайковська Ольга. Слово про Особистість……………………..…………………435
Шепетяк Олег. На початку було слово……..……………………………………436
Янко Жанна. Слово подяки людині і вчителеві……………..………………….437
Наші автори…………………………..…………………………………………….439


НАУКОВЕ ВИДАННЯ


ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА



Я ВИБРАЛА ДОЛЮ СОБI САМА

Збiрник на пошану

професора Тетяни Бiленко

Редакційно-видавничий відділ

Дрогобицького державного педагогічного

університету імені Івана Франка

Головний редактор

Ірина Невмержицька
Редактори

Тетяна Івлєва, Ольга Чайковська, Ганна Попадинець
Технічний редактор

Богдан Шмігельський
Коректор

Наталя Намачинська

Здано до набору 18.04.20010 р. Підписано до друку 24.04.2010 р. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Гарнітура Times. Наклад 300 прим. Ум. друк. арк. 50,10. Зам. 210.

Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2155 від 12.04.2005 р.). 82100, Дрогобич, вул. І.Франка, 24, к.43, тел. 2 – 23 – 78.


1

Термін “екзистенціальне існування” ми взяли у німецького філософа О.Ф. Болльнова.


© Артюх В’ячеслав, 2010

2

Про екзистенціалізм в українській художній літературі цього періоду див., наприклад: [9], [13].



3 Так, відомий український мовознавець та літературний критик і емігрант після Другої світової війни Юрій Шевельов (Шерех) (1908 – 2002), аналізуючи повість Юрія Косача “Еней і життя інших”, задумується навіть над перспективами розповсюдження екзистенціалізму в українському інтелектуальному середовищі: “Настільки органічна ця філософія в наших обставинах? – запитує він. – Чи не є просто наслідування сучасної західньо-європейської моди? Можна думати, що поява цієї філософії в наших обставинах має своє коріння. Якщо ми визначили екзистенціалізм у Франції як важливий відлам філософії французького резистансу (тобто, руху опору – В.А.), то антеїзм має свій грунт в українському резистансі і в кризі українського резистансу. Поразка українського резистансу в війні 1939 – 1945 років уже сама собою повинна була породити елементи песимізму й скептицизму. Продовження українського резистансу наперекір усім і всьому зумовлене тим, що рух став масовим, народним, надаючи цьому песимізмові й скептицизмові активістичного забарвлення. Розсадження, а почасти й загнивання орденсько-конспіраторської системи («донцовізму” – В. А.) закономірно породжувало антеїзм. На нього нашарувалися від початків властиві українському визвольному рухові месіяністичні нотки й точки” [13, 19 – 20]. Як бачимо, тут ідеться про аналогічні соціальні та історичні передумови розповсюдження екзистенціальних умонастроїв, що серед французів, що серед українців. Важливим видається в цьому уривку також пропозиція називати український варіант екзистенціалізму антеїстичним.

4 Хоча з таким розумінням екзистенції й почала пізніше ототожнюватись вся філософія екзистенціалізму ХХ століття, та все ж таки, зважаючи на різноплановість цього філософського руху, можна помітити й наявність протилежних значень, що надаються цьому поняттю. Так, наприклад вже у М. Гайдеґґера після 1933 року зустрічаються випадки приписування стану екзистенції колективним сутностям, насамперед “народу”. У своєму курсі лекцій 1935 – 1936 року “Вступ до метафізики” він говорить про “…историческую сиюбытность [Dasein] просвещенного народа…” [12, c. 125], під яким розуміється німецький. “Дазайн” якраз тут і відповідає поняттю екзистенції, взятої в якості “справжнього існування”. А раніше, у лекційному курсі зимового семестру 1934 – 1935 років “Гімни Гельдерліна “Німеччина” і “Рейн” він говорить про “историческое здесь-бытие [Dasein] народов…” [11].

5

Wszystkie cytaty z Ogrodu nie plewionego podaję, o ile nie zaznaczono inaczej, według wydania: Wacław Potocki: Dzieła. Oprac. Leszek Kukulski. Wstęp. Barbara Otwinowska. Warszawa 1987, t. I – III. Cyfry pod tekstem oznaczają: rzymska – kolejną księgę Ogrodu, arabskie – kolejny utwór. Należy pamiętać, że Wacław Potocki był autorem o dużej samoświadomości twórczej, miał rozległą wiedzę na temat poezji (Jan Malicki: Słowa i rzeczy. Twórczość Wacława Potockiego wobec polskiej tradycji literackiej. Katowice 1980). Por. też najnowsze prace poświęcone zagadnieniu świadomości literackiej poety łużeńskiego (Agnieszka Czechowicz: Różność w rzeczach. O wyobraźni pisarskiej Wacława Potockiego. Warszawa 2008; Władysława Książek-Bryłowa: Wacław Potocki i jego “Ogród, ale nie plewiony”. Lublin 2009).



6 W szkicu pomijam kwestię obramowania dzieła, o której szerzej piszę w artykule Dopiski na marginesie literackiej ramy wydawniczej “Ogrodu nie plewionego” Wacława Potockiego (w druku) oraz ze względu na badania m.in. Marii Eustachiewicz (Poeta w ogrodzie. Ogród jako motyw ramy renesansowych i barokowych zbiorów poetyckich. “Pamiętnik Literacki” 1975, z. 3, s. 29n.), a także Jana Malickiego (op. cit., s. 96 – 103). Por. też Stanisław Szczęsny: “Ogród” Wacława Potockiego: epicka całość, malowidło świata. “Ogród” 1992, nr 1 (9), s. 165 – 167.

7 Ku temu, co czyść będzie ty fraszki. W: Figliki. Wstęp. Julian Krzyżanowski. Oprac. Maria Bokszczanin. Warszawa 1970, s. 40.

8 Por. Andrzej Borkowski: Potocki – Szemiot. Uwagi o fraszkopisarstwie. W tomie: Człowiek w literaturze polskiego baroku. Red. Andrzej Borkowski, Marcin Pliszka, Artur Ziontek. Siedlce 2007, s. 330.
© Борковскі Анджей, 2010

9

Stanisław Stabryła: Historia literatury starożytnej Grecji i Rzymu. Zarys. Wrocław 2002, s. 38.



10 Ibidem, s. 435. Zob. też: Seneka (Lucius Annaeus Seneca): Apokolokyntosis, czyli Udynienie boskiego Klaudiusza. W antologii: Nowele rzymskie. Oprac. Stanisław Stabryła. Kraków 1975.

11 Ibidem, s. 252.

12 Wacław Potocki: Dzieła, t. II, s. 672. Krystyna Stasiewicz zwróciła uwagę, że wiele informacji czerpie Potocki nie z konkretnych dzieł, ale z pośredników. W wierszu O fraszkach (O I 147) wymienił pisarz Plutarcha, który “świeczka chwali”. Plutarch świerczka nie chwalił, ale w dialogu Gryllos (gryllos “świnia”, a nie gryllus “świerczek”) tak nazwał osobę-zwierzę.

13 Ibidem.

14 Por. też Janusz Pelc: Jan Kochanowski w tradycjach literatury polskiej (od XVI do połowy XVIII w.). Warszawa 1965, s. 231.

15 Por. Rdz 19,32 – 38 (Lot); 30,15 – 17 (Jakub); 38,15 – 18 (Juda); 2 Kr 11,4 (Dawid). Wszystkie cytaty z Pisma Świętego, o ile nie zaznaczono inaczej, według: Biblia. Tłum. Jakub Wujek. Oprac. Janusz Frankowski. Wyd. III. Warszawa 2000.

16 Orfeusz był w literaturze dawnej synonimem wielkiego wieszcza, natchnionego śpiewaka. Por. też Janusz Pelc: Orfeusz i Kalliope. W tomie: Wyobraźnia epok dawnych: obrazy – tematy – idee. Materiały sesji dedykowane Profesorom Jadwidze i Edmundowi Kotarskim. Red. Janusz K. Goliński. Bydgoszcz 2001, s. 75 – 85.

17 Por. też Sante Graciotti: Fraszki i “fraszki”. Z Padwy do Polski. W: Od renesansu do oświecenia. Warszawa 1991, t. I, s. 219 – 221.

18 Potocki posiłkuje się tu językiem Nowego Testamentu (Mt 13,24 – 30). Por. też. Andrzej Borkowski, op. cit., s. 332.

19 Por. też wiersz Potockiego Do fraszek (O II 105).

20 Por. też podobną fraszkę Do śpiącego, słuchając wierszów (O II 288).

21 Jak zauważył Aleksander Brückner, wiersz Potockiego pokrewny jest utworowi Jana Andrzeja Morsztyna (Przedmowa na fraszki do wstydliwych. W: Utwory zebrane. Oprac. Leszek Kukulski. Warszawa 1971, s. 309 – 310) oraz rzymskiego poety Marcjalisa (Epigramy. Wybór. Tłum. Stanisław Kołodziejczyk. Warszawa 1998, s. 51 [III 68]).

22 “W senacie panowały żałość i płacz, a tu podobno ujrzano, jak Hannibal śmiał się [...] z obłąkania z powodu nieszczęść” (Liwiusz, XXX, 44). Por. Potocki: Dzieła, t. I, s. 665.

23 Aleksander Brückner wysnuł domysł, że bohaterką wiersza jest Helena Lubomirska, wojewodzina krakowska (Potocki: Dzieła, t. II, s. 682).

24 Podobnie “bękartami” nazywał swe fraszki Olbrycht Karmanowski (Ibidem).

25 Por. komentarz (Wacław Potocki: Dzieła, t. I, s. 671, utwór nr 451).

26 W tekście ujawniają się aluzje do Pisma Świętego, zwłaszcza wyobrażenia nieskończonych mąk: “A jeśliby ręka twa gorszyła cię, odetni ją: lepiej jest tobie wniść do żywota ułomnym, niż mając obie ręce, iść do piekła w ogień nieugaszony, gdzie robak ich nie umiera, a ogień nie gaśnie” (Mk 9,42).

27 Potocki: Dzieła, t. II, s. 696 – 697.

28 Tego rodzaju tekstom patronuje tradycja antyczna i renesansowa, zwłaszcza utwory Marcjalisa i Jana Kochanowskiego. Por. np. wiersze Marcjalisa: I 30; I 118 oraz Kochanowskiego Do Jakuba (Fr. I 30).

29 Pośród wierszy dedykowanych uwagę zwraca także utwór Do Jegomości pana stolnika oraz i sędziego grodzkiego krakowskiego przy posłaniu fraszek (O II 294), w którym Potocki prosił Andrzeja Żydowskiego o życzliwe przyjęcie jego swawolnej twórczości. Por. też inne tego typu wiersze, np. Do przyjaciela przy fraszkach (O II 90).

30 Por. Jakub Teodor Trembecki: Wirydarz poetycki. Oprac. Aleksander Brückner. Lwów 1911, t. II, s. 74 – 78.

31 Nemo ex tempore poeta (Nikt nie pisze wierszy na poczekaniu).

32 O żywej w epokach dawnych idei nieśmiertelności poety zob. Ernst Robert Curtius: Literatura europejska i łacińskie średniowiecze. Tłum. Andrzej Borowski. Wyd. 2. Kraków 1997, s. 495 – 498. Por. też Juliusz Domański: Tekst jako uobecnienie. Szkic z dziejów myśli o piśmie i książce. Kęty 2002; Janusz K. Goliński: “Gloria, fama, laus... Poeci renesansu wobec idei nieśmiertelności. W tomie: Wyobraźnia epok dawnych: obrazy – tematy – idee, op. cit., s. 87 – 100.

33 W tym kontekście warto wskazać na antyczną i humanistyczną tradycje poetycką, a zwłaszcza rodzimą twórczość. Przykładem utwory Jana Kochanowskiego. Por. np. Na fraszki (Fr. I 39) czy O swych rymiech (Fr. III 17). Ponadto, motyw ten można zlokalizować w Pieśniach (I 20). Por. Jan Kochanowski: Pieśni. Oprac. Ludwika Szczerbicka-Ślęk. Wyd. IV. Wrocław, BN I-100, 1998, s. 42 – 43.

34 Zastanawiające, że po kilku stuleciach wiersze Potockiego wzbudzają żywy rezonans czytelniczy i wywołują dyskusje moralizatorskie, co zresztą poeta przewidział. Por. np. Aleksander Brückner: Z powodu wdania “Ogrodu fraszek”. “Pamiętnik Literacki”. Lwów 1908, s. 595n.

35

Już Arystoteles zwraca uwagę na wieloznaczność pojęcia byt. Pisze: “Tyle jest rodzajów bytu, ile jest sposobów orzekania (tzn. kategorii), bo tyle jest znaczeń “bytu” ile kategorii” Arystoteles, Matafizyka (1012 a) Por. także cały paragraf pod tytułem Byt ks.(V), 1012 a – 1013 b.


© Захаріяш Анджей, 2010

36

Tak np. pojmuje Parmenidejski byt M. A. Krąpiec.



37 Choć nalęży zauważyć, iż nie sposób wykluczyć w przypadku myśii Parmenidesa także możliwości pojmowania bytu poprzez istnienie, czyli jako istnienia. Por. w związku z tym: Charls H. Kahn, Byt u Parmenidesa i Platona [w:] “Przegląd Fitozoficzny – Nowa Seria”, 1992, R. I, nr 4, s. 95 – 116

38 Por. Rozważania na temat sądów egzystencjalnych przeprowadzone przez M. A. Krąpca. Jest to wyjątkowo przejrzyste i godne polecnia ujęcie tej probtematyki w dwudziestowiecznej literaturze zagadnienia.

39

Стаття написана на матеріалі тексту, виголошеного авторкою 21 червня 2003 року під час семінару-конверсаторію “Навколо драми Кароля Войтили “Перед крамницею ювеліра»”, що був проведений зі спільної ініціативи Полоністичного науково-інформаційного центру ДДПУ ім. Івана Франка та проф. Тетяни Біленко, у переддень презентації у Дрогобичі театральної вистави Анджея Марії Марчевського (Варшава) “Перед крамницею ювеліра” за однойменною драмою Кароля Войтили. На завершення семінару і спектаклю проф. Тетяна Біленко запропонувала опублікувати матеріали виступів та дискусій семінару, чого не вдалося тоді зробити. Нехай цей текст буде часточкою реалізації задуму Професора Тетяни Біленко і спогадом про щось істотне і вагоме, що відбулося у наших життях.



40 Авторка статті висловлює глибоку вдячність Професору Тетяні Біленко як її студентка і вихованка в недалекому минулому та за теперішню інспіруючу співпрацю Професора Тетяни Біленко з Полоністичним науково-інформаційним центром ім. Ігоря Менька – від моменту заснування Центру, а особливо за прихильність до ініціатив його першого керівника Ігоря Менька (1973 – 2005), а також за професійне і дружнє визнання ідеї Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі.
© Меньок Віра, 2010

41

Святий Іван Від Хреста (San Juan de la Cruz, 1542 – 1591) – класичний іспанський теолог, поет і містик, спільно зі св. Терезою з Авіля є автором християнської реформи, яка обґрунтовує вартість ідеалу контемпляції; був гнаний владами, сидів в ув’язненні; ініціатор оновлення монашого чину. Окрім його теологічного доробку, відомий як великий поет і прозаїк. Його найвідоміші твори: “Духовна Пісня”, “Темна Ніч”, “Живий Промінь Любові”, “Дорога на Гору Кармель”. Дослідники тогочасної іспанської літератури окреслюють Святого Івана від Хреста як “найбільшого поета серед містиків і найбільшого містика серед поетів” (Angel del Rio). “Духовна Пісня”, написана автором 1577 – 1578 рр. в ув’язненні, вважається перлиною світової літератури. Водночас, авторські коментарі до кожного вірша “Духовної Пісні” складають кодекс кармелітського монашого чину.



42

Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) – спершу Літературне “Товариство ім. Т.Шевченка, у творене у Львові 1873 року за ініціятиви наддніпрянців (О.Кониський, Д.Пильчиков, В.Антонович, К.Михальчук) та галичан (о. С.Качала, К.Сушкевич). 1892 року за зразком західноєвропейських наукових установ було реорганізоване в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ). Товариство видавало “Записки НТШ” (до 1939 року вийшло 155 томів, низку періодичних та неперіодичних видань, книги). Членами товариства обиралися як українці, так і чужинці, серед яких, зокрема, були Ганс Кох (Австрія), Андре Мазон (Франція), Макс Фасмер (Швеція), Бодуен де Куртене (Польща), Альберт Айнштайн (США), Авраам Йоффе (СССР) т а інші. Із приходом в Західну Україну у 1939 році радянських військ НТШ припиняє роботу і відновлює її вже на вигнанні 1947 року. Від 1992 року знов у Львові. Обрання дійсних і почесних членів НТШ затверджував Виділ, інакше кажучи, Президія Товариства.



43 На час вступу Д.Чижевського до НТШ головою Виділу став доктор Іван Раковський. Попередником його у Виділі був доктор Володимир Левицький.

44 Крип’якевич Іван (1886–1967) – український історик, учень Михайла Грушевського, дійсний член НТШ (з 1911 р.), академік АН УРСР (з 1958 р.). У 1934 році обраний головою, “директором” історично-філософічної секції НТШ. До цього секцією керував доктор, професор Мирон Кордуба.

45 Студинський Кирило (1868 – 1941) – український філолог, громадський та культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1899), академік ВУАН (з 1924), АН УРСР (з 1939). У 1941 році знищений комуністичним режимом.
© Пшеничний Євген, 2010

46

* Сучасні дані про діяльність Товариства – claudia.ruitenberg @ ubc.ca.



*

* Оновлення інформації, лютий 2009 р. (голова Товариства О.Томпсон, університет штату Юта – thompson@pauahtun.org; президент Імон К.Каллай, Стенфордський університет – ecallan@stanford.edu).


© Черепанова Світлана, 2010

47 Методологічні семінар проведено в памках ініційованого авторам цих рядків наукового проекту міжнародних філософсько-культурологічних читань “Діалог культур: Україна у світовому контексті”. Під цією назвою видано вісім збірників наукових праць (1996 – 2002), у тому числі три з проблем філософії освіти: Вип. 4 (1999), 7 і 8 (2002). Видання фахові з філософських, педагогічних наук та мистецтвознавства (Бюлетень ВАК України. – 1998. – № 4. – С. 37; Постановка ВАК України № 2-02/2 від 9 лютого 2000р.).


48

Таку назву книга отримала, оскільки її знаходили поруч з муміями. Насправді назва перекладається як “Вислови виходу в день” [16, с. 172], оскільки смерть єгиптяни сприймали як оновлення і нове народження.



49 Тут спостерігаються виразні сліди симпатичної магії – М.Ч.

50 З. Косидовський виходив з того, що Червоне море тут визначено як місце дії помилково: у тексті Виходу про назву моря не йдеться, й ідентифіковано було дане море як Червоне лише в часи апостола Павла.

1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   42


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка