Божественне самовизначення evgw, eivmi в устах Ісуса Христа в концепції Й. Ратцингера




Дата канвертавання28.04.2016
Памер120.58 Kb.
Божественне самовизначення evgw, eivmi в устах Ісуса Христа
в концепції Й.Ратцингера
[Семінарист Юрій Сема]

Вже за часів проповіді Ісуса Христа люди намагалися пояснити для себе Його загадковий образ, і використовували для цього відомі їм категорії з тим, щоби через них розгадати Його тайну: Його вважали Йоаном Хрестителем, Іллею, Єремією або одним з давніх пророків (Мт 16,14; Мк 8,28; Лк 9,19). Як можна зауважити Петро у своєму визнанні використовує титул більш високого рангу: Месія, Син Бога Живого. Інші спроби окреслити Його тайну та суть вісті продовжились після воскресіння Ісуса. Так виділилось з усього розмаїття 3 головних найменування: Христос (Месія, Помазаник), Син Божий, κυριος (Господь, יהוה). Остання форма, а точніше її грецький варіант evgw, eivmi (Я є, Сущий), цікавитиме нас в цій розробці найбільше. В цій невеличкій роботі ми триматимемося концепції Йозефа Ратцингера щодо божественного Імені «Я є» в устах Ісуса з Назарету. Тож, основою нашого дослідження буде остання глава монографії цього богослова: Ратцингер Й. (Папа Бенедикт XVI) Иисус из Назарета / Пер.с нем.М.Кореневой. – СПб.:Издательский Дом «Азбука-классика», 2009.

Серед дослідників коло питань, пов’язаних із загадковою тетраграмою JHWH (εγω ειμι), залишається дискусійним, адже однозначного ствердження про походження, функціонування та зміст цієї форми бути не може. Однак, останнім часом ствердилася порівняно одностайна думка, що саме духовне коріння цих слів слід шукати в тому світі, з яким пов’язаний Ісус – Старий Завіт і юдейство.

Сенс evgw, eivmi у Старому Завіті

Розповідь про палаючий терновий кущ – центральне місце для усвідомлення старозавітного богорозуміння та боговизнання (Вих 3). Ця історія розповідає про те, як Бог об’явився Мойсею і призначив його вождем Ізраїлю. При розмові Мойсея раз-у-раз охоплюють сумніви і страх. В цьому контексті виникає діалог між ним і Богом: «як прийду ж оце я до синів Ізраїлю і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені відповісти? І промовив Бог до Мойсея: Я є той, хто є (JHWH). І додав: Так промовиш до синів Ізраїля: «Я є» послав мене до вас» (Вих 3,13-14).

Остаточно встановити в чому полягала специфіка і зміст об’явленого Імені, очевидно, не вдасться. Проте, 2 аспекти можна, все ж таки, виділити. Перше: у Бога є ім’я, і Він представляється як індивід, стаючи для людської думки каменем спотикання. При розгляді цього фрагменту закономірно виникає питання: чи це взагалі ім’я? У будь-якому разі воно випадає з того раду божественних імен, до якого, здавалося б, мало належати. Проблема, очевидно, лежить у сфері культурного простору, у якому жив Мойсей – політеїзм. «Бог батьків» не може об’являтися так, як всі інші навколишні божки. Бог, що промовляє з палаючого куща, не ставить себе в один ряд з ними. Стародавні вважали, що знання імені дає певну владу над людиною чи божеством. У цьому сенсі ім’я Бога при палаючому кущі, скоріше заперечення імені.

Хоча «Бог батьків» і не відкриває Своєї суті, того, ким Він є Сам по Собі, відкривається як Бог Ізраїлю, Бог людей. «Я є» означає «Я тут», «Я тут для вас». Його буття розкривається не як буття в собі, але буття для1. Ім’я Яхве виражає протяжність та присутність. Якщо Бог Себе іменує тут як «Я є», під цим іменем розуміли Того, Хто «є» (ens), буття в протилежність становленню, те, що продовжує існувати у всьому тому, що проминає2.

Іншим разом, коли в історії ізраїльського народу та на сторінках Святого Письма міцно лунає та сама звістка, що і при палаючому кущі – кінець вавилонського полону, коли Ісая розгортає її таким чином: «Ви мої свідки, - слово Господнє, - і мій слуга, якого я вибрав, щоб ви знали й вірили мені та зрозуміли що це я: не було бога, який міг би бути створений переді мною, і не може бути такого, що був би створений по мені! Я, я – Господь: нема спасителя окрім мене!» (Іс 43,10-11). В час коли Ізраїль опинився без землі та без Храму, Бог, за традиційними мірками, ніби випав із загального кола богів, адже Бог без землі і без можливості вшанування не був Богом. Саме у цей час Ізраїль навчився інакше дивитися на свого Бога, котрий був не просто «його» Богом, Богом одного народу і однієї країни, але Богом як таким, Богом усього – Тим, Кому належить усе: всі країни, вся земля і все небо; Богом, Котрому не потребує крові овець і козлів, а приймає лиш одне почитання – праведність3.

Отже, «Я є» наповнилось новим змістом: цей Бог просто є. Говорячи це, Він Сам Себе представляє як Сущий, єдиний і неповторний, а тим самим відділяє себе від сонму інших богів, котрим поклонялися тоді4.



evgw, eivmi в устах Ісуса

В Євангеліях ми зустрічаємо 2 самовизначення Ісуса. Найчастіше Він себе називає «Син Людський». Окрім того, в деяких текстах – особливо в Євангелії від Йоана – зустрічаються місця, де Він називає себе просто «Сином»; «Син Божий» лунає в устах Ісуса лише в декількох місцях Євангелії від Йоана. Зазначимо, що кожного разу як хтось намагається використати по відношенню до Нього титул «Месія» або суміжне з ним означення, як це було у сцені вигнання бісів або визнання Петра, Ісус закликає до мовчання. І лише на хресті з’являється напис для усього світу: «Цар Юдейський».5

У промовах Ісуса, переданих нам Четвероєвангелієм, зустрічаються – головним чином у Йоана, у інших євангелістів значно рідше і не у такій виразній формі – висловлювання, які містять у собі форму «Я є» (evgw, eivmi). Браун виділяє три групи таких висловлювань:


  1. evgw, eivmi в абсолютній формі без предикату (Йн 8,24.28.58; 13,19).
    Браун зазначає:
    - є природня тенденція відчувати, що ці фрази є неповними;
    - всі визнають, що evgw, eivmi абсолютне має в Йоана спеціальну функцію обявлення;
    - найзагальніше пояснення фрази асоціювати йоанівське вживання з εγω ειμι , використане як божественне ім’я в СЗ і равіністичному юдаїзмі.

  2. Вживання, в якому може припускатися предикат, навіть якщо він не виражений (Йн 6,20; 18,5):
    - 6,20. "evgw, eivmi, не бійтеся" може просто означати: "Це я, тобто, дехто кого ви знаєте, а не якась надприродна істота чи примара". Однак, треба зазначити, що божественні теофанії в СЗ часто містять цю формулу: "Не бійтеся: Я є Бог ваших батьків". Цілком можливо, що Йоан нам представляє сцену епіфанії, граючи над вживанням evgw, eivmi одночасно звичайним і сакральним.
    - 18,5. Солдати в саду шукають Ісуса, тому його відповідь логічна - "Це я". Але факт, що вони, почувши це, падають на землю, змушує думати про форму теофанії, яка залишає людей впавшими ницю у страсі перед Богом. Також тут виглядає, що Йоан грає на подвійному використанні evgw, eivmi.

  3. Вживання з іменним присудком. У 7 випадках Ісус говорить про себе образно:

  • 6,35.51: evgw, eivmi o` a;rtoj th/j zwh/j\
    "Я є хліб життя (хліб живий);

  • 8,12 (9,5): evgw, eivmi to. fw/j tou/ ko,smou\
    "Я є світло світу";

  • 10,7.9 evgw, eivmi h` qu,ra [tw/n proba,twn]
    "Я є двері [овець]";

  • 10,11.14: evgw, eivmi o` poimh.n o` kalo,jÅ
    "Я є добрий пастир";

  • 11,25: evgw, eivmi h` avna,stasij kai. h` zwh,
    "Я є воскресіння і житття";

  • 14,6: evgw, eivmi h` o`do.j kai. h` avlh,qeia kai. h` zwh,
    "Я є дорога, правда і життя";

  • 15,1.5: evgw, eivmi h` a;mpeloj h` avlhqinh.
    "Я є [правдива] виноградина".

На межі з цією групою також можна поставити й дві інші фрази: evgw, eivmi o` marturw/n peri. evmautou/ "Я є той, хто свідчу сам про себе" (8,18) і evgw. evk tw/n a;nw eivmi, "Я є згори" (8,23)6.

В той час як розгорнуті форми з іменним присудком на перший погляд здаються зрозумілими, то коротка форма «Я є», без пояснень, виглядає досить загадково7.

У своїй монографії «Ісус із Назарету» Й.Ратцингер пропонує розглянути 3 місця в Євангелії від Йоана, де форма «Я є» зустрічається у ясно вираженому вигляді, а також 1 фрагмент синоптичних Євангелій, що співвідноситься з Євангелієм від Йоана.
«Куди ти йдеш?» і Звідки Ти прийшов?

У своїй розмові з натовпом, яка відбулася безпосередньо після того, як Ісус на святі Наметів, Він представив себе як джерело води живої (Йн 7,37). Це викликало подив його слухачів, і, як наслідок, їх думки розділилися. Одні обережно висловилися у тому сенсі, що, можливо, перед ними той самий очікуваний Пророк, інші вказували на те, що з Галілеї пророк прийти не може (Йн 7,40.52). На це Ісус відповів: «Ви не знаєте звідкіля я приходжу і куди відходжу… Ані мене ви не знаєте, ані Отця мого» (Йн 8,14.19). Далі Він пояснює «Ви здолу, я [є] з гори. Ви з цього світу, я [є] не з цього світу» (Йн 8,23). Слідом іде ключова фраза: «Коли не увіруєте, що я – Сущий [οτι εγω ειμι], помрете у ваших гріхах» (Йн 8,24)8

Ці висловлювання підводять слухача до закономірного питання Ісусові: Хто ти такий? Тож це питання ставляють Йому і юдеї «Хто ж ти такий?» (Йн 8,25). Одні дослідники вважали, що конструкції подібного роду відносяться до типових формул одкровення Сходу (Е.Норден), інші пов’язували їх з мандейськими писаннями* (Е.Швейцер), які, втім, з’явилися набагато пізніше Нового Завіту9.

Генріх Ціммерман відзначає, що Ісус, говорячи «Я є», не ставить Себе в один ряд з Отцем, десь біля Нього, але відсилає і вказує на Нього і тим самими говорить про себе. Саме через те, що Він – Син, Він може дозволити Собі вживати це висловлювання, ким Отець визначив Сам Себе: «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йн 14,9). І навпаки: Той, Хто дійсно бачив Отця, Той має право, будучи Сином, вкласти Собі в уста слова Одкровення, одного разу промовленого Отцем10.

Ціла суперечка, всередині якої знаходиться цей вірш, закручується навколо одного: єдність Отця і Сина. Для правильного розуміння цієї фрази ми також повинні усвідомити, що джерелом самого слова «Син» є діалог з Отцем - сутність Ісуса є «відносною», адже вона є втіленням зв’язку з Отцем. В такому сенсі формула «Я є», яка пролунала при терновому кущі та у вустах Ісаї, вбирає в себе увесь масштаб співвіднесеності Отця і Сина. На питання «Хто ти?» Ісус, відповідаючи, спочатку говорить про Того, від Чийого імені Він звертається до світу. Він ще раз повторює формулу Одкровення – «Я є», котру тепер, однак, переносить в прийдешню історію, в майбутнє: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий Я» (Йн 8,28). На хресті у повній мірі відкриється Його Синівство, Його єднання з Отцем. Палаючий терновий кущ – це хрест.* Слова Одкровення «Я є» і хрест нерозривно пов’язані між собою.11

Коли ж відбувається це остаточне сповнення, про яке Ісус говорить «тоді»? Воно сповнюється постійно з дня П’ятидесятниці, коли юдеї зворушилися серцем на проповідування Петра (Діян 2,37), і 3.000 з тих, хто «розіп’яв Ісуса» покаялися і визнали Його Господом. Його ж остаточне і цілковите сповнення відбувається дня останнього в історії, про котрий говорить книга Одкровення: «…і побачить Його кожне око, і ті, котрі Його прокололи…» (Одкр 1,7).12

На завершення полеміки, про котру повідомляється у Йн 8, знову лунає «Я є», однак, тепер в іншому тлумаченні та з іншою часовою направленістю. Юдеї, захищаючи перед Ісусом свою праведність, виводять своє коріння від Авраама, а потім стверджують ще і батьківство Бога для них13. Таке посилання юдеїв дає Ісусові ще одну нагоду з усією впевненістю сказати про Своє Власне походження. Авраам, прозріваючи майбутнє, з радістю вказує на Сина, на Ісуса: «Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день Мій – і звидів, і втішився» (Йн 8,56). Звісно, реакція юдеїв у відповідь – нерозуміння і обурення, адже як Ісус міг бачитись із Авраамом, який жив сотні років тому. І це знову дає привід Ісусові відкрити Свою природу: «Перш, ніж був Авраам, Я є» (Йн 8,58). «Я є» у цьому випадку виразно протиставлено до «був» Авраама. Світові, у якому все переходить, де постійно відбуваються процеси становлення і розпаду, протистоїть божественне неперехідне «Я є» - вічне теперішнє Ісуса. Рудольф Шнакенбург справедливо зауважує, що в даному випадку ходить не просто про граматичні категорії часу, але, насамперед про «фундаментальну, сутнісну різницю буття. … Абсолютна унікальність форми буття, що не вкладається в жодні людські категорії»14.

εγω ειμι у «відносному» сенсі

Звернімося тепер до того фрагменту Євангелія від Марка, де йдеться про ходження Ісуса по воді. Отже, після чудесного помноження хлібів Ісус «спонукав Своїх учнів сідати в човен і плисти поперед Нього на той бік Витсаїди, - поки Він відпустить народ» (Мк 6,45), а Сам же пішов помолитися на гору. Скоро піднялася буря, і учні вже не могли справитися з човном. Господь, бачачи їх скрутне становище, спустився до них з гори і «подався до них, простуючи морем» (Мк 6,48). Звісно, у таких обставинах учні, побачивши Ісуса, злякалися і закричали від страху. Тоді Ісус звернув до них слова: «Будьте мужні: це Я, не бійтесь!» (Мк 6,50)15.

Стан, в якому опинилися учні, називається «Страх Божий». Хто інший може ходити по воді, що несе смерть, як не Бог? Ісус, який іде по воді, - не просто Той Самий Ісус, котрого учні вже знають, - в Ньому, який зараз ступає по хвилях, вони несподівано прозрівають присутність Бога. І до того ж, втихомирення бурі сприймається ними як дія, котра виходить за межі людських можливостей. Тож з урахуванням цього слова Ісуса «це Я» набувають інакший зміст: Його слова – не звикла «формула» самоідентифікації; за ними стоїть ярко виражений зміст таємничого Йоанового «Я є»16.

Розглянемо тепер коротко ті випадки, коли слова «Я є» конкретизуються за рахунок введення пояснюючих образів; у Євангелії від Йоана таких образів сім, доречі, ця кількість навряд чи може бути випадковою. Отже, Ісус говорить про себе: Я – Хліб Життя – Світло Світу – Двері – Добрий Пастир – Воскресіння і Життя – Дорога, Правда і Життя – Правдива Виноградна Лоза.

Шнакенбург звертає увагу на те, що всі ці образи так або інакше «відзначають одну і ту ж саму тему: вони говорять, що Ісус прийшов дати людям життя, «життя достоту» (Йн 10,10). Його головний та єдиний дар – життя, і Він може його дати, оскільки Сам несе у Собі життя від Бога у його первісній повноті…»17 Врешті решт найбільш глибинне бажання людини – повне життя, віче щастя, досконала радість.

В основі переважної більшості прагнень та сподівань людини лежить те, що виражено у другому проханні молитви Господньої: нехай прийде Царство Твоє. Людині, врешті, потрібне щось таке, що містило би у собі все. Однак, вона має пробитися крізь густу мережу своїх дрібних бажань та устремлінь аби насправді усвідомити чого серце потребує найбільше. Людині потрібен Бог. І неважко побачити, що за цими сімома образами стоїть саме це: Ісус дає життя, оскільки Він дає нам Бога. Він може дати нам Бога, оскільки Він і Бог – одне.18



Отже, можна зробити висновок, що божественне ім’я «Я є» (Яхве, JHWH), яке з’являється в певний момент історії вибраного народу, пройшло власну еволюцію розуміння і функціонування. Врешті, у пророка Ісаї воно наповнилось новим змістом: Бог Ізраїлю просто є. Він Сам про Себе говорить і себе представляє як Сущий, єдиний і неповторний. Таким чином Він дистанціюється від інших богів, котрим поклонялися навколишні народи. Він також цим відкриває Себе як Бога всієї землі, усіх народів. Однак, старозавітному сприйняттю є абсолютно немислимий навіть натяк на будь-яку форму зображання постаті Бога Яхве, контакт з ним можливий лише взиванням Його Імені. В такому контексті фігура Ісуса із Назарету стає novum біблійного богомислення. Він ідентифікує Себе цією формулою, а таке власне самовизначення Ісуса зустрічається у текстах Євангелій досить часто, особливої гостроти воно набуває в Євангелії Йоана. Насамперед формула εγω ειμι в устах Ісуса ставить Його одночасно в і над історією – свідок і потомок Авраама, ототожнює Його буття з буттям Бога – Син Божий, а також являє Його як єдине джерело життя і щастя – 7 випадків «відносного» вживання форми «Я є» у Йоана. Сам Ісус відкривається як Ім’я Бога та як остаточна і цілковита можливість особистої зустрічі з Богом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Святе Письмо Старого та Нового завіту \ повний переклад, здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами. – United Bible Societies, 1990.

  2. Brown R. E. The Gospel According to John. A New Translation with Introduction and Commentary. – The Anchor Bible. Vol. 29. – New York: Doubleday, 1966.

  3. Schnackenburg Rudolf Das Johannesevangelium. Zweiter Teil. Herders Teologischer Kommentar zum Neuen Testament. Bd.IV/2. Freiburg; Basel; Wien; Herder, 1971.

  4. Zimmermann Heinrich Das absolute “Ich bin” in der Redweise Jesu // Trier Theologische Zeitschrift 69. 1960.

  5. Ратцингер Й. (Папа Бенедикт XVI) Иисус из Назарета / Пер.с нем.М.Кореневой. – СПб.:Издательский Дом «Азбука-классика», 2009. – 416 с

  6. Рацингер Й. Введение в христианство: лекции об Апостольском символе веры. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1988. – 318 с.

1 Eichrodt W. Theologie des AT I, Leipzig (2) 1939, 92.

2 Рацингер Й. Введение в христианство: лекции об Апостольском символе веры. – Брюссель: Жизнь с Богом. – С.86-87.

3 Ратцингер Й. (Папа Бенедикт XVI) Иисус из Назарета / Пер.с нем.М.Кореневой. – СПб.:Издательский Дом «Азбука-классика», 2009.– С.349.

4 Пор.Іс 45,21-23

5 Ратцингер Й. (Папа Бенедикт XVI) Иисус из Назарета / Пер.с нем.М.Кореневой. – СПб.:Издательский Дом «Азбука-классика», 2009. – С.323.

6 Brown R. E. The Gospel According to John. A New Translation with Introduction and Commentary. – The Anchor Bible. Vol. 29. – New York: Doubleday, 1966.

7 Ратцингер Й., там само. – С.347.

8 Ратцингер Й., там само. – С.348.

* Релігійні тексти, пов’язані з гностичною сектою мандеїв (від арам. «знання»), яка виникла на межі VI ст. На думку дослідників релігія мандеїв виникла внаслідок злиття гностичних сект Вавилону з групами учнів Йоана Хрестителя, які переселилися з Юдеї до Двуріччя (натяк можливо є у Діян 18,24-19,7).

9 Ратцингер, там само. – С.348.

10 Zimmermann Heinrich Das absolute “Ich bin” in der Redweise Jesu // Trier Theologische Zeitschrift 69. 1960. – S.6.

* У православній іконографічній традиції – образ Богородиці.

11 Ратцингер, там само. – С.350.

12 Ратцингер, там само. – С.351.

13 Пор. Йн 8,39.41

14 Schnackenburg Rudolf Das Johannesevangelium. Zweiter Teil. Herders Teologischer Kommentar zum Neuen Testament. Bd.IV/2. Freiburg; Basel; Wien; Herder, 1971. – C.61.

15 Ратцингер, там само. – С.352.

16 Ратцингер, там само. – С.353-354.

17 Schnackenburg Rudolf, там само. – С.69.

18 Ратцингер, там само. – С.355.

§


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка