Дидактичний матеріал до уроків розвитку зв’язного мовлення




Дата канвертавання30.04.2016
Памер138.87 Kb.


На допомогу вчителю української мови

Методична адаптація

Олександри Глазової
Дидактичний матеріал до уроків розвитку зв’язного мовлення
Микола Пимоненко

(9 березня 1862 – 26 березня 1912)


ТЕКСТ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО АУДІЮВАННЯ, 11 кл.

Микола Пимоненко

Художник-жанрист Микола Пимоненко не був у своїй творчості моралістом. Тонкий знавець звичаїв і обрядів, він передовсім був поетом народного побуту.

Проте полотна викривального змісту є і в нього. В картині «Додому» художник створив образ гіркого п’яниці, який ледве доплентався до свого подвір’я. Своїм змістом полотно перегукується з дуетом Карася й Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» – біля хати на п’яного чекає «привітна» дружина з дрючком.

Цікаво, що картина настільки точно відтворювала типове явище споювання народу, що стала свого роду символом. Хвацький фабрикант Шустов без згоди Пимоненка швиденько репродукував картину на етикетку до пляшки «нового сорту» горілки із промовистою назвою «Спотикач». Розгніваний Пимоненко поїхав до Москви, і після гострої розмови з Шустовим такій «рекламі» було покладено край.

Моральне обличчя торговців отруйним зіллям Шустових було, звичайно, ще нижче, ніж у споюваних ними жертв. Прагнення наживи настільки розбестило горе-підприємців, що вони ладні були спекулювати навіть на сюжеті твору, в якому, до речі, вони самі й розвінчувались.

У бурхливому протесті проти подібного використання його картин – увесь Пимоненко і вся його громадянська позиція. Художник завжди прагнув опоетизовувати добрі традиції і, як міг, боровся зі шкідливими.

Ось полотно «Весілля в Київській губернії». Похмура осіння природа, непривітне світло з-під дощових синюватих хмар відповідають настроєві цього дивнуватого весілля. Воно позбавлене справжньої радості. Веселість тут штучна, бо хмільна. Люди – рідня, гості – підкреслено байдужі і до молодят, і до їхнього майбутнього. До них нікому немає діла – молоді самотньо й сумно йдуть попереду гурту, де всі напідпитку. Яким холодом дихає навіть від освяченої віками традиції одруження, якщо вона не перейнята людською щирістю, лагідністю, доброзичливістю! Який моральний урок дає тут митець!

А ось інше полотно – «Біля криниці» (інша назва – «Суперниці»). Усе залите яскравим полуденним сонцем. Буяє зеленню сад, огорнутий теплим літнім повітрям. На гарячому піску коло криниці – прозоро-фіолетові тіні від постатей дівчини й парубка, а ще від корови, яка застигла поруч, чекаючи, поки люди подадуть відро з прохолодною водою... Яка навколо злагода, тиша, радість! Плавно жебонить розмова парубка й дівчини: народжується тепле й ніжне почуття.

Але що це? У серпанкову безхмарність уривається зло. Дівчину, що ніби світиться зсередини, свердлить заздрісний погляд чорнявої суперниці, що причаїлася неподалік. Така нікому не простить, не подарує щастя! Така розіб’є, отруїть, зганьбить і зруйнує чуже кохання!

Хто-хто, а Микола Пимоненко знав, що в українському фольклорі криниця уособлює чистоту, здоров’я і життя. Тому й проводить він у своїй картині паралель між криничною водою і коханням молодої пари. В руках у закоханої дівчини біле порожнє відро. Його ще належить наповнити: почуття має бути зміцнене, вивірене життям. А в суперниці відро темне і вже повне – це символ її лихих задумів.

За прекрасним полудневим спокоєм митець розгледів драму – хоч і одвічну, але не таку вже й банальну. З однієї криниці хтось бере чистий кришталь добра, а хтось черпає чорний мул заздрості.

Народився Микола Пимоненко в Києві, тут зростав і мужнів. Проте з самого дитинства полюбив село з його мальовничими краєвидами й чудовими людьми. Миколин батько був відомим київським різьбярем по дереву й живописцем. Він прищеплював синові повагу до простого люду і до праці. Виїжджаючи виконувати замовлення у Васильків, Боярку чи Мотовилівку, батько завжди брав із собою сина.

Після короткого навчання в приватній майстерні 14-річний Микола Пимоненко став учнем уже тоді знаменитої Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Свого часу в цьому закладі навчалися Іван Їжакевич, Фотій Красицький, Григорій Світлицький, а також росіяни Михайло Врубель, Ісаак Левітан, Валентин Сєров. Директор школи Микола Мурашко сам запросив талановитого учня, а оскільки сім’я Пимоненків жила бідно, звільнив Миколу від плати за навчання.

На все життя запам’ятав Микола свою зустріч з Іллею Рєпіним, який улітку 1881 року відвідав Київ і гостював у Миколи Мурашка. Завітавши до рисувальної школи, Рєпін звернув увагу на винятково талановитого хлопця. Він і рекомендував Миколу для вступу до Петербурзької академії мистецтв.

Та недовго навчався Пимоненко в академії. Через слабке здоров’я, яке не витримувало суворого петербурзького клімату, і, звісно, через матеріальні нестатки молодий художник змушений був уже через два роки повернутися до Києва.

Микола викладав малярство в рисувальній школі Мурашка, працював над картинами. Невдовзі вступив до Товариства пересувних художніх виставок і впродовж двох десятиліть брав участь у виставках цього важливого об’єднання митців. Назву свою Товариство дістало від того, що виконані його членами картини призначалися для «пересування» з міста в місто, служили справі наближення мистецтва до життя. Здавалося б, суто організаційний захід – рух виставок по країні з метою залучення до мистецтва більшого кола глядачів, - а як вплинув він на зміст і форму мистецтва, на психологію творчого процесу, зрештою, на ідейні переконання майстрів образотворчого мистецтва! Микола Пимоненко тому й вступив до цього російського товариства, щоб, занурившись у народне життя, показати його без прикрас не обраній публіці, а широкому загалові.

Однією з найбільших заслуг Пимоненка перед українським малярством стало те, що він об’єднав побутовий жанр із настроєвим пейзажем. Природа з її барвами, з її єдністю неба, землі, рослинності неначе “підсвічує” образ того чи іншого персонажа. Стан природи або підсилює, або – за законами контрасту – суперечить душевному станові людини.

У період найвищого творчого піднесення Микола Пимоненко створив такі чудові полотна, як “Українська ніч”, “Перед грозою”, “Гопак”, “Побачення”, “Київська квітникарка”. Йому було присвоєне звання академіка малярства. Після участі в міжнародних виставках 1907 року в Мюнхені, Берліні, Римі, Парижі та Лондоні до художника прийшло світове визнання. Товариство мюнхенських художників та Паризька міжнародна спілка мистецтв та літератури обрали його своїм членом. За картину “Гопак”, що демонструвалася в Парижі, Пимоненкові присудили високу міжнародну нагороду, а саму картину придбав Луврський музей.

9 березня 1910 року громадськість Києва і всієї України урочисто відзначала 25-річчя творчої та педагогічної діяльності Пимоненка, його щиро вітали колеги з країн Європи. Як земляки, так і зарубіжні діячі шанували у Миколі Пимоненку не лише його талант, а й відданість рідному народові (За Д.Степовиком; 935 сл.).
Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:
1. Микола Пимоненко є видатним українським

а) пейзажистом;

б) портетистом;

в) баталістом;



г) жанристом.

2. Микола Пимоненко є автором таких полотен:

а) “Козача левада”, “Козаче подвір”я”, “Козак в степу”;

б) “Весілля в Київській губернії”, “Суперниці”, “Побачення”, “Гопак”;

в) “Ніч на Дніпрі”, “Березовий гай”, “Чумацький тракт в Маріуполі”;

г) “Цар-колос”, “Рідне поле”, “Квіти України”, “Сніданок”.

3. Зображена на картині М.Пимоненка “Суперниці” криниця уособлює

а) красу природи;

б) заздрощі до чужого щастя;



в) чистоту, здоров’я і життя;

г) глибину і незбагненність людських переживань.

4. Микола Пимоненко народився

а) у Києві;

б) у Василькові;

в) у Борзні;

г) у Гадячі.

5. Батько художника був

а) священиком;

б) поміщиком;

в) викладачем рисувальної школи;



г) різьбярем по дереву та живописцем.

6. На чолі Київської рисувальної школи, де навчався Микола Пимоненко, був

а) Олександр Мурашко;

б) Микола Мурашко;

в) Фотій Красицький;

г) Іван Їжакевич.

7. Для вступу до Петербурзької академії мистецтв Миколу рекомендував

а) Карл Брюллов;

б) Ісаак Левітан;

в) Валентин Сєров;

г) Ілля Рєпін.

8. Петербурзької академії мистецтв Микола Пимоненко не закінчив через

а) ностальгію – тугу за батьківщиною;

б) невідповідність принципів викладання власним поглядам на мистецтво;



в) слабке здоров’я та матеріальні нестатки;

г) нещасливе кохання.

9. До Товариства пересувних художніх виставок Микола Пимоненко вступив, щоб

а) здобути визнання не лише в Україні, а й серед російських знавців мистецтва;

б) здобути популярність та славу;

в) показати життя українського народу не обраній публіці, а широкому загалові;

г) мати гідне матеріальне відшкодування за свою працю.

10. Світове визнання прийшло до Миколи Пимоненка після

а) участі в міжнародних виставках 1900 року;



б) участі в міжнародних виставках 1907 року;

в) участі в міжнародних виставках 1917 року;

г) участі в міжнародних виставках 1925 року.

11. Луврський музей придбав полотно Миколи Пимоненка

а) “Українська ніч”;

б) “Перед грозою”;

в) “Суперниці”;

г) “Гопак”.

12. Двадцятип’ятиріччя творчої діяльності Миколи Мурашка відзначалось

а) 1900 року;

б) 1905 року;



в) 1910 року;

г) 1920 року.



РОЗПОВІДНИЙ ТЕКСТ З ЕЛЕМЕНТАМИ ОПИСУ МІСЦЕВОСТІ

ДЛЯ УСНОГО ВИБІРКОВОГО ПЕРЕКАЗУ, 8 клас

Перша спроба

Миколка любив спостерігати за роботою батька. Дивитися, як той змішує на палітрі кольори, як вправно водить по дошці пензлем, як, відступивши на кілька кроків, роздивляється написане, а потім, повернувши ікону до світла, нешвидкими, але впевненими рухами наносить на обличчя святих світлі полиски.

Ікони пишуться темними строгими кольорами. Та навколо Миколка бачить кольори зовсім інші: яскраві, свіжі, радісні. А що, як самому спробувати малювати те, що бачиш?

Наступного ранку, прихопивши з собою папір і олівець, Миколка поза городами вийшов на дорогу й попрямував до старовинного хутора Ставкового, від якого лишилися лише ставки та назва.

Спочатку йому захотілося намалювати став у обрамленні старих дуплистих верб. На чорно-дзеркальній воді вигойдувалися білосніжні колисочки лілій. Розхитаний комиш коричневими пальцями-качалочками сварився у бік бородатого очерета. Лінива крячка водила берегом пухнастих своїх дітлахів.

Але праворуч височіла синя могила, що теж просилася під олівець. Особливо її вершина з кряжистим дубом. Ліворуч розкинувся степ, його теж хотілося намалювати Щоправда, жовті хвилі пшениці з яскравими краплинами волошок важкувато зобразити чорним олівцем, але навіщо тоді уява? Миколка навіть розгубився. Якби можна було змалювати все водночас!

Вирішив малювати могилу, дуб із вузлуватими гілками і могутнім стовбуром на її вершині. Та дуб виходив розплюснутим, а кучерява й буйна трава здавалася стриженою. Пошматувавши перший невдалий малюнок, Миколка заплакав від безсилля.

Згодом почало виходити схоже. Вдалося все: стрілчаста трава, велет дуб на вершині Синьої могили. Це таку назву їй Миколка придумав. Особливо вдалися старі озброєні страхітливими колючками будячиська, що лютими ординцями стирчали на схилах.

Аж затанцювавши від радощів, хлопець побіг показувати батькові малюнок. Це була робота майбутнього художника Миколи Пимоненка (За Б.Чіпом; 257 сл.)


  • Пояснити лексичне значення слів полиск, могила (високий насип на місці давнього поховання).
  • Скласти план опису місцевості (орієнтовний: 1. Став у обрамленні дуплистих верб. 2. Праворуч височіла могила. 1. Дуб з вузлуватими гілками на її вершині. 2. Кучерява й буйна трава, будячиська на схилах. 3. Ліворуч розкинувся степ. 4. Жовті хвилі пшениці. 5. Яскраві краплини волошок).

  • Усно переказати за планом опис місцевості.




ТЕКСТИ ДЛЯ ПЕРЕКАЗУ З ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ, 11 клас
Квітникарка
Тихого літнього вечора подружжя Пимоненків поверталося з театру. Йшли Хрещатиком, мовчали, переживаючи щойно побачену драму. Ще звучав у вухах голос незрівнянної Марії Заньковецької…

На розі Хрещатика й Прорізної увагу художника привернула зграйка жінок і дівчат, яких прогнав дебелий городовий. Це були квітникарки. Хрещатик – найлюдяніше місце, товар тут можна збути швидко й вигідно. Та блюститель порядку тут як тут. Не даси відкупного – прожене.

Художникові захотілося зробити дружині приємне. Він рушив до стрункої дівчини з кошиком, яку чомусь обминув городовий.

- Звідки квіти?

- З Росі, милий пане. Вночі в Божій росі купалися, вранці водою з Росі вмивалися. Такі гарні, що продавати жаль, але ж треба…

Напевне, цю «рекламну» фразу дівчина перейняла в досвідчених торговок, та ще не дуже до неї звикла – голос злегка тремтів.

Пимоненко вдивлявся в обличчя дівчини. В її очах була надія. Художник зробив вигляд, ніби хоче пройти мимо – у погляді квітникарки промайнуло розчарування. Постать дівчини враз зів’яла, як скошена ромашка. Бідолашне дівча, мабуть, уперше зіткнулося з цим чужим, жорстоким і ворожим їй світом… Купивши букет чорнобривців, художник наздогнав дружину.

Удома Пимоненко щось довго шукав у шафі, нарешті витяг кілька запилених папок з ескізами та етюдами. Уважно переглянув пожовклі аркуші. Покликавши дружину, простягнув їй одну з робіт. Це був зроблений десять років тому ескіз до «Київської квітникарки». Намальована на аркуші красуня безжурно всміхалася. На її обличчі не було тривоги, як в тієї, що побачив сьогодні. Не було розгубленості, страху перед чужим їй містом.

…У будинку давно погасли вікна. Спить родина. Не спиться лише художникові. Букет подарованих дружині чорнобривців пахне гостро, ніби хоче нагадати про себе. На столі – ескіз до «Квітникарки»…

Миколу Пимоненка називали співцем українського села. Він справді багато праці віддав селу, та останнім часом його потягло на міську тему. Київські вулиці, міські дітлахи, а оце недавно написав своїх стареньких сусідів. Колоритні діди, до всього їм діло, жодної новини не пропустять. Як, художник не читав учорашнього «Киевлянина»? Хтось намагався підпалити міст. А якась одеська банда вивозить дівчат у Туреччину і там продає у гареми… Є про що дідам погомоніти.

Картину Пимоненко назвав «Нарада». Хотів заплатити старим за позування – образились: «Малюйте, скільки хочете, аби балакати не заважали!».

Минув тиждень. Квітникарка забулася за повсякденними клопотами. Старі ескізи знову опинилися в шафі.

Якось, повертаючись з родинного свята знайомих, художник опинився на Хрещатику. На розі, де колись стояла квітникарка, нікого не було. Під стіною будинку Пимоненко помітив кілька присохлих стеблин і скручених сухих листочків…

Художник прямував Хрещатиком. Несподівано він здригнувся і внутрішньо напружився: жіноча постать під ліхтарем здалася йому знайомою. Підійшов ближче і полегшено зітхнув: помолився.

- Мені потрібна натурниця, - мовив Пимоненко і, зустрівшись із здивованим поглядом дівчини, пояснив: - Я художник і пропоную вам іншу роботу. Будете позувати, а тоді щось придумаємо. (За Б. Чіпом та О. Оганесяном; 440 сл.)


  • Пояснити лексичне значення слів ескіз (попередній начерк картини), етюд (твір допоміжного характеру, виконаний із натури в процесі роботи над картиною); гру слів у Божій росі – у річці Росі.

  • Скласти план тексту.

Орієнтовний план
І. На вечірньому Хрещатику.

1. Городовий проганяє квітникарок.

2. Захотілося зробити дружині приємне.

3. «Звідки квіти?»

4. Бідолашне дівча!

ІІ. Над старими ескізами.



  1. Намальована десять років тому красуня.

  2. Останнім часом художника вабили міські теми.

  3. Колоритні діди на картині «Нарада».

ІІІ. Знову вечірній Хрещатик.

  1. Квітникарки не було.

  2. Жіноча постать видалась знайомою.

  3. «Мені потрібна натурниця».




    • Написати докладний переказ, завершивши його роздумами про вплив мистецтва на суспільне життя.


Микола Пимоненко
Він довго вагався, перш ніж наважився послати свою картину на міжнародну виставку малярства до Парижа, цієї мистецької Мекки. Все частіше долинали з Франції чутки про модерних митців, котрі заперечують у живопису колір, у скульптурі - форму, в сюжеті - зміст. І все ж... У своїй картині “Гопак”, якій віддано роки праці, чимало натхнення й снаги, він був упевнений. Картина зображувала запальний танок, що символізує душу українця, танок, у якому пульсує кров українського народу, виявляється його характер.

Микола Корнилович Пимоненко довго роздивлявся полотно, наче передчуваючи, що до Києва воно вже не повернеться. Художник прощався чи з не найкращою своєю роботою. Сутінки поволі виповнювали простору майстерню, вкриваючи серпанком безліч полотен - завершених і незавершених. Художник пильно вдивлявся в картину, і ніби гортав сторінки власного, такого непростого життя...

Ось він, босоногий хлопчина з київської околиці Пріорка, вирушає з батьком, самоуком-богомазом, у перші свої мандри Україною. Обидва сподіваються, що натраплять на церкви, де треба поновити іконостас...

Саме під час таких мандрів зачаровано вбирав Микола красу рідної землі, щоб пронести замилування нею через усе життя й усю творчість. Мабуть, тоді він уперше зіткнувся з неповторним побутом українського села, щоб через багато років раз у раз повертатися до нього, відображаючи в своїх картинах.

Скільки ж то йому було, коли почав малювати святих? Батько кепкував із його Варвари-великомучениці у вінку з волошок, такої схожої на сільську дівчину. Та коли повернулися до Києва, все ж відвів сина до малювальної школи Миколи Івановича Мурашка.

По закінченні школи Микола вступив до Петербурзької академії мистецтв. Молодий киянин виявляє блискучі здібності, про нього говорять як про претендента на найвищі академічні нагороди. Та не так сталося, як бажалося. Висока плата за навчання, матеріальна скрута та ще й важка хвороба змусили полишити Петербург і, не закінчивши навчання, повернутися в Україну. Поселившись у Києві, молодий художник став викладачем школи, де нещодавно сам навчався.

Його невеликі за розміром полотна, що починають з’являтися на виставках у Києві, Петербурзі й Москві, вражають теплом та щирістю. Зазвичай Пимоненко малював київських квітникарок, маленьких пастушків, замислених бабусь, тихі українські надвечір’я, коли все дихає умиротвореним спокоєм. Та все частіше його увагу приваблює життя села. Його цікавлять давні народні звичаї і традиції, а головне - побут простих людей. За 27 років творчої праці Микола Пимоненко створив своєрідний живописний літопис українського села кінця ХІХ - початку ХХ століть.

...Він відправляв до Парижа картину “Гопак”. Чи зрозуміють полотно в далекій Франції? Чи відчують парижани, якою силою й життєствердним оптимізмом світиться душа українського народу?

Минуло кілька місяців. Звістка про відзначення картини Миколи Пимоненка “Гопак” найвищою нагородою міжнародної виставки - великою Золотою медаллю для багатьох стала сенсаційною. В Парижі на художника чекала ще одна приємна звістка: дирекція Лувру вирішила придбати “Гопак” для постійної експозиції в цьому найшанованішому на той час музеї. Небагатьом митцям другої половини ХІХ століття випадала така честь. (За В.Туркевичем, 450 сл.)
Завдання: до тексту переказу ввести назви творів Миколи Пимоненка, описати одну з його картин, висловити враження від неї.

ТЕКСТ ДЛЯ КОНТРОЛЬНОГО ДИКТАНТУ, 7 клас
Вийшовши з лісу, художник побачив укриті стернями поля. За ставками стояло кілька хаток, бовванів колодязь із цибатим журавлем.

Від однієї з хат через широкий вигін ішла струнка, висока та красива молодиця з відрами на коромислі. Здалеку було видно жовтогарячі квітки на її хустині. Сколихнувся над криницею журавель, заскрипів у дужих селянських руках.

Неподалік парубок у недільному вбранні, хвацько заломивши смушкову шапку, поїв коней. Молодиця, повертаючись до двору, проходила повз водопій. Певно, парубок щось жартівливе кинув їй услід, і вона наддала ходи.

Розкривши мольберт, живописець натхненно працював над етюдом. Та з думки не йшла побачена сценка, що привертала увагу своєю звичайністю.

Невдовзі в майстерні художника-жанриста Миколи Пимоненка з’явилася нова картина. Рідкісний талант – бачити сюжети там, де їх не помічають інші (За Б.Чіпом; 120 сл.)

Цікаво прочитати


Микола Пимоненко

http://selo.inf.ua/index.php?option=com_phocagallery&view=category&id=16:2010-11-20-13-08-22&Itemid=5

О.Кочевих. Посмішка крізь смуток

http://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/ulybka_skvoz_grust-1.html?type=98&cHash=f9d18cb8f3

Віктор Гриневич. Жниця, яка не була колгоспницею



http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_zhnicya-yaka-ne-bula-kolgospniceyu/348092
«Жниця» Миколи Пимоненка — селянка із загадковою усмішкою Джоконди, відповідає ідеалові жіночої вроди, втіленої в образах прекрасних шляхетних дам: у ній та ж стать і надзвичайна внутрішня гармонія.
Ольга Жбанкова. Белісімо, Україно!

http://dt.ua/CULTURE/belisimo,_ukrayino-41588.html

Ольга Жбанкова. Класики і сучасники



http://dt.ua/CULTURE/klasiki_y_suchasniki-30986.html



База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка