Діяльність відділу наукової бібліографії 1963–2010 рр. Марія Вальо




Дата канвертавання30.04.2016
Памер351.45 Kb.
Діяльність відділу наукової бібліографії 1963–2010 рр.
Марія Вальо

науковий співробітник відділу наукової бібліографії

ЛННБУ ім. В. Стефаника, канд. філол. наук
Праця присвячена висвітленню історії відділу наукової бібліографії за 1963–2010 рр. Розглянуто основні напрямки його діяльності і роз­виток досліджень бібліографічного, бібліографознавчого і книгознав­чого характеру як значний внесок у національну бібліографію України.

Ключові слова: відділ наукової бібліографії, репертуар української книги 1798–1916 рр., українська книга Галичини, Волині, Буковини, За­карпаття та еміграції 1914–1939 рр., бібліографічна спадщина І. О. Ле­вицького, І. Франка, В. Дорошенка, Ю. Меженка, М. Кордуби, З. Ку­зелі, Ю. Редька та ін.

The history of Department of Scientific Bibliography during 1963–2010 is described. The main directions of scientific work and development of bibliographical, historical-bibliogugphical and bibliological researches as important contribution to national bibliography of Ukraine are lighted.

Keywords: Department of Scientific Bibliography, «Repertuar Ukrains’koi knyhy 1798–1916» (Repertoire of Ukrainian Book 1798–1916), «Ukrains’ka knyha Halychyny, Volyni, Bukovyny, Zakarpattia ta diaspory 1914–1939» (Ukrainian Book of Galicia, Volyn, Bukowyna, Zakarpattia and diaspora 1914–1939); Bibliographic inheritance of I. O. Levytskyi, I. Franko, V. Do­roshenko, J. Mezhenko, M. Korduba, Z. Kuzelia, J. Redko.

Статья посвящена освещению истории отдела научной библио­графии в 1963–2010 гг. Рассмотрены основные пути его деятельности и развития, исследований библиографического, библиографоведческого и книговедческого характера как значительный вклад в национальную библиографию Украины.

Ключевые слова: отдел научной библиографии, репертуар украинской книги 1798–1916 гг., украинская книга Галичины, Волыни, Буковины, Закарпатья и эмиграции 1914–1939 гг., библиографическое наследие И. Е. Левицкого, Ю. Меженка, М. Кордубы, З. Кузели, Ю. Редька и др.
Відомо, що вилучення в 1963 р. із структури АН УРСР двох її львівських установ — Інституту суспільних наук і Львівської нау­кової бібліотеки здійснювалось за постановою ЦК КПУ, інспі­рував тодішній секретар ЦК КПУ з ідеології Ю. Кондуфор.

Інститут було передано у відомство Міністерства освіти УРСР з адміністративним підпорядкуванням Львівському державному університету ім. І. Франка, а бібліотеку — у відомство Міні­стерства культури, зокрема його бібліотечного управління. Від­тоді, аж до її повернення у підпорядкування Академії наук 1969 р., вона працювала під назвою «Львівська наукова бібліо­тека Міністерства культури УРСР».

Зміна статусу бібліотеки обумовлювала коректуру напрямів довідково-бібліографічної, інформаційної, науково-бібліографічної і науково-дослідної роботи відділу бібліографії, яка визначалась, головно, завданнями і планами бібліотечного управління Міні­стерства культури, зокрема, наданням бібліотеці функцій мето­дичного центру УРСР в галузі літературної і краєзнавчої бібліо­графії та перетворення її у республіканський депозитарій української художньої літератури. Щорічні звіти про проведення роботи від­ділу тепер засвідчують про інтенсифікацію різних форм бібліо­графічно-довідкової та інформаційної роботи з метою пошуку нових форм забезпечення інформацією промислових і сільсько­господарських підприємств, роздільне обслуговування читачів різних категорій: наукових працівників, викладачів вузів, пра­цівників промисловості і сільського господарства, студентів різних профілів і т. д. Велика увага приділялась підготовці письмових довідок на замовлення читачів не тільки Львова і західних об­ластей, але й України загалом, а також обслуговування читачів усними довідками. В практику відділу входить складання його працівниками бюлетенів надходження до бібліотеки нової літератури, а також організація виставок найновішої літератури, що надходила до відділу. До завдань цього структурного підроз­ділу належало і комплектування його фонду найновішими інформаційними і бібліографічними покажчиками. З метою кращої організації та інтенсифікації праці в роботу відділу вводиться засвоєння методів т. зв. НОП (Наукової організації праці) з ди­ференціацією завдань для інформаційного забезпечення читачів і для складання науково-допоміжних бібліографічних покажчиків.

У звітах про роботу відділу подаються дуже докладні дані про усі види його роботи, і, в першу чергу, — про комплекту­вання, опрацювання фонду, складання алфавітного й систематичного каталогів, організацію тематичних виставок тощо. Окремими розділами у звітах подаються списки назв письмових довідок, які щороку налічували сотні позицій, а також списки тема­тичних довідок, адресованих конкретним адресатам — вироб­ничим колективам міста й області, а також колгоспним госпо­дарствам. У звітах про інформаційну роботу відображені також організовані в ці роки з метою централізації роботи бібліотек України та СРСР, надсилання до Москви матеріалів до «Инфор­мационного указателя библиографических списков и картотек, составленных библиотеками Советского Союза» і до «Каталога библиографических указателей по технике, составленных биб­лиотеками Советского Союза».

І лише в кінці звітів подавалися дуже загальні відомості про науково-бібліографічну та науково-дослідну роботу відділу з за­значенням виконавців, а також обсягів, тематики і термінів ви­конання цих завдань.

З точки зору напруженої роботи невеликого назагал колек­тиву відділу, який на той час налічував усього 13 співробітників, показовим є звіт про його роботу в 1969 р. — останньому році перебування у відомстві Міністерства культури і повернення в підпорядкування Академії Наук УРСР. У цей рік працівники відділу обслужили понад 7 000 читачів, надали їм до 2 000 усних і 163 письмові довідки, видали понад 65 довідкових видань, уклали 12 бюлетенів нових надходжень літератури до бібліотеки (бюлетені виходили кожного місяця, і їх випуск належав до найбільш трудомістких завдань відділу). До Москви було надіс­лано 118 довідок до «Каталога» бібліографічних списків з питань техніки. Шістьом промисловим колективам м. Львова, які боро­лися за звання колективів комуністичної праці, надіслано бібліо­графічні списки нової суспільно-історичної і технічної літератури за їхнім профілем, які надійшли до бібліотеки. Було організо­вано 5 виставок з питань наукової організації праці.

Здавалось би, що така напружена робота відділу в галузі до­відково-інформаційної та допоміжно-бібліографічної праці, спря­мованої на інформаційне забезпечення конкретного споживача — промислових підприємств, колгоспів, науковців різних видів і рівнів, мала б бути вистачальною і достатньо ефективною. Все ж, розпорошена і зафіксована у сотнях довідок і списків, скеро­ваних окремим адресатам, вона була неефективною з точки зору загального наукового вжитку, губилась в архівах конкретних заводів, фабрик, колгоспів, часто або й здебільшого, не викори­станою, не залишаючи сліду у виданнях регіональної, а тим паче республіканської галузевої науково-допоміжної бібліографії.

З часу перебування бібліотеки у відомстві Міністерства куль­тури у її працівників склалось враження про неадекватну пове­дінку ряду міністерських чиновників, які, ігноруючи великий науковий потенціал бібліотеки, обумовлений унікальністю її уні­версального фонду і високим професіоналізмом колективу, на­магались применшити її науковий авторитет, спроможність в інформаційному забезпеченні республіканської і, навіть, регіо­нальної науки.

Однак і за цих умов бібліотека, зокрема її відділ бібліографії, зберегли свій науковий рівень і зайняли належне місце в роз­витку національної бібліографії та бібліографознавства. Визна­чальним фактором цього, безумовно, було те, що час пере­бування бібліотеки у відомстві Міністерства культури збігався з періодом т. зв. Хрущовської відлиги і початком відродження демократичних процесів у суспільстві, та розгортанням руху «шістдесятників». Відповідно демократизувалась і наукова політика партійного керівництва бібліотеки після звільнення одіоз­ного директора бібліотеки А. З. Одухи — колишнього коман­дира партизанського загону років Великої Вітчизняної війни, героя Радянського Союзу, який не був спеціалістом у справах бібліотекознавства, тим паче бібліографії та культури загалом. Його наступником став колишній член КПЗУ і письменник Євген Маркович Іванців. З кінця 50-х рр. у відділ бібліографії був прийнятий на роботу звільнений з концтаборів філолог і один з провідних бібліотекарів та бібліографів відділу 60-х рр. Мирослав Олександрович Мороз (1923–2006).

Науково-бібліографічні видання відділу бібліографії, який продовжував очолювати відомий літературознавець і бібліограф Михайло Прокопович Гуменюк, були чи не найбільш показовими з точки зору пошуку й розробки за цих умов науково актуальної, а не кон’юнктурної тематики й проблематики бібліографічних робіт. Зокрема, у зв’язку з призначенням бібліотеки республі­канським депозитарієм української художньої літератури, відділ зосередив увагу головно на розробці занедбаної в республіці літературної проблематики, зокрема персональної та літературо­знавчої бібліографії, започаткувавши видання рекомендаційного бібліографічного щорічника «Українська радянська література: переклади і літературознавство». У трьох його випусках за 1965, 1966, 1967 рр., відповідно до продуманих методичних рішень, подавалась інформація не тільки про найкращі видання україн­ської художньої літератури, але й про українські переклади з літератур народів СРСР та літературознавство. У виданні взяли участь досвідчені бібліографи Є. М. Лазеба, І. Т. Бонішко, О. С. Ко­валенко. Однак з 1970 р. після повернення ЛНБ до АН УРСР це видання продовжила Київська державна бібліотека ім. КПРС (нині — Національна парламентська бібліотека України), яке виходило до 1990 р.

У 1960-і рр. найбільше уваги відділ приділяв засвоєнню теорії і практики складання персональної бібліографії українських пись­менників, вчених і діячів культури та мистецтва, щоправда го­ловно західноукраїнського регіону ХІХ–ХХ ст. Слід відзначити, що обсяг і виконавський рівень цих робіт був різним. Окремі з них обмежувались лише рекомендаційною літературою і мате­ріалами, обсяг інших регламентувався доступними і незабороне­ними джерелами, авторам деяких робіт, навпаки, вдавалось ви­користовувати навіть літературні матеріали спецфондів і мате­ріали т. зв. капіталістичного зарубіжжя. Однак кожна з цих робіт містила, хай і не повну, більш чи менш вартісну, та все ж ба­жану і потрібну інформацію, яка заповнювала «білі плями» у відображенні та вивченні життя і творчості діячів української літератури й культури, отже, й літературного і культурного про­цесу загалом [4]. У цьому відношенні до помітніших досягнень відділу слід віднести надрукований у видавництві АН УРСР в 1963 р. за участю бібліографів відділу О. Д. Кізлика та Є. Є. Крав­ченка, перший том фундаментальної праці «Т. Г. Шевченко. Біб­ліографія літератури про життя і творчість (1839–1916)» за редак­цією члена-кореспондента АН УРСР Є. П. Кирилюка, де матеріали з періодичних та інших видань Західної України зібрали саме названі працівники відділу. Ця праця досі є цінним шевченко­знавчим бібліографічним джерелом. Вагомими були також біб­ліографічні праці М. О. Мороза, зокрема видані друком 1964 р. покажчик «Михайло Коцюбинський», а в 1966 — його фунда­ментальна праця «Бібліографія творів Івана Франка за 1874–1964 рр.» Ця праця вперше (після двох випусків бібліографіч­ного покажчика Франкових творів, які склав В. Дорошенко в 1918 і 1930 рр., під егідою Бібліографічної комісії НТШ) по­давала інформацію про видання творів І. Франка за їх жан­рами в хронологічній послідовності аж до 1964 р. включно. Працю високо оцінила літературна громадськість України та за­рубіжжя, вона досі служить незамінним, хоч далеко неповним, джерелом для вивчення творчості І. Франка. Крім того, поза планами відділу, М. Мороз сам та у співавторстві з доцентом ЛДУ ім. І. Франка Олексієм Никифоровичем Морозом в 1960 рр. видав низку покажчиків франкознавчої літератури різної тема­тики і за різні періоди. А із запланованих відділом робіт в 1969 р. вийшов бібліографічний покажчик М. О. Мороза до 200-річчя ук­раїнської літератури, присвячений І. Котляревському, в 1971 р. — рекомендаційний бібліографічний покажчик творів цього ж пись­менника, а в 1972 р. — фундаментальна бібліографічна праця, присвячена Лесі Українці з передмовою відомої дослідниці її творчості М. Д. Деркач.

Водночас науково актуальними були й інші, менші за обсягом бібліографічні покажчики, які склали і видали працівники від­ділу, зокрема — присвячені Марку Вовчку, Н. Кобринській (укл. П. Баб’як), Є. Ярошинській (укл. В. Голубець), Т. Бордуляку (укл.: О. Кізлик, Є. Кравченко), О. Гончареві (укл.: П. Баб’як, Є. Крав­ченко), п’ятьом українським радянським письменникам — В. Бла­китному, Є. Григоруку, І. Куликові, В. Поліщукові та В. Чума­кові (укл. Є. Лазеба) та ін.

Підготовлені до друку у відділі видання мистецтвознавчої біб­ліографії були присвячені, в основному, розкриттю явищ захід­ноукраїнського мистецтва, і в кожному окремому випадку вима­гали освоєння методики бібліографування різних мистецьких жанрів — живопису, графіки, нотного матеріалу, мистецтво­знавчої літератури тощо. Найпомітнішими серед них були праці С. Костюка, який склав бібліографічні персоналії Олександра Мишуги (1964), Антона Монастирського (1968), Івана Труша (1969), Осипа Куриласа (1970), Дениса Січинського (1967). У співавторстві з істориком В. Грабовецьким С. Костюк склав також бібліографічний покажчик, присвячений історикові О. Гуржію, О. Кізлик — Іванові Крип’якевичу, а Є. Кравченко — літерату­рознавцю І. Романченку.

В час перебування бібліотеки у відомстві Міністерства куль­тури працівники відділу за завданням партійного керівництва бібліотеки були вимушені скласти декілька бібліографічних по­кажчиків на партійну тематику для розповсюдження і пропа­ганди комуністичної ідеології серед трудящих. Покажчик на цю тему вийшов друком 1962 р., а роком раніше — список літе­ратури «Паростки нового комуністичного». Опубліковано також бібліографічні розробки про образ комуніста в українській ра­дянській літературі, про роль літератури в комуністичному ви­хованні молоді. До 150-річчя від дня народження К. Маркса було приурочено бібліографічний покажчик «Образ К. Маркса в художній літературі та в творах мистецтва» (1968).

Характер бібліографознавчих досліджень відділу у ці роки визначався насамперед практикою його діяльності в галузі науково-допоміжної бібліографії, необхідністю розробки її методології і методики. Цікавими з точки зору висвітлення теоретичних питань персональної та літературної бібліографії були статті Є. Крав­ченка з оглядом видань бібліотеки цього типу «Персональная библиография писателей, издаваемая Львовской библиотекой АН УССР» та «Огляд українських видань з бібліографії художньої літератури та літературознавства за останні роки (1956–1966)». Однак, більш цілеспрямований теоретичний характер мали статті М. Гуменюка 1960-х рр. «Бібліографічна робота з питань крає­знавства» (1965) і «З досвіду складання краєзнавчих покажчиків різних типів бібліотеками Прикарпатської зони» (1966). А в статті «Підсумки необхідні: До проблеми створення повної бібліографії української книги» (1969) М. Гуменюк чи не вперше після при­пинення в УРСР в 1949 р. роботи над репертуаром української книги не тільки поставив питання про необхідність відновлення цієї роботи, але й виклав свій погляд на специфіку української книги і видання української національної бібліографії.

І все ж найбільшим внеском відділу в українське бібліогра­фознавство були дослідження в галузі історії бібліографії, які зосереджувалися головно на дослідженні життя і діяльності най­крупніших діячів української бібліографії. І тут провідна роль належала М. Гуменюкові, котрий, починаючи з 1950-х років, опублікував цілий ряд цінних нарисів-портретів бібліографів ХІХ — поч. ХХ ст., а саме: І. О. Левицького, М. Ф. Комарова, О. М. Лазаревського, Б. Д. Грінченка, які спершу друкувалися на сторінках «Советской библиографии». Згодом в республіканській періодиці з’явились нариси про Г. П. Данилевського, П. С. Єфи­менка, Я. Ф. Головацького, І. Я. Франка, М. І. Павлика, Василя Лукича, В. М. Доманицького, Х. Д. Алчевську, І. Ф. Павловського, І. Т. Калиновича. У кожному з нарисів не тільки розкривався не­повторний життєвий і творчий шлях вченого, його діяльність на ниві української бібліографії та культури, але й, завдяки широ­кому використанню автором маловідомих архівних джерел, по­давалась велика кількість додаткової інформації про відомчі й особисті архіви та бібліотеки, про книгодрукування й книготор­говельну справу, про навчальні та наукові заклади, бібліографічні товариства і видавництва в Україні тощо. Усе це створювало широкий історичний фон і панораму суспільно-політичного і культурного життя, що, зокрема, було узагальнено у книзі «Ук­раїнські бібліографи ХІХ — початку ХХ століття», виданій у 1969 р. у Харкові Книжковою палатою УРСР. Всього книга на­лічує п’ятнадцять біографічних нарисів, укладених у хроноло­гічній послідовності. Завдяки такій структурі праця, хоч і не да­вала суцільного нарису історії бібліографії, все ж дотримувалась принципу історизму у викладенні фактів із зосередженням ос­новної уваги на житті та діяльності самих бібліографів, їх піо­нерської ролі в започаткуванні тих чи інших видів і форм біб­ліографічної роботи в Україні. У цьому відношенні книга допов­нювала відомі на той час праці з історії російської бібліографії М. Здобнова та української — І. Корнєйчика.

Ґрунтовність та оригінальність дослідження відзначили чис­ленні рецензенти, вважаючи його значним внеском у вивчення історії української бібліографії. Однак тернистим був шлях цієї праці до читача. Історично правдиве висвітлення діяльності українських вчених-бібліографів вказувало на величезне зна­чення бібліографії як основного джерела наукових знань історії народу, його національної свідомості, нагадувало про жалю­гідний стан української бібліографії після її погрому в 1930-х рр. і знищення її провідних діячів. Після кількарічних поневірянь по різних видавництвах, книга М. Гуменюка побачила світ лише завдяки підтримці академіка Максима Рильського, до якого він звернувся за порадою Ю. Меженка. В листі до М. Гуменюка від 7 березня 1963 р. Ю. Меженко писав: «Я радий був довідатись про Вашу зустріч з Максимом Тадейовичем. Я так і уявляв собі, що він не відмовить підтримати Вашу книжку» [3, с. 35]. Та хоча працю М. Гуменюка М. Рильський рекомендував до друку ще 1963 р., вона побачила світ лише в 1969 р.

Історико-бібліографічний характер мала і низка праць інших співробітників відділу, зокрема статті М. Мороза «М. Коцюбин­ський у бібліографії» (1963), «Иван Франко в библиографии» (1966), «І. Котляревський в бібліографії» (1969) та його «Семі­нарій», присвячений І. Котляревському (1969). Крім того, пред­метом багаторічного наукового інтересу цього автора були до­слідження теорії і практики одного з найскладніших видів історико-бібліографічного й текстологічного пошуку, а саме — проблеми атрибуції творів не підписаних, або приписуваних пись­менникові. Ці питання автор розв’язував на матеріалі творчості І. Франка і, завдяки комплексному застосуванню історичного, філологічного й текстологічного аналізу, йому пощастило до­вести Франкове авторство великої кількості не атрибутованих раніше статей і матеріалів письменника, головно, у газеті «Kurjer Lwowski». Ці питання стали предметом його дисертаційної праці на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук, яку він захистив у 1969 р. [5].

На кінець 1960-х рр. у відділі бібліографії працювало 14 спів­робітників, які спільними силами виконували складну довідково-інформаційну, науково-бібліографічну і науково-дослідну роботу, підтримуючи науковий престиж відділу бібліографії та бібліо­теки в цілому. Це були: О. Г. Бербека, В. Г. Голубець, Б. Г. Гордон, О. Д. Кізлик, С. П. Костюк, Є. М. Лазеба, В. І. Лучук, М. О. Мороз, Н. І. Олійник, О. І. Омельченко (Хміль), Л. Б. Примкулова (Пет­рова), К. В. Слюсаренко, Н. Ф. Чернюк.

1970–1980-ті рр.

Характер роботи відділу бібліографії, як і усієї бібліотеки, почавши з кінця 1960-х рр., а згодом в 1970 і 1980-х рр. визна­чався двома, на перший погляд різними, однак у своїй основі взаємопов’язаними чинниками, а саме – поверненням бібліотеки (1969) з відомства Міністерства культури в структуру АН УРСР і — надання їй спочатку статусу науково-дослідної установи (1973), а згодом (1989) — науково-дослідного інституту, та, з іншого боку — посиленням репресій тоталітарного режиму з метою придушення руху шістдесятництва і піднесення націо­нальної свідомості не тільки серед т. зв. «внутрішнього диси­дентства», а й широких народних мас.

Повернення бібліотеки в підпорядкування Академії наук не було випадковим, оскільки зумовлювалось пошуками партійного керівництва республіки (як і в СРСР загалом) шляхів виходу не тільки з політичної кризи, але й, головно, — з катастрофічного відставання економіки від економічного розвитку «світового ка­піталізму». Цим були зумовлені численні постанови партійних з’їздів КПРС та КП України з закликом до піднесення еконо­міки, прискорення технічного прогресу, піднесення життєвого рівня радянських людей, а відтак — і посилення зв’язку науки з життям країни, їх мобілізацію і підпорядкування завданням будівництва комуністичного суспільства. В 1971 р. у Львові ство­рено Західний Науковий Центр, завданням якого була коорди­нація у згаданому напрямку роботи всіх академічних наукових установ. Додатково створено також нові наукові інститути, зо­крема в Івано-Франківську та Ужгороді. Академічній бібліотеці у Львові, якій в 1971 р. присвоєно ім’я В. Стефаника, призна­чалось важливе завдання як бази у забезпеченні науково-бібліо­графічною інформацією багатопрофільної наукової проблематики цих інститутів.

Звіти про роботу усіх структурних підрозділів бібліотеки, зо­крема відділу бібліографії за ці роки, відображають ситуацію повного підпорядкування їхньої діяльності завданням комуні­стичного виховання трудящих у період «зрілого соціалізму та його переходу до комунізму» та, з іншого боку, — інтенсифікації усіх бібліотечних процесів з метою науково-інформаційного забезпе­чення науково-технічного прогресу в Україні.

Показовою у цьому відношенні була ініційована тезами ЦК КПРС підготовка до відзначення в 1970 р. усіма республіками СРСР, також і в Українській РСР, 100-річчя від дня народження Леніна. У пояснювальній записці до плану роботи відділу на 1970 рік з цього приводу писалось: «1970 р. — рік 100-літнього ленінського ювілею. Тези КПРС до 100-річчя з дня народження Леніна, як і рішення ХХІІІ з’їзду КПРС націлюють кожний ра­дянський колектив на успішне виконання завдань комуністич­ного будівництва». Відділ запланував «систематично» інформу­вати львівські інститути АН УРСР про надходження до бібліотеки нової літератури за їхнім науковим профілем, скласти покажчик змісту журналу «Комуніст України», журналу кінця ХІХ ст. «Зоря», бібліографічні покажчики «Західні області УРСР у Великій Віт­чизняній війні Радянського Союзу (1941–1945)» та про розвиток культури у цих областях.

Ці керівні положення плану роботи бібліографів знайшли де­тальну і конкретну розробку у «Соціалістичних зобов’язаннях до 100-річного ювілею В. І. Леніна», що обговорювались на спеціальних зборах працівників цього структурного підрозділу, які власноруч­ними підписами засвідчували згоду дотримуватись усіх зобов’язань, яких було аж сімнадцять. Цей документ, що регламентував то­дішню роботу відділу, був типовим документом доби [7].

І все ж, партійний диктат не обмежувався нав’язуванням від­ділу напрямків роботи, зокрема тематики й проблематики нау­ково-бібліографічних покажчиків. Незабаром працівники бібліо­теки і відділу зазнали і політичних репресій. В першу чергу, згідно з розпорядженнями партійних властей міста і бібліо­течного керівництва, у 1971 р. з роботи було звільнено самого директора, колишнього члена КПЗУ, Є. Іванціва, звинуваченого в українському буржуазному націоналізмі та співробітництві з фашистськими окупантами Львова. В 1972 р. за введення у біб­ліографічний покажчик, присвячений Лесі Українці, кількох хро­нікальних заміток про поетесу із зарубіжної «націоналістичної» преси така ж доля спіткала і бібліографа М. О. Мороза, а моло­дого працівника бібліотеки поета Віктора Морозова (в майбут­ньому відомого музиканта і перекладача) — за участь у неле­гальному студентському журналі «Скриня». У зв’язку з посиленням цензурного нагляду над виданнями бібліотеки з бібліографічного покажчика «Ірина Вільде», який уклали в 1972 р. бібліограф Є. М. Лазеба і науковий співробітник Інституту суспільних наук М. А. Вальо, було вилучено весь розділ про дорадянську твор­чість письменниці як націоналістичну, а також передмову до по­кажчика «Через місток пам’яті», яку написала сама письменниця, де йшлося про значення бібліографії у її творчій біографії.

Незважаючи на те, що після звільнення Є. М. Іванціва з ро­боти, посаду директора бібліотеки займали Є. М. Стасюк (1973–1983), а після його передчасної смерті — М. В. Лізанець (до 1992 р.), ідеологічне керівництво бібліотекою продовжувало здійснювати бюро партійної організації бібліотеки аж до початку 1990-х рр. Відповідно, у суспільній та літературній тематиці більшості бібліографічних праць відділу наукової бібліографії 1970–1980 рр. провідне місце посідала тематика, нав’язана цим бюро.

Дещо іншою була ситуація з визначенням тематики бібліо­графічних праць природничого характеру і точних наук, плано­ваних з метою інформаційного забезпечення наукових інсти­тутів, зокрема Інституту геології та геохімії горючих копалин, Інституту ботаніки, Інституту економіки, Інституту прикладних проблем механіки і математики, Фізико-механічного інституту. Завідувач відділу М. П. Гуменюк тематику праць узгоджував з керівництвом ЗНЦ АН УРСР та керівниками згаданих інсти­тутів, вимагаючи від них призначення науковими редакторами цих праць вчених відповідного профілю. Для виконання цих праць необхідні були працівники відповідної кваліфікації, то ж на роботу у відділ були прийняті: фізики — Л. Кужель і Т. Крупей, геолог — Н. Кошик, а також О. Яворська, яку перевели із лік­відованого в бібліотеці відділу науково-технічної інформації, фонди якого були передані у створений у Львові Науковий центр технічної інформації.

Одним з перших видань, укладених у співпраці з ЗНЦ, були бібліографічні покажчики кон’юнктурного партійного характеру «Управление качеством продукции» (укл.: О. Бербека, Т. Дубова, Л. І. Ільницька та ін.) 1976 р. та «Система управления качеством продукции» (укл. К. Слюсаренко, 1976). Натомість науково-дослідний характер мала започаткована 1977 р. бібліографічна праця багатопрофільного регіонального характеру «Радянські Кар­пати» (з 1988 р. «Українські Карпати»), яка виходить досі у по­стійному співавторстві Н. Кошик, частково — В. Гетьманчук, згодом Н. Прокопенко. Плідною була співпраця відділу з Фізико-механічним інститутом та Інститутом прикладних проблем ме­ханіки і математики АН УРСР. З 1976 р. у виконанні Н. Чернюк та О. Яворської вийшов покажчик змісту цінного наукового ви­дання «Физико-химическая механика материалов» за 1955–1975 рр., а в 1980 — двотомна праця у двох частинах «Термомеханика», в якій, разом із співробітниками Інституту прикладних проблем механіки і математики, взяла участь О. Яворська. Вона ж уклала бібліографічну персоналію директора згаданого інституту Я. С. Під­стригача та академіка І. Юхновського; Н. Кошик — члена-кореспондента АН УРСР М. А. Голубця (1980). У співавторстві Л. Кужель і Т. Крупей вийшла також бібліографічна персоналія академіка Г. В. Карпенка (1978). В 1977 р. відділ започаткував видання щорічного бібліографічного покажчика праць співро­бітників усіх наукових установ ЗНЦ (О. Бербека, Н. Теребейчик, О. Хміль). Однак, після кількох його випусків видання цієї праці припинилось через його неефективність: почали виходити біб­ліографічні персоналії окремих видатних вчених, а також біб­ліографії окремих наукових установ.

У відділі відбувалися й інші кадрові зміни, зокрема С. Костюка було призначено завідувачем відділу мистецтва, Н. Чернюк — завідувачем відділу обслуговування читачів. В 1970 р. до відділу бібліографії прийшла філолог Л. І. Ільницька, а 1972 р. сюди було скеровано «на перевиховання» звільнену «за націоналізм» з відділу української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР кандидата філологічних наук М. Вальо. Крім того, до від­ділу бібліографії на деякий час було приєднано кабінет над­ходжень нової літератури, який очолювала О. Канчалаба (згодом цей кабінет було перетворено у самостійний бібліотечний відділ нових надходжень).

Впродовж згаданих років у відділі бібліографії відбувались й інші зміни, зокрема на інші посади були переведені Н. Олійник, В. Голубець, М. Петрова. Натомість були прийняті на роботу Н. Рибчинська, Т. Кульчицька, Т. Дубова, В. Гетьманчук, В. Чорній. У такому складі колектив відділу працював протягом 1970–1980-их рр. М. П. Гуменюк очолював його аж до передчасної смерті в березні 1988 р. У квітні 1988 р. завідувачем відділу бібліографії було призначено Л. І. Ільницьку, яка й досі очолює відділ.

Якою ж була бібліографічна і науково-дослідна діяльність відділу в 1970–1980-ті рр.?

За умов нестримного процесу національного відродження в Україні і непримиренної боротьби тоталітаризму з рухом шіст­десятництва, працівникам відділу було нав’язано виконання біб­ліографічних праць «викривального» характеру, серед яких у двох випусках (1976, 1987) було видано бібліографічний по­кажчик «Реакційна суть ідеології і політики українського бур­жуазного націоналізму» (доручено «проскрибованій» М. Вальо, другий випуск — у співавторстві з Т. Дубовою) та «Антинародна діяльність уніатської церкви на Україні» (укл. Л. І. Ільницька, 1976). Як і вся радянська суспільно-політична бібліографія, ці праці з відомих причин обмежувались бібліографуванням лише радянських джерел, повністю ігноруючи зарубіжні, зокрема націоналістичні та релігійні видання, отож — були однобокими і тенденційними. Не було й натяку на будь-яку, а тим паче нау­кову дискусію з ідеологією, яку «викривали», видання мали суто пропагандистський характер. За такою ж методологією і мето­дикою було виконано і ряд інших бібліографічних покажчиків відділу: «Вплив Великої Жовтневої соціалістичної революції на розвиток революційно-визвольного руху на західноукраїнських землях» (укл.: О. Кізлик, Н. Теребейчик, 1977); «Західні області УРСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945)» (укл.: С. Костюк, К. Олійник, О. Омельченко, Н. Чернюк, Л. І. Ільницька, 1972); «Конституція розвинутого соціалізму» (укл.: М. Кострова, О. Хміль, 1978); «Навіки разом: До 325-річчя возз’єднання України з Росією» (укл. Н. Теребейчик, 1979); «Під­несення матеріального і культурного рівня життя радянського народу — головне в діяльності КПРС» (укл. Н. Олійник, 1975) та інші. Свідченням того, наскільки пильним був партійний і цензурний нагляд над виданнями бібліотеки, був факт що, за включення до бібліографічного покажчика «Радянському Сою­зові — п’ятдесят років» (1972) праці проскрибованого на той час першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста «Україно наша Ра­дянська», на одного з укладачів С. Костюка було накладено су­воре партійне стягнення. А запланований покажчик змісту централь­ного партійного органу КПУ «Комуніст України» (Н. Олійник), зміст багатьох річників якого вже було розписано, взагалі було вилучено з виконання і з плану. Причина була зрозумілою, адже зміст цього видання розкривав реакційну й антинародну діяльність компартії України 1920–1940 рр.

Слід, проте, відзначити, що і за згаданих умов керівництву і працівникам відділу все ж, попри згадані видання, вдавалось включати в робочі плани відділу суспільну й літературну тема­тику науково-дослідницького характеру. І головне місце тут по­сіли бібліографічні покажчики з питань української класичної літератури, а також висвітлення міжлітературних взаємин і біб­ліографічні персоналії письменників та вчених. До перших слід віднести праці Л. І. Ільницької: «Марко Вовчок у колі сучас­ників...» (у співпраці з онуком письменниці Б. Б. Лобачем-Жученком, 1983); «Василь Стефаник: покажчик літератури за 1961–1981 рр. (1985); «М. О. Шолохов і Україна» (1978) і пер­соналії, присвячені бібліографу М. П. Гуменюкові (1980), пись­менникам Р. Федорову (1980), Р. Іваничукові (1989). Є. Лазеба уклала два цінні покажчики, присвячені зв’язкам Л. М. Толстого з Україною (1978) та М. Л. Некрасова з українською літера­турою (1980). М. Вальо, крім покажчика «Ярослав Галан: до 80-річчя від дня народження» (1982), уклала персональні біб­ліографічні покажчики відомих українських вчених С. Щурата, Л. Гумецької, Г. Нудьги (у співавторстві з О. Кізликом), була іні­ціатором і співавтором бібліографічного покажчика до 60-річчя Д. Павличка (1989).

Провідну роль у плануванні й виконанні бібліографічних праць у відділі, як і раніше, відігравав завідувач відділу М. П. Гу­менюк, який продовжував досліджувати і публікувати бібліогра­фічні нариси про відомих радянських українських бібліографів: І. З. Бойка, В. О. Гущина, Д. Н. Багалія та ін. Вже після його смерті, у березні 1988 р., ці та інші праці зібрала і в 1991 р. опублікувала окремою збіркою під назвою «Біля джерел україн­ської радянської бібліографії» Л. І. Ільницька, де помістила допов­нений бібліографічний список його праць та літератури про нього.

Бібліографознавчими дослідженнями продовжували займатись й інші співробітники відділу. Зокрема у 1981 р. М. Вальо опублі­кувала монографію «Відображення в радянській бібліографії зв’язків української літератури з літературами народів СРСР», де вперше, крім центральних російськомовних бібліографічних видань Книжкової палати СРСР, проаналізувала державні реєстри друків усіх книжкових палат та академічних установ національних республік під кутом зору відображення в них перекладів і до­сліджень української літератури мовами народів СРСР. З’яви­лося також ряд публікацій про бібліографічне дослідження твор­чості українських письменників — Марка Вовчка, В. Стефаника (Л. І. Ільницька), Я. Галана (М. Вальо) та інші. На окрему згадку заслуговує одна з підсумкових, на жаль, остання у відділі бібліо­графознавча розвідка досвідченого бібліографа Євдокії Мико­лаївни Лазеби, присвячена узагальненню інформації про укра­їнознавчі публікації галузевого характеру у виданнях російської бібліографії дореволюційного періоду [2].

Не має сумніву в тому, що надання бібліотеці статусу науково-дослідного інституту стало відображенням відчутних змін куль­турної політики партійного керівництва СРСР часів «перебудови». Відповідно до нового Положення бібліотеки робота відділу, а, отже, й тематика його праць, вперше не ставились у залежність від постанов ЦК КПРС та ЦК КПУ і не підкреслювалась обо­в’язкова підпорядкованість роботи бібліотеки політиці партії і завданням виховання суспільства в комуністичному дусі. Зазна­чалось, що відділ у своїй діяльності має керуватись: чинними то­гочасними законодавчими актами (уряду УРСР та уряду СРСР), постановами і розпорядженнями Президії АН УРСР, наказами і розпорядженнями дирекції бібліотеки, статусом бібліотеки, По­ложенням відділу. Основним завданням відділу визначено: комп­лектування, організація і збереження спеціалізованого фонду довідкової і бібліографічної літератури всіма мовами, довідково-бібліографічне обслуговування читачів, укладання і підготовка до друку бібліографічних покажчиків, підготовка наукових мо­нографій, статей, доповідей на наукові конференції з питань теорії, історії та методики бібліографії й книгознавства, узагаль­нення досвіду роботи, складання інструкцій, методичних мате­ріалів тощо. У наступних розділах «Положення» деталізувався зміст кожного з названих напрямів роботи відділу.

У «Положенні» також подавалась структура відділу: у той час, відповідно до статутних вимог бібліотеки, у ньому вперше було створено наукову групу, куди входили: три наукові праців­ники, два молодші наукові працівники, три старші бібліографи, один бібліограф. Водночас відокремлено створювався сектор довідково-бібліографічного апарату та обслуговування читачів. До нього входили: зав. сектору, два головних і два старших біб­ліографи, два старших редактори та один бібліограф.

Така структура відділу (науковий та довідково-інформаційний сектори) з невеликими змінами штатних посад і персоналу спів­робітників, власне, залишилась до сьогодні.



1990–2010 рр.

Переламним щодо визначення й утвердження змін ідейно-теоретичного спрямування діяльності бібліотеки як науково-до­слідної інституції та накреслення робочої програми кожного від­ділу можна вважати проведення Міжнародної наукової конфе­ренції з нагоди 50-річчя заснування бібліотеки, що відбулася у вересні 1990 р. за умов «піку» горбачовської «перестройки» і не­зворотнього вже на той час процесу національного відродження українського та інших народів СРСР. На конференції не тільки відбувся перший вільний обмін думками представників радян­ської та зарубіжної, «буржуазної», бібліотечної справи; вперше на міжнародному рівні у доповідях представників ЛНБ ім. В. Сте­фаника АН УРСР (М. А. Вальо) і Київської центральної бібліо­теки АН УРСР (Л. І. Гольденберга) прозвучала критика методо­логії радянського бібліотекознавства та бібліографознавства, заснованих на комуністичній ідеології і класових засадах оцінки книжкової продукції та завдань усієї бібліотечної і бібліогра­фічної роботи. Виданий у 1993 р. вже в час незалежності Ук­раїни збірник праць цієї конференції задокументував незво­ротність змін методології українського бібліотекознавства [1]. У доповіді М. Вальо було названо нові теми планованих досліджень відділу в рамках широко накресленої проблеми «Науково-біб­ліографічні джерела до історії української культури», сюди вхо­дило ряд робіт відділу бібліографії, зокрема складання бібліо­графічного покажчика «Українська лексикографія ХІІІ–ХХ століть» (укл. Т. Кульчицька), Каталог видань товариства «Просвіта» у Львові (укл.: Л. Головата, О. Бербека), підготовка до друку фун­даментальної, забороненої в 1948–1980 рр., архівної картотеки «Репертуар української книги, 1798–1916 рр.» (укл.: Л. І. Іль­ницька, О. Хміль), а також підготовка бібліографії української книги в Галичині, Буковині, Волині, Закарпатті і в еміграції 1914–1939 рр. (укл.: Л. І. Ільницька, Л. Сущ, Л. Кужель, Н. Рибчинська, Т. Ду­бова), продовження роботи над бібліографічним щорічником «Українські Карпати» (укл.: Н. Кошик, В. Денисюк) та інші.

Натомість Л. Гольденберг у своїй доповіді накреслив широку панораму заходів, необхідних для піднесення і оновлення біб­ліографічної роботи в межах усієї республіки, розрахованих на тривалий час, і серед них — створення єдиного центру, покли­каного організувати й координувати науково-теоретичну та прак­тичну діяльність основних інформаційно-бібліографічних респуб­ліканських закладів з метою дослідження української і світової культури і підготовки різного роду бібліографічних видань (в рамках співробітництва з Бібліографічною комісією МАУ). Автор пропонував організувати випуск періодичного органу (2-4 рази на рік) для оперативної поточної міжнародної бібліографії українознавства.

Слід, проте, відзначити, що ряд слушних пропозицій Л. І. Голь­денберга щодо розвитку бібліотечно-бібліографічного процесу в незалежній Україні залишились нереалізованими. На нашу думку, це трапилось, головно, через неспроможність забезпечення їх виконання наявними на той час кадрами і нескоординованість зусиль усіх республіканських бібліографічних, книгознавчих і бібліотекознавчих ресурсів.

І в той же час названі конкретні завдання, пов’язані з нау­ковою роботою відділу бібліографії ЛНБ ім. В. Стефаника, були реальними для виконання. Вирішальним чинником реалізації цих планів, попри згадані вище методологічні й організаційні кри­терії, яких відділ наукової бібліографії дотримувався у плану­ванні своєї роботи, було затвердження Президією Академії наук України вже на початку здобуття української незалежності ком­петентного наукового керівництва бібліотекою, коли вперше після кількаразових змін попередніх керівників, відстоювати складний комплекс проблем бібліотеки, як науково-дослідного інституту, доручено вченим високого рангу. Багатогранна наукова, організа­ційна, громадська, журналістська діяльність, затвердженої в 1991 р. на пост директора бібліотеки доктора історичних наук, профе­сора Л. І. Крушельницької (на цій посаді працювала до 2003 р., нині — почесний директор бібліотеки), а також керівника науковою частиною і водночас керівника створеного при бібліотеці Науково-дослідного центру періодики, доктора історичних наук, профе­сора М. М. Романюка (нині генерального директора бібліотеки) стали запорукою успішного розвитку бібліотеки, її науково-дослідної діяльності.

Додатковим стимулом розвитку відділу стала активна участь його співробітників у структурах відродженого у Львові в 1989 р. Наукового товариства ім. Шевченка. Вже 1992 р. дійсними чле­нами товариства були обрані М. Вальо та Л. І. Ільницька, яка, крім того, очолила Комісію книгознавства та бібліографії НТШ. В комісії працюють й інші співробітники відділу, зокрема: Т. Кульчицька (секретар комісії), Н. Рибчинська, Л. Головата, О. Юркевич, які, як і інші співробітники відділу, виступають із доповідями на щорічних наукових конференціях НТШ і публі­куються в авторитетних виданнях товариства.

Справді, в Україні і досі немає більш продуманого й ціле­спрямованішого бібліографічного проекту, ніж видання, підго­товане з ініціативи Л. І. Ільницької під керівництвом професора Я. Р. Дашкевича та у співавторстві з науковим співробітником відділу бібліографії О. І. Хміль дев’яти томів архівної пам’ятки — картотеки української книги 1798–1916 рр., що формувалася у повоєнні роки під керівництвом українського бібліографа і книгознавця, тодішнього директора академічної бібліотеки у Києві Ю. Меженка.

Створена в 1945–1948 рр. працівниками двох академічних бібліотек — Центральної у Києві (під загальним керівництвом Ю. Меженна) і тодішнього її Львівського філіалу (керівником роботи у Львівському філіалі був Я. Дашкевич), картотека яв­ляла собою робочий варіант зведеного матеріалу для створення першої повної бібліографії української книги за згадані роки. Понад 30 000 розписуваних у двох примірниках карток відоб­ражали книжкову продукцію більш, ніж за 100 років, що вихо­дила усіма історично складеними діалектними особливостями української мови, а також іноземними мовами і видавалась не тільки на території роз’єднаної тоді політичними кордонами Ук­раїни, але й поза її межами.

Понад десятирічна наполеглива праця Л. І. Ільницької та О. Хміль увінчалась успіхом: в 1995–2005 рр. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України опублікувала дев’ять томів цієї праці під назвою «Репертуар української книги, 1798–1916». У передмові наукового редактора Я. Дашкевича до пер­шого тому висвітлювалась складна історія створення і збере­ження картотеки, обґрунтовувалась концепція самого поняття «українська книга». У статті «Від укладача» Л. І. Ільницька вмо­тивувала археографічний характер видання картотеки як цінної бібліографічної пам’ятки, що визначило принципи редакторської роботи з нею як з архівним документом. Тож виконавці працю­вали над максимальним відтворенням автентичності матеріалів картотеки з метою її підготовки для використання в роботі над складанням у майбутньому повної бібліографії української книги, вважаючи, що «це застереже виконавців від повторення помилок попередніх поколінь і спонукає до критичного підходу при ви­користанні бібліографічних джерел» [6, с. XX].

Результатом такої копіткої роботи укладачів стало також ство­рення досконалого й вичерпного, на наш погляд, науково-до­поміжного апарату. Крім іменного покажчика, до кожного тому даються примітки та список скорочень джерел, використаних у виданні, з повним розкриттям їх назви й змісту. Саме цей список, що охоплює бібліографічні праці — друковані й ру­кописні, І. О. Левицького, М. Комарова, В. Дорошенка, Б. Грін­ченка, О. Андрієвського, Я. Стешенка, російську «Книжную ле­топись», провідні журнальні видання Сходу й Заходу України та інші, задокументовує особливість «Репертуару...» як загальноук­раїнського видання бібліографії української книги, що й заклав в основу цього проекту Ю. Меженко.

Таке ж значення ще одного допоміжного покажчика, а саме — алфавітного списку місць видань друку української книжки не тільки в Україні (Київ, Львів, Харків, Одеса, Чернівці, Коломия та ін.), але й у Європі та світі (Відень, Прага, Варшава, Краків, Санкт-Петербург, Москва, Париж, Лондон, ціла низка німецьких та інших міст Європи, а також Нью-Йорк, Філадельфія, Па­рана), що розкриває загальноєвропейський і світовий контекст друку української книжки, а, отже, й поширення української культури.

Видання «Репертуар української книги, 1798–1916: Матеріали до бібліографії» — надзвичайно цікаве не лише для бібліографів і книгознавців, але й для істориків, оскільки тисячі відобра­жених у ньому книг з найрізноманітніших галузей знань і різ­ного призначення засвідчують інтенсивність духовного життя українського народу, його поступ у боротьбі за гідне існування й осягання здобутків світової цивілізації.

Досвід, який набула Л. І. Ільницька в роботі над виданням «Ре­пертуару української книги, 1798–1916», безумовно, мав вирі­шальне значення для ідеї ще одного унікального в наш час біб­ліографічно-видавничого проекту, а саме — створення повної бібліографії української книги в Галичині, на Закарпатті, Буко­вині, Волині та в еміграції за міжвоєнний період — 1914–1939 рр. оскільки, як відомо, окремого бібліографічного видання, в якому була б відображена західноукраїнська та українська еміграційна книга за ці роки досі немає. За проектом територіально бібліографія охоплюватиме сучасні західні області України — Львівську, Тер­нопільську, Волинську, Івано-Франківську, Чернівецьку, Закар­патську, окремі колишні етнічні українські території (Надсяння, Холмщину), які після 1945 р. залишились у складі Польщі, а також еміграційні центри українського видавничого руху — Відень, Берлін, Прага, Подєбради, Торонто, Нью-Йорк, Парана та ін. Група укладачів (Л. І. Ільницька (керівник проекту), Н. Рибчинська, Л. Кужель, Т. Дубова, Л. Сущ) здійснила ґрунтовне обстеження й дослідження основного джерела нового проекту — генераль­ного (службового) каталогу і фондів ЛННБУ ім. В. Стефаника, яка має найбагатшу колекцію західноукраїнської книги цього періоду. Були використані також каталоги і фонди наукових біб­ліотек Львівського національного університету ім. І. Франка, Чер­нівецького університету ім. Ю. Федьковича та Ужгородського національного університету, а також бібліотеки відновленого НТШ у Львові, двох музеїв у Коломиї та ін. До основних бібліо­графічних джерел проекту віднесено також польську державну бібліографію «Urzędowy wykaz druków nieperjodycznych…», що у 1928–1939 рр. систематично реєструвала українські галицькі видання.

Об’єктом бібліографування у проекті є книга українською мовою, книга, написана т. зв. язичієм, яким в Галичині і Закар­патті друкувались москвофільські видання, книга українського автора, але видана іноземними мовами в межах означеного ре­гіону. На сьогодні створено робочу картотеку на основі, по мож­ливості, наочного опису видань обсягом біля 14 тисяч назв, яка існує як у картковому, так і в електронному варіантах. До друку готується перший том видання.

Варто зазначити, що згаданими працями не обмежується нау­кова діяльність їхніх виконавців, як і відділу в цілому, кожен із співробітників якого вносив і вносить посильну частку у роз­виток бібліографічного, бібліографознавчого й книгознавчого по­тенціалу бібліотеки. Сюди, зокрема, крім названих праць, впи­суються багаторічні розшуки Л. І. Ільницької у світових бібліо­теках примірників першої в Галичині книги народною мовою — славетної «Русалки Дністрової» та їх скрупульозне дослідження, що завершилось виданням у 2007 р. книгознавчої монографії «Русалка Днȃстровая» (1837) у бібліотеках і музеях світу», а також складений нею біобібліографічний покажчик, присвячений члену-кореспондентові НАН України М. М. Ільницькому (2009) і видані під її редакцією два збірники наукових праць — «Біб­ліотека Наукового Товариства ім. Шевченка: книги і люди» та «Іван Омелянович Левицький» (2003). Останній збірник цінний тим, що містить першу повну бібліографію праць фундатора ук­раїнської бібліографії І. О. Левицького в упорядкуванні О. І. Хміль.

Н. А. Рибчинська працює над монографією, присвяченою діяль­ності Бібліографічної комісії НТШ 1909–1939 рр., і в ряді публі­кацій висвітлює проблеми теорії та історії української бібліо­графії кінця ХІХ — поч. ХХ ст.

Л. Я. Кужель впродовж багатьох років досліджує рідкісні ви­дання українських календарів і таборової преси міжвоєнної доби в Україні та еміграції, ставши авторитетним їх знавцем.

Т. Дубова у низці аналітичних розвідок досліджує рецепцію Галичини в Наддніпрянській Україні за матеріалами журналу «Кіевская старина».

Л. Головата — упорядник першого (виданого у співпраці з О. Бербекою) бібліографічного покажчика, присвяченого Львівській «Просвіті» 1868–1939 рр., і другого, доповненого видання цієї праці, що побачили світ 2008 р. Вона є також автором заплано­ваного у кількох томах дослідження «Українське видавництво у Кракові–Львові (1939–1945). Книгознавчі нариси. Бібліографія», перший том якого вийшов друком 2010 р. Виконана за планом відділу наукової бібліографії праця Л. Головатої є значним внеском у висвітлення пресових та книгознавчих процесів згаданого пе­ріоду за складних умов окупаційного режиму.

Л. Сущ є співавтором обох видань, присвячених «Просвіті» у Львові, для яких виконала оригінальні науково-допоміжні по­кажчики. Вона є також автором складної комп’ютерної схедо­графії як самої праці Л. Головатої про українське видавництво у Кракові–Львові часів німецької окупації, так і скрупульозно ви­конаного науково-допоміжного апарату до неї.

Виконання цілої низки складних планових завдань бібліогра­фічного, бібліографознавчого й книгознавчого характеру протягом 1990–2010 рр. забезпечували усі інші співробітники відділу.



Т. Кульчицька, крім бібліографічних покажчиків з питань укра­їнської лексикографії ХІІІ–ХХ ст., а також присвячених визначному поетові Б.-І. Антоничу і науковому працівникові відділу М. Вальо, упорядкувала об’ємний збірник матеріалів про творчу діяльність професора-дослідника української антропонімії Юліана Редька (1905–1993), виданий до 100-річчя вченого (2006). Готує до друку біобібліографію відомого історика, професора Українського таєм­ного, Варшавського і Львівського університетів, члена НТШ Ми­рона Кордуби (1876–1948), опублікувала ряд розвідок за тема­тикою згаданих досліджень.

О. Хміль підготувала до друку біобібліографічний покажчик про життя і творчість відомого українського культуролога, знавця історії і теорії бібліографічної справи, професора Берлінського університету, члена НТШ Зенона Кузелі (1882–1952).

Заслуговує на увагу бібліографічний покажчик (2000), при­свячений висвітленню одного з найбільших в Західній Україні 1920–1930 рр. видавничих центрів — пресового і книговидав­ничого концерну Івана Тиктора (1896–1982), який склала ко­лишній співробітник відділу Валентина Денисюк. Праця охоплює також еміграційну діяльність видавця до 1980-х рр. У співавторстві з О. Кровицькою опублікувала історико-літера­турний нарис про Лемківщину (2002), розписала зміст часопису «Лемко» (1930-ті рр.) тощо.



Н. Кошик у співавторстві спочатку з В. Денисюк, згодом — з Н. Прокопенко забезпечує вихід у світ високопрофесійного бібліо­графічного щорічника «Українські Карпати» (вийшов вже 28 випуск).

Н. Прокопенко уклала покажчик змісту журналу «Наша куль­тура», що виходив у Варшаві в 1935–1937 рр. за редакцією Івана Огієнка (1882–1972).

О. Юркевич скрупульозно досліджує життя й діяльність ви­давця і культуролога Юрія Тищенка (1880–1953).

М. Кострова — одна з небагатьох працівників відділу та біб­ліотеки досліджує історію бібліотечної справи в Західній Україні ХVІ–ХХ ст. Вона є співавтором бібліографічного покажчика за темою, а також автором біобібліографічних нарисів про життя і діяльність відомих бібліотекознавців і культурно-громадських діячів Костянтини Малицької, Наталі Дорошенко, Костя Паньківського, Михайла Галущинського та розвідок про «Видавництво людове» у Львові і про втрати бібліотек Львова під час Першої світової війни та ін.

Активну участь у науково-дослідній роботі відділу бере С. Когут — одна з наймолодших його співробітниць. Вона склала бібліографічний покажчик змісту «Книжка» (2003), першого в Ук­раїні книгознавчого журналу, що виходив у Станіславі у 1921–1923 рр., а також біобібліографічний покажчик до 80-річчя по­чесного директора бібліотеки Лариси Крушельницької (2008). Друкує численні статті у збірниках бібліотеки, матеріали в «Ен­циклопедії Сучасної України».

Продуктивною у ці роки була також наукова діяльність М. Вальо. В 1990–1993 рр. вийшли друком упорядкований нею збірник, присвячений ранній (до 1939 р.) творчості Ірини Вільде (мала проза і публіцистика) і збірник нарисів «Подорожі в Ук­раїнські Карпати». В 1991 р. у четвертому томі праці «Україн­ська література в загальнослов’янському і світовому літератур­ному контексті» вийшов друком складений нею бібліографічний покажчик перекладів польської літератури українською мовою і літератури про неї 1800–1980 рр. У 1997 р. до першої міжна­родної конференції, організованої ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України і присвяченої професорові Львівського університету в 1787–1805 рр. Бальтазару Гакету, вийшов упорядкований М. Вальо збірник «Бальтазар Гакет і Україна», а у 2000 р. — упорядко­ваний нею у співавторстві збірник матеріалів цієї конференції. В 1999 р. побачила світ її праця, присвячена Марії Дем’янівні Деркач, куди увійшли, крім бібліографічного покажчика праць, листи вченої і спогади про неї. У 2002 р., в її упорядкуванні та з великою передмовою вийшов збірник «Листи Юрія Меженка до львів’ян», яким у бібліотеці була започаткована серія видань з епістолярної спадщини вчених і письменників. У 2003 р. побачив світ збірник, присвячений онуці Івана Франка Зеновії Франко і виданий у співпраці з Науковим товариством ім. Шевченка. Кілька років М. Вальо працювала над дослідженням, упорядкуванням і підготовкою до друку видання «Іван Франко. Бібліографічна спадщина: збірник вибраних праць і матеріалів», запланованого до 150-річчя від дня народження письменника (вийшов 2008 р.). На це та інші видання М. Вальо опубліковано ряд рецензій і від­гуків. З 2009 р. укладає у співавторстві з молодою працівницею відділу М. Мовною збірник, запланований до 100-ліття від дня уродин письменниці Ірини Вільде, до якого, крім біобібліогра­фічного покажчика, увійдуть матеріали епістолярної спадщини і спогади про авторку.

У полі зору співробітників відділу, як і керівництва бібліотеки, здавна перебували дослідження складної проблематики історії і теорії української і світової бібліографічної, бібліографознавчої та книгознавчої справи. З цієї проблематики опубліковані ґрун­товні розвідки М. Романюка, Л. Ільницької, М. Вальо, Н. Риб­чинської, Л. Головатої, Т. Кульчицької, О. Хміль, М. Кострової та інших. Ці праці, з огляду на дефіцит досліджень бібліотеко­знавчої, зокрема бібліографознавчої думки в Україні, заслуго­вують на те, щоб їх зібрати, відповідно систематизувати і видати окремим виданням, що утвердило б значення ЛННБУ ім. В. Сте­фаника як важливого наукового осередку в галузі розвитку іс­торії й теорії української бібліографознавчої й книгознавчої думки.


1. Бібліотека — скарбниця духовності: Міжнародна наукова конференція, присвячена 50-річчю Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефа­ника АН України, Львів, 5-8 вересня 1990 р. — Київ : Наук. думка, 1993. — 266 с.

2. Лазеба Є. М. Україніка в російській дореволюційній бібліографії / Є. М. Лазеба // Бібліотекознавство й бібліографія на службі науки: зб. наук. праць / АН УРСР, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника; редкол.: Є. М. Стасюк (відп. ред.) та ін. — Київ : Наук.думка, 1979. — С. 160-182.

3. Листи Юрія Меженка до львів’ян / автор-упорядник М. А. Вальо ; ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України. — Львів, 2002. — 324 с.

4. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника АН УРСР (1940–1980 рр.) : покажчик видань бібліотеки та літератури про її діяльність / уклад.: О. П. Кущ, Л. П. Квятковська. — Львів, 1982. — 106 с.

5. Мороз М. А. Вопросы библиографии и атрибуции произведений Ивана Франко: автореф. дис. на соискание ст. канд. филол. наук / М. А. Мороз. — Львов, 1969.

6. Репертуар української книги, 1798–1916: Матеріали до бібліографії / упоряд., підгот. до друку та прим. Л. І. Ільницької ; передм. та наук. ред. Я. Р. Дашкевича. — Т. 1 : 1798–1870. — Львів, 1995. — 388 c.



7. Соціалістичні зобов’язання відділу бібліографії на 1970 р. // ЛННБУ ім. В. Стефаника. Архів. — Оп. 1, од. зб. 1630. — Арк. 1-3.

© Вальо М., 2010

 Додамо, що у цій праці авторка не тільки акумулювала, але й бли­скуче систематизувала згадану вище інформацію, зібрану з малодо­ступних вже тоді бібліографічних джерел, з метою зацікавити нею тогочасних дослідників українознавства. Випускниця Московського Інституту бібліографії й учениця відомого бібліографа М. В. Здоб­нова та інших професорів, вона глибоко знала історію російської та радянської бібліографії та бібліографознавства. Працюючи понад тридцять років у відділі, Є. М. Лазеба щедро ділилась з колегами своїми знаннями і досвідом. Однак, з першого ж дня виходу на пенсію, радіючи перспективі «свободи життя», без жалю покинула бібліотеку і відділ і на пізніші прохання колег повернутись у відділ, до кінця своїх днів не погоджувалась не тільки на будь-яку спів­працю, але навіть на відзначення ювілейних дат її роботи в бібліо­теці. Померла Євдокія Миколаївна навесні 2010 р.





База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка