Бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей




старонка21/21
Дата канвертавання30.04.2016
Памер4.39 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

ЛІТЕРАТУРА

  1. Петрощук Є.О. Урок навчання грамоти // Початкова школа. – 2008. – №10. – С. 5-7.

  2. Подгорная Н.Н., Бибик Н.М., Скрипченко Н.Ф. Дидактические игры и познавательные задания в 1 классе. – К.: Радянська школа, 1988. – С. 3-25.



Вікторія Лось,

4 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: ст. викл. Л.К.Білозерова


КОМПЛЕКСНЕ ТЕСТУВАННЯ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЯК ЗАСІБ КОНТРОЛЮ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
Актуальність проблеми: контроль входить складовою частиною до системи навчання іноземних мов. На відміну від власне навчання іноземної мови, метою якого є формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь, завданням контролю передусім є визначення рівня їх сформованості. Успішна реалізація функцій контролю впливає на ефективність як контролю, так і всього процесу навчання.

Останнім часом недостатньо уваги приділяється потребам в


методичному матеріалі практикуючих викладачів. Тестовий контроль може забезпечити успішну реалізацію мети всіх функцій контролю, а також задовольнити вимоги, що висуваються до якості контролю. Крім того тестування має багато переваг. Основними показниками якості є валідність, надійність, диференційна здатність, практичність та економічність.

Мета: проаналізувати методи комплексного тестування у навчанні іноземних мов як засобу контролю рівня сформованості комунікативної компетенції.

Тестування є надзвичайно зручним засобом контролю рівня сформованості комунікативної компетенції саме в немовних спеціальностей. Вважаючи на певну обмеженість студентів у вільному висловлюванні та написанні іноземною мовою, а також зважаючи на обмеженість в часі. Крім того, тестовий контроль здатний успішно забезпечити реалізацію контролю рівня знань студентів в рамках кредитно-модульної системи навчання іноземних мов, яка останнім часом набуває широкого застосування.

Ефективність і зручність тестування вже давно оцінена за кордоном. Наші іноземні колеги широко і успішно застосовують тестування у навчальному процесі. їх досвід говорить про те, що добре спланований тест є сильною мотивацією для студента при вивченні іноземної мови: тест виявляє, який матеріал студент засвоїв, а який потребує більшої уваги та глибшого вивчення. Це виявляється при підготовці до контрольного тестування і при роботі над помилками, коли студент на власні очі бачить свої помилки і результативність свого навчання.

Як показав досвід, цей факт спонукає студентів до самостійної роботи, яка є, до речі, складовою частиною кредитно-модульної системи.

На практиці в немовних вузах, як правило, застосовується контроль мовної компетенції, тобто перевіряється рівень сформованості граматичної, лексичної, іноді фонетичної компетенції. Але ж у студентів немовних спеціальностей повинні формуватись і контролюватись і навички іншомовного спілкування.

Одним з головних, навчання іноземної мови немовних вузах є формування компетенції в читанні, але контроль та оцінювання знань відбувається практично одним єдиним засобом – читання вголос та переклад прочитаного. Удосконалення та урізноманітнення контролю рівня сформованості компетенції в читанні є головним аспектом.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Кокарєва І.А. Інтерактивні технології у навчанні // Початкова школа. – 2006. – №2. – С. 19-21.

  2. Полянський П.Б. Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи // Початкова школа. – 2008. – №10. – С. 20-49.

  3. Савченко О.Я. Актуальні проблеми початкового навчання // Початкова школа. – 1975. – №8. – С. 1-7.


Тетяна Нікішина,

5 курс Інституту філології.

Наук. керівник: к.пед.н., доц. О.Б.Ярова
ЕЛЕМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Становлення української державності, інтеграція у європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчального та виховного процесу.

Актуальність теми полягає в тому, що стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відтворює роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання виявляється у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

До цієї теми в своїх наукових працях зверталися Л.Валяєва [1], О.Медведева [2], С.Шатилов, К.Соломатов, Є.Рабуновський [3].

Метою нашої роботи є виявлення елементів національного виховання і завдань, які потрібно реалізовувати на уроках іноземної мови.

У даній роботі використовувались теоретичні методи дослідження такі, як аналіз, синтез, узагальнення, порівняння.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку українського народу, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної культури.

Процес виховання органічно пов’язаний із процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної та світової культури. Школа повинна реалізувати мету і завдання національного виховання. Тому на уроках англійської мови, так як і на інших предметах, потрібно впроваджувати елементи національного виховання та виконувати такі завдання: філософсько-світоглядна підготовка школярів, допомога їм у визначенні сенсу життя; формування в учнів основ наукового світогляду, пізнавальної активності й культури розумової праці, вироблення навичок самостійно здобувати знання, застосовувати їх у практичній діяльності; розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основи духовного розвитку особистості, шанобливе ставлення до історичних пам’яток, активна діяльність учнів з поліпшення умов життя в рідній місцевості; формування політичної культури учнів, об'єктивних уявлень про історію розвитку суспільства; розвиток моральних почуттів і рис особистості: доброти, справедливості, честі, гуманності, поваги до себе й інших; формування в учнів розуміння, що людина – частина природи, залучення молоді до активної екологічної діяльності; формування основ естетичної культури, розвиток художніх здібностей і почуттів особистості; фізичне вдосконалення – розвиток потреби у здоровому способі життя; гармонійний розвиток духовного, фізичного та психічного здоров’я.

Таким чином, на уроках іноземної мови, так як і на інших предметах, потрібно впроваджувати елементи національного виховання, а саме розвивати почуття любові до Батьківщини і свого народу як основи духовного розвитку особистості, шанобливе ставлення до історичних пам’яток, формувати основи естетичної культури, гармонійного розвитку, фізичного та психічного здоров’я.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Валяєва Л.О. Сучасному уроку – творчий пошук // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2003. – №2. – С. 3-6.

  2. Медведева О.І. Творчість вчителя на уроці англійської мови: Книга для вчителя. З досвіду роботи. – М.: Просвіта, 1992. – 430 с.

  3. Профессиограмма учителя иностранного языка (рекомендации) / Под ред. С.Ф. Шатилова, К.И. Соломатова, Е.С. Рабуновского. – Л.: ЛГПИ, 1985. – 200 с.



Олена Врублевська,

5 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: ст. викл. Р.В.Дорогих


ОРГАНІЗАЦІЯ ГРУПОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ
Інтерактивна технологія зумовлює організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, де студенти співпрацюють, об’єднані загальною навчальною метою при керівництві викладача. Доцільним також є застосування методики дискусії та її форм (“круглий стіл”, “форум”, “дебати”).

Серед форм навчальної дискусії М.Кларін виділяє “техніку акваріуму” як особливий варіант організації групової взаємодії. Він вважає, що така форма дискусії робить акцент на процес презентації точки зору і її аргументації [1] та пропонує таку процедуру роботи з “технікою акваріуму”: постановка проблеми, її презентація групі викладачем; розділення аудиторії на групи; визначення того хто буде представляти позицію групи; обговорення проблеми; відстоювання своєї позиції представниками групи; “тайм-аут” для консультації з групою; закінчення обговорення після вирішення проблеми; критичне обговорення “техніки акваріуму” цілою групою.

Керована дискусія – це такий вид усної взаємодії, який широко використовується у вищих навчальних закладах. У такій моделі дискусії студент може виступати як ведучим, так і учасником, який висловлює свою точку зору стосовно заданого питання. У навчальному середовищі це найкращий спосіб для студентів оволодіти вокабуляром та термінологією, необхідною для їх професійної діяльності, а також сприяє встановленню рівноправних, організованих відносин між членами групи, витримці та свободи у висловлюванні своєї думки. Тому постає питання: як навчити студентів ефективно спілкуватися, підтримувати розмову та правильно вести дискусію?

Замало добре знати матеріал, потрібно вміти сприяти його правильному засвоєнню та розумінню. Тому викладачу потрібно вибирати такі важливі ситуації та теми, які виникають у реальному житті. Однак, залучити студентів до навмисно спланованої важливої бесіди не є найважливішим компонентом у викладанні іноземної мови, але є найпроблемнішим. Багато хто може легко запам’ятати та відтворити текст, але не кожний зможе продовжити свою думку, якщо його перервати або попрохати відповісти на поставлене запитання. Не можна навчитися говорити не говорячи [2, с.97].

У широкому розумінні дискусія означає перехід від найпростішого (гра-загадка: питання – відповідь) до складного (політичні або філософські дебати); це не тільки говоріння, а також читання, написання та слухання.

Цілі дискусії: 1) ефективна практика говоріння, але не для вдосконалення мовленнєвих навичок, а для досягнення об’єктивної точки зору; 2) організація чіткої логічної думки (здатність узагальнювати, вишукувати аналоги, причини; 3) вміння слухати різноманітні точки зору, не втручатися, слухати уважно, з зацікавленістю. Успішною дискусію можна назвати тоді, коли в ній приймають участь всі учасники й кожен з них є активним учасником в обговоренні поставленої проблеми чи питання [3, с.65].

Корисні замітки для викладача: 1) тема для обговорення повинна бути цікавою для всіх учасників дискусії; 2) важливим є не те, про що говорять, а чому про це говорять; 3) не забезпечуйте учасників всією необхідною інформацією, інакше ви не залиште їм можливості проявити свою ініціативу; 4) використовуйте життєві ситуації; 5) давайте завдання для дискусії. Зворотній зв’язок дуже важливий; 6) чим простіше завдання, тим більше шансів на успіх; 7) тема дискусії має бути максимально наближеною до студентських умов та стимулювати їх до розвитку уяви; 8) щоб зосередити учасників на темі дискусії, а також стимулювати їх увагу та ідеї, дайте їм завдання записати свої ідеї, намалювати графіки або малюнки, які демонструють результат дискусії; 9) встановіть часові обмеження, щоб підвищити результативність та мотивацію; 10) уникайте дуже делікатних або образливих тем, які можуть спричинити запальні сперечання.

Ознайомившись з груповими видами роботи, застосувавши їх на практиці, проаналізувавши організацію праці на занятті, можна дійти висновку, що коефіцієнт роботи становиться значно вищий, робота в групах сприяє реалізації індивідуально-інтелектуальних здібностей кожного студента.


ЛІТЕРАТУРА

1. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике. − М.: Наука,1995. – 234 с.

2. Семёнова Е.М. Тренинг эмоциональной устойчивости педагога: Учебн. пос. – М.: Изд-во Ин-та психотерапии, 2005. – 256 с.

3. Туріщева Л.В. Професійний розвиток педагога: психологічний аспект. – Х.: Основа, 2006. – 144 с.



Олександра Ларіна,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. Т.Е.Ларіна
МЕТОДИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ КАЗКИ

В 5-МУ КЛАСІ ЗАГАЛЬНООСВІТННЬОЇ ШКОЛИ
Жоден з жанрів усної народно-поетичної творчості та літератури не користується такою популярністю у дітей, як казка. З казкою діти знайомляться ще в дошкільному віці, але свідомо пізнавати реальне життя крізь призму народної творчості вчаться лише в школі. І саме тут важливо усвідомити два положення: казка – одна з форм художнього відображення народного оптимізму, мрії про щасливе життя; казковий епос розвинувся на основі багатовікової трудової діяльності людей і відзначається різноманітністю жанрових форм [3, с.22].

Народні та літературні казки давно знайшли собі місце в шкільних програмах з української літератури. Учні одинадцятирічної школи вивчали в основній школі тільки соціально-побутові казки: “Про правду і кривду”, “Названий батько”, “Мудра дівчина”. Сьогодні вчитель повинен познайомити школярів із тематикою народних казок, їхніми різновидами, особливостями побудови. Значно більше увійшло до нових програм і літературних казок [2]. Проте і на сьогодні не існує наукових праць, в яких би всебічно розглядалися особливості вивчення народних та літературних казок на уроках української літератури в загальноосвітній школі. Окремі аспекти методичної проблеми висвітлюються в статтях О.Прокопової, НСоловйової, Л. Бучковської.

Метою нашого дослідження є спроба визначити методи та прийоми, що забезпечуватимуть високий рівень та міцність знань учнів про жанрову специфіку народної та літературної казки. Під час дослідження ми керувалися комплексом таких методів: вивчення та аналіз науково-методичних праць, цілеспрямоване спостереження, опитування учнів і вчителів, педагогічний експеримент.

Для своєї методики ми взяли всі основні етапи вивчення казки, запропоновані Є.Пасічником:

1. Підготовка учнів до сприймання казки.

2. Читання чи розповідь казки вчителем або прослуховування твору у виконанні майстрів художнього слова.

3. Робота над текстом казки.

4. Повторне читання казки (можливе і з елементами інсценування).

5. Виготовлення ілюстрацій до окремих епізодів казки
[1, с. 317-318].

На етапі підготовки учнів п’ятого класу основної школи до сприймання народних казок доцільно, на нашу думку, окрім традиційної вже бесіди, використовувати складання схем і таблиць про жанрові та тематичні різновиди казок. Під час аналізу казки та на підсумковому етапі її вивчення підвищенню результативності засвоєння знань учнями сприяють використання наочності (ілюстрацій до творів), словесне малювання, проведення різноманітних дидактичних ігор.

Як з’ясувалося в ході дослідження, найбільшою методичною проблемою вивчення казки залишається з’ясування школярами її жанрової специфіки. Вирішенню цієї проблеми сприяє урізноманітнення форм та методів роботи. Формуванню міцних знань тематики, жанрових різновидів народних та літературних казок, особливостей їх побудови сприяють, на нашу думку, самостійне створення учнями ілюстрацій до окремих епізодів казок з наступним їх коментуванням, словесне малювання розгорнутих портретів героїв творів, літературне лото “Прислів’я, приказка – герой казки”, складання схеми “Жанрові різновиди казок”, гра “чарівний конверт” “Народні та літературні казки”. Інтелектуальна гра-конкурс “хрестики-нулики” допомагає узагальнити та систематизувати знання дітей із теми.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Українська література: 5–12 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Автори Р. В. Мовчан, Н. В. Левчик, О. А. Камінчук, М. П. Бондар, О. Б. Поліщук, М. М. Сулима, Л. П. Шабельникова, В. М. Садівська. Керівник пректу М. Г. Жулинський. За загальною редакцією Р. В. Мовчан. – К.: Ірпінь: Перун, 2005. – 201 с.

  2. Пасічник Є. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – С. 317-323.

  3. Прокопова О. П. Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – № 2. – С. 22–26.


Наталія Тиховод,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: ст. викл. Т.Е.Ларіна
Навчальна дискусія на уроках літератури
в загальноосвітній школі

Входження України в загальноєвропейський освітній процес потребує реформування освіти, найважливішими завданнями якої є підготовка освіченої, творчої особистості та формування її фізичного й морального здоров’я. Існуюча система освіти не піддається різким змінам її установок і структур. Альтернативою є розвиток за рахунок інновацій, ретельно спроектованих експериментів із чітким визначенням нових нормативних рекомендацій. Як відзначають дослідники та вчителі, однією з найефективніших сучасних педагогічних технологій навчання є інтерактивна.

Проблемам використання дискусій у навчальному процесі багато уваги приділили такі дослідники, як: О.Когут [4], О.Пометун [4], Г.Токмань [5], К.Баханов [1], проте багато аспектів процесу підготовки та проведення дискусій на уроках української літератури є недостатньо дослідженими, що й обумовило актуальність теми нашої наукової роботи.

Нашою метою наукової роботи є виявлення особливостей методики підготовки та проведення дискусії в загальноосвітній школі.

Під час дослідження ми керувалися комплексом таких методів: вивчення та аналіз науково-методичних праць, цілеспрямоване спостереження, усне та писемне опитування вчителів та учнів старшої школи.

Ми здійснили спробу розробити методику, яка сприятиме збільшенню ефективності роботи учнів, розвитку в них критичного мислення, формуванню власного погляду на поставлену проблему.

Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів розрізняють такі види інтерактивних технологій як: технології кооперативного колективно-групового навчання, технології ситуативного мовлення та технології опрацювання дискусійних питань [2, с.25]. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які є згорнутими формами дискусії (круглий стіл, засідання “експертної групи”, “панельна дискусія”, “форум”, “дебати”, “засідання суду” [3, с.134-149].

Дискусії на уроках літератури, на нашу думку, найефективніше застосовувати на підсумковому етапі вивчення творів. Ми дійшли висновку, що найбільш поширеною помилкою в педагогічній практиці використання дискусій є їхнє зведення до псевдообговорення та псевдопошуків заздалегідь відомої відповіді, тоді як питання, які пропонуються для обговорення, обов’язково повинні бути проблемними. Одним з найважливіших етапів проведення дискусії є підготовчий: вчитель повинен вдало вибрати проблемне питання відкритого характеру, яке має бути цікавим й актуальним для учнів. Ще одним аспектом підготовчого етапу є поділ класу на групи.

Важливим для проведення будь-якої дискусії є установка на опонента. Після оголошення проблемного питання, кожна група відстоює свою тезу. Наприклад, якщо тема дискусії “Степан Радченко – завойовник чи завойований”, то група А відстоює тезу “Степан Радченко – завойовник”, а група Б – “Степан Радченко –завойований”.

Специфікою впровадження дискусій на уроках літератури є те, що учні повинні аргументувати свої думки, спираючись на текст художнього твору. Необхідним у проведенні дискусій є встановлення регламенту часу для кожного учасника. Це розвиває вміння та навички учнів ефективно використовуючи свій час, виділяти найголовніше в поставленій проблемі.

У процесі підбиття підсумків на перший план висувається осмислення висловленого та почутого. З цією метою вчитель може провести узагальнюючу бесіду, тестування, анкетування за темою дискусії, запропонувати учням твір полемічного характеру, скористатися технологією “шкала думок”.

Основними дидактичними можливостями дискусії є: інтенсифікація процесу формування знань, умінь і навичок в умовах спільної взаємо узгодженої праці всіх учнів класу чи в мікро групах, формування критичного мислення, набуття досвіду творчої діяльності та формування адекватної самооцінки підлітків у ситуаціях взаємонавчання, взаєморецензування, взаємооцінки.
ЛІТЕРАТУРА

1. Баханов К. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний довідник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – 108 с.

2. Когут О. Інноваційні технології навчання української мови та літератури / Укладач О.І.Когут. – Тернопіль: Астон, 2005. – 204 с.

4.Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : Наук.-метод. посібник [О.І. Пометун, Л.В. Пироженко] / За ред. О.І. Пометун. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.

5. Токмань Г. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 317 с.



Олена Жигула,

3 курс Інституту філології.

Наук. керівник: викл. К.О.Волошина
ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ
ПРИ ВИВЧЕННІ ТЕМИ “ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ ЛОНДОНА”

Завдання реалізації особистісно орієнтованого навчання в умовах профільної освіти вимагає не тільки модифікації організаційних форм навчання, але й змістової та методичної інтеграції дидактичних інновацій та мультимедійних технологій.

Специфіка усіх аудіовізуальних (мультимедійних) засобів навчання полягає у можливості надавати таку навчальну інформацію, яку не можливо глибоко засвоїти без спеціальної апаратури. Головний засіб передачі навчальної інформації – зоровий, звуковий або звукозоровий образи, що реалістично моделюють об’єкт, явище або процес. У методиці навчання іноземним мовам активно досліджувалися навчальні можливості технічних (аудіовізуальних) засобів. Велика увага їм надана в роботах К.Карпова, А.Лурье, М.Ляховіцького та інших вітчизняних і зарубіжних методистів. Але необмежені можливості для створення штучного іншомовного середовища, представлення аудіовізуальної інформації про культуру народу, мова якого вивчаться, сучасним мультимедійними засобам досліджені ще у недостатньому обсязі.

Світлотехнічні засоби (мультимедійні проектори, оверхед-проектори) забезпечують зорову інформацію, що в процесі навчання може виконувати найрізноманітніші функції: служити опорою для розуміння мовної структури; бути зв’язуючою ланкою між смисловою і звуковою стороною слова і таким чином полегшувати запам'ятовування; проектувати на екран різні ситуації для навчання мовленню; виконувати функцію зворотного зв'язку у формі ключів.

Звукотехнічні засоби (диктофони, магнітофони, CD-, MР3-плеєри) дозволяють здійснювати всі види звукової наочності при навчанні вимові, володіють можливістю представляти навчальну інформацію в природній мовній формі при навчанні аудіюванню і мовленню, сприяє інтенсифікації навчального процесу.

Можливості освітніх Інтернет-ресурсів (словники on-line, тренажери on-line, у яких інтегровані текстові та відповідні аудіальні та візуальні компоненти навчального матеріалу) дозволяють здійснити інтерактивні методи навчання, створювати навчальні проекти.

На прикладі вивчення теми “Визначні місця Лондона” розглядаються методичні, технологічні та змістові можливості такого педагогічного інструменту як мультимедійні засоби навчання.

Арсенал мультимедія-технологій складає анімаційну графіку, відеофільми, звук, інтерактивні можливості, використання віддаленого доступу і зовнішніх ресурсів, роботу з базами даних, що дозволяє на якісно новому рівні організувати навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Отже, мультімедіа-система комбінованих навчальних форм, наповнена провідними ідеями навчальної теми, єдиними видами діяльності, забезпечує розвиток іншомовної комунікативної компетенції в сукупності її складових – розмовної, мовної, соціокультурної, компенсаторної, навчально-пізнавальної.


ЛІТЕРАРУРА

1. Коджаспирова Г.М., Петров К.В. Технические средства обучения и методика их использования: Учебн. пособие для студ. высш. пед. учебн. заведений. – М.: Академия, 2003. – 256 с.


Аліна Бабак,

2 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: ст. викл. В.Д.Зубенко
ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ
В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

З року в рік розширюються міжнародні зв'язки, відбувається інтернаціоналізація усіх аспектів суспільного життя, тому іноземна мова є реально необхідною в різних сферах діяльності людини, вона стає дійовим фактором соціально-економічного, науково-технічного та загальнокультурного прогресу суспільства. Нове бачення міжкультурної освіти як важливого фактора соціальних зв’язків та взаємодії є одним з найважливіших напрямків діяльності Ради Європи в освітньому секторі [3, с.10].

У сучасних концепціях розвитку теорії і практики викладання іноземної мови навчання іноземної мови розглядається як відображення культури відповідного народу, оволодіння іншомовною культурою і засвоєння світових духовних цінностей. Через мову відбувається знайомство з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю. Проблема формування загальнокультурної компетентності, а з нею і соціокультурної компетенції, знаходить своє відображення у працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Н.Бориско, Є.Верещагін, Н.Ішханян, С.Ніколаєва, Ю.Пассов, H.Браун, П.Тресказ та ін. Однак методика навчання іноземної мови як елементу культури розроблена недостатньо.

Відомо, що використання автентичних текстів різних функціональних стилів сприяє розумінню іншої соціокультурної дійсності. А.Брудний визначає текст як явище культури, “сконцентровану дійсність, спрямовану на те, щоб її і розуміли”. На його думку, тексти включають у себе не лише слова, що вимовлені або написані. Жести, міміка, малюнки, умовні знаки можуть бути органічною складовою частиною тексту як висловлення думки [1, с.162].

Метою дослідження є обґрунтування загальнокультурної компетенції студентів в процесі навчання французької мови шляхом використання рекламних матеріалів з туризму, адже на думку В.Бугрім “реклама, по суті, – це продукт культури, в якому втілені етичні ідеали народу, його естетичні погляди й смаки, чуттєво-емоційні форми, логічні поняття, закріплені в мові, традиціях та звичаях” [2, с.7].

Полегшенню сприйняття візуальних проспектів з реклами і правильному їх розумінню сприяє аналіз компонентного складу буклетів.

Але, як відомо, метою навчання іноземної мови є розвиток комунікативної компетенції студентів. Отже, цю інформацію необхідно використовувати не тільки для придбання країнознавчих знань, а, головне, для організації мовного спілкування, розвитку усного мовлення в різних ситуаціях спілкування: організація інтерв’ю, різних опитувань, прогнозування по довідниках і картах маршрутів екскурсій; імітація подорожей, відвідувань ресторанів; вибір подарунків по рекламних проспектах тощо. Викладач повинен користуватися вищевказаним прагматичним матеріалом для семантизації мовних одиниць і розвитку значеннєвого і лінгвістичного здогаду; для розвитку компаративних умінь, оцінних суджень; для прищеплювання допитливості, пізнавальної активності, інтересу.

Отже, знання соціокультурного змісту існування людства, розвинута мовна культура, володіння навичками адекватного спілкування у соціокультурному середовищі є важливими складовими загальнокультурної компетенції [4, с.56].

Ми вважаємо, що в сучасних умовах розвитку суспільства знання іноземної мови, збагачене знаннями краєзнавчого характеру, посилює комунікативно-пізнавальну мотивацію студентів, сприяє адекватності їх мовленнєвої і соціальної поведінки “в іншомовному середовищі, а також розширює їх загальнокультурний кругозір, забезпечує засвоєння реалій іншої культури, тим самим загострюючи увагу до власної культури” [5, с.13].


ЛІТЕРАТУРА

1. Брудный А. А. Психологическая герменевтика: Учебн. пособие. – М.: 1998. – 336 с.

2. Бугрім В., Компанець Т. Ментальність і реклама // Рекламіст. – 1998. – № 8. – С. 7.

3. Коваленко О. Політика та практика викладання в умовах соціокультурного розмаїття // Іноземні мови в навчальних закладах. –2006. – № 5. – С. 10-12.

4. Копетчук Т. Соціокультурні завдання як засіб поповнення загальнокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2008. – № 1. – С. 56-58.

5. Мельник П. Ю. Засвоєння соціокультурних стереотипів у роботі з рекламними повідомленнями // Іноземні мови. – 2002. – № 1. – С. 12-13.



УДК 37.01(06)

ББК 74я5

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

З 41

Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 21 травня 2009 року. – Том 2. Гуманітарні науки. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – 256 с.

Відповідальний редактор – Баханов Костянтин Олексійович – д.пед.н., проф., член-кор. АПСН, зав. каф. всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії, проректор з наукової роботи Бердянського державного педагогічного університету.

Відповідальність за зміст та літературне редагування тез доповідей несуть автори.



Адреса редакції:

71100 м. Бердянськ, Запорізька обл., вул. Шмідта, 4.


Підписано до друку 16.04.2009 р. Формат 60х84 1/16. Папір офс.

Друк. офс. Умовних друкарських аркушів 15,1.



Тираж 300 прим. Замовл. №181.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка