Бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей




старонка1/21
Дата канвертавання30.04.2016
Памер4.39 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бердянський державний педагогічний університет

ЗБІРНИК ТЕЗ

НАУКОВИХ ДОПОВІДЕЙ

СТУДЕНТІВ

БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

на Днях науки 21 травня 2009 року





Том 2.

Гуманітарні науки

Бердянськ

2009

УДК 37.01(06)

ББК 74я5

З 41

Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. – Том 2. Гуманітарні науки. – Бердянськ: БДПУ, 2009. – 256 с.

Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №6 від 02.04.2009 р.



РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Баханов Костянтин Олексійович – д.пед.н., проф., член-кор. АПСН, зав. каф. всесвітньої історії, правознавства та методики навчання історії, проректор з наукової роботи, відповідальний редактор; Черезова Ірина Олександрівна – к.психол.н., доц., зав. каф. психології, проректор з виховної роботи; Зарва Вікторія Анатоліївна – д.філол.н., проф., директор Інституту філології; Папанова Валентина Анатоліївна – к.іст.н., проф., декан соціально-гуманітарного факультету; Юхно Юрій Михайлович – к.екон., доц., декан економічного факультету; Макаренко Лілія Василівна – к.пед.н., доц., декан факультету естетичного та фізичного виховання; Рогозін Ігор Вікторович – к.фіз.-мат.н., доц., декан факультету технологій інженерної та комп’ютерної графіки; Хоменко Віталій Григорович – к.техн.н., доц., декан факультету комп’ютерних технологій та систем; Шишкін Геннадій Олександрович – к.пед.н., доц., декан фізико-математичного факультету; Крамаренко Алла Миколаївна – к.пед.н., доц., декан факультету початкової освіти та практичної психології; Казанцеві Лариса Іванівна – к.пед.н., доц., декан соціально-педагогічного факультету.



У збірнику тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету друкуються матеріали виступів на Днях науки університету 21 травня 2009 року. У публікаціях розглядаються актуальні проблеми філософских, історичних, філологічних наук та методики їх викладання.



© Бердянський державний педагогічний університет




ЗМІСТ







ФІЛОСОФІЯ. ПРАВО. КУЛЬТУРОЛОГІЯ




Гурбич Олександр. Співвідношення науки і моралі в умовах розвитку сучасної цивілізації


9

Помырляну Наталья. Модели мироздания в мировоззрении у тюркоязычных народов


10

Маляров Олег. Німецька філософія

14

Акав Катерина. Мотиви-символи в українській вишивці: минуле і сучасне


15

Шимановська Оксана. Народната сватба на българина


17

Оленич Ян. Екологічна криза є кризою екології душі

18

Гурбич Марина. Краса – лише предмет задоволення

20

Мартиненко Юлія. Аналіз категорій “Права і свободи людини і громадянина” у “Пактах і конституціях …” Пилипа Орлика


21

Гаврилова Анастасія. Право людини на свободу світогляду і віросповідання


22

Степанян Асмик. Перспективы развития политической системы российского общества


24

М’ясникова Радміла. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: пошук ефективної моделі


26

Золотар Людмила. Правові і педагогічні шляхи подолання девіантної поведінки школярів


27

Саєнко Олена. Право громадян України на життя, здоров’я та особисту недоторканість


29

Каліберда Тетяна. Виклики ХХI століття правам і свободам людини


30

Кузьмін Олег. Розвиток ідеї суддівської правотворчості в Україні

32

Каптур Ірина. Сирітство та дитяча безпритульність як сучасна соціальна проблема


33

Петренчук Тетяна, Пінчук Ольга. Порушення авторського права студентів


34







ІСТОРІЯ




Назаров Петр. Наземное помещения участка “Усадьба”

37

Вюн Світлана. Мікролітична техніка та її місце в економіці стародавніх суспільств


38

Несторенко Катерина. Дипломатія Отто фон Бісмарка

40

Черниш Тетяна. Феномен історії повсякденності

42

Мартиненко Юлія. Історія повсякденного костюма епохи Великої французької революції


44

Каптур Оксана. Повсякденне життя остарбайтерів (1942-1945 рр.)

45

Яровая Ганна. Історіографія розвитку соціальної та культурної сфери міського життя на півдні України
другої половини ХХ-ХХI ст.



47


Андрианова Мария. Судьба и карьера выпускниц ярославских гимназий. К вопросу о качестве женского среднего образования в России в конце XIX – начале XX века (на примере г. Ярославля)

48

Рибалко Євген. Діяльність міського самоврядування Катеринослава наприкінці ХІХ ст. за матеріалами губернської преси


50

Демиденко Павло. ЗУНР та її роль в українському державотворенні


51

Ремига Мирослава. Передумови виникнення протестантської спільноти в Північному Приазов’ї (кінець XVIII – XIX ст.)


53

Карімова Катерина. Реклама в губернській пресі Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній у 1860– 1870 рр.



55

Гурбич Марина. “Економічне диво” Японії

57

Демиденко Павло. Край Косово: історія та сучасність

58

Гурбич Олександр. Україна в Європейському просторі: 1991-2009 рр.

60

Гурбич Олександр. Ґенеза відносин Україна – НАТО від 1991 р. до сьогодення


62

Королевська Юлія. Реалізація євроінтеграційної стратегії країнами Центральної Європи (1991 – 2004 рр.)


64







РЕДАГУВАННЯ




Бабинская Татьяна. Образ компьютера в разговорной речи пользователей


66

Пирлик Вероніка. Історичні етапи розвитку коректорської справи

67

Кирянова Тетяна. Норми редагування газетно-журнальних видань


69

Мусенко Юлія. Стилістичне забарвлення публіцистичних текстів

70

Карташова Валентина. Інтернет-ресурси як засіб розвитку комунікативності учнів


72

Хведелідзе Лаліта. Лексико-семантичні особливості газетних заголовків


74

Вербовий Руслан. Особливості макетування і верстки наукових видань (на прикладі монографії “Белорусский цикл Элизы Ожешко”)



76

Копыл Дарья. Принципы воздействия в газетном дискурсе

78







УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА




Мураш Юлія. “Повість врем’яних літ” як історичне джерело й пам’ятка літератури


81

Регуш Юлія. Поетика казок Ю.Федьковича

82

Лащенко Альона. Історико-філософські ідеї в прозовій спадщині П.Куліша


84

Опря Катерина. Публіцистична діяльність П.Куліша

86

Трюхан Ольга. Міський аспект у творі Г.Квітки-Основ’яненка “Салдацький патрет”


88


Шепель Юлія. Архітектоніка твору П.Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”



89

Данилюк Євгенія. Поетика оповідання А. Свидницького “Жебраки”

91

Падуре Анастасія. І.Франко як дослідник давньоукраїнського віршування


93

Марченко Тетяна. “Істинний містик” Іван Вишенський та Д. Чижевський як опонент І. Франка


95

Волкова Альона. Феміністична проблематика драми Л.Українки “Бояриня”


96

Саприкіна Наталія. Герой у новелах М. Хвильового

98

Ларіна Олександра. Екфразис у поезії С.Гординського

100

Кидалова Валерія. Концепція авантюрного роману в українському літературознавстві


101

Давиденко Іван. Трансформація просторових образів-символів у повісті Ю. Мушкетика “Літній лебідь на зимовому березі”


103

Макарук Тетяна. Своєрідність історико-біографічної прози Ю. Хорунжого (на прикладі роману “Чуєш, брате мій”)


105

Литвиненко Олена. Художній світ лірики Л.Костенко

107







ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. КОМПАРАТИВІСТИКА.

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА




Макаренко Світлана. Літературний час і простір: теоретичний аспект


109

Василенко Наталья. Образ Печорина и особенности жанра произведения М.Лермонтова “Княгиня Лиговская”


110

Штепа Ольга. Игровое поведение и социально-нравственная характеристика персонажей драме М.Лермонтова “Маскарад”


112

Черевиченко Дарья. Жанровая специфика пьесы М.Булгакова “Адам и Ева”


114

Мухопадова Ольга. Аметистов и Остап Бендер (по пьесе М.Булгакова “Зойкина квартира” и дилогии И.Ильфа И Е.Петрова “Двенадцать стульев” и “Золотой теленок”)



115

Иванов Вячеслав. Мифопоэтическая “внутренняя форма” в прозе М.Пришвина


117

Дрянєва Юлія. Інтертекстуальність творів Л.Костенко та М.Цвєтаєвої


119

Кравцова Е. Исторический миф В. Аксенова в романе “Остров Крым”

120

Шевченко Виктория. Роман Л.Улицкой “Казус Кукоцкого” как явление женской прозы


122

Масло Анастасія. Своеобразие художественного мира повести И. Шмелева “Лето Господне”


124

Хорольська Тетяна. Поетика назв та імен у романі-антиутопії Є. Замятіна “Ми”


125

Бутенко Анна. Библейские аллюзии в романе В. Пелевина “Числа”


127


Абрамцева Анастасия. Пространственно-временная организация рассказа В. Пелевина “Ухряб”



129

Попов Максим. Мотиви творчості В.Цоя в контексті російської рок-поезії 80-х років ХХ століття


131

Христов Павло. Відображення світогляду японців у романі Я.Кавабата “Тисячекрилий журавель”


132

Белера Ірина. Нравствените послания в разказите на Елин Пелин


134







ПИТАННЯ ЗАГАЛЬНОГО МОВОЗНАВСТВА




Корчига Марія. Характеристика прецедентних феноменів, що відображають специфіку національного характеру, етнічної та мовної свідомості носія певної культури



136

Савчук Марина. Перехідні та змішані говірки: до проблеми членування діалектного континууму Північного Приазов’я на території Запорізької області



137

Титовська Ірина. Урбономастика м. Бердянськ: до проблеми класифікації


139

Зуб Юлия. А.Потебня – представитель психологического направления в лингвистике


141

Щербинка Ирина. Понятие гендера в линвистике

142

Трюхан Ольга. Ґендерний аспект у лінгвістиці (на матеріалі англійської та української мов)


144

Кидалова Валерія. Вербіалізація ґендерних відносин в українській та англійській мовах


145

Антощенко Юлия. Вербальные способы выражения эмоций в языке


148

Шевченко Марина. Молодіжний сленг як засіб мовленнєвої характеристики студентів


149

Ляшенко Вікторія. Лінгвістичні основи мовної експресії

151

Чухов Илья. Особенности употребления жарогонной лексики в русском языке


152

Федорович Евгения. Особенности собирательных существительных в современном русском языке


154

Усенко Ольга. Вопрос о субстантивации имен прилагательных в современном русском языке


156

Ломова Юлия. Значения имен числительных в речи

157

Дойжа Лія. Систематизація синонімів та використання їх у різних стилях мови


159

Борщ Тетяна. Ідеографічні синоніми в поетичній тканині творів

161

Милус Платон. Активные процессы в современном русском синтаксисе

163

Шевченко Алексей. Развитие сегментированных конструкций в современном русском синтаксисе


164

Рыженко Анна. О стереотипизмах-“предложениях”

166

Коновалова Майя. Подлежащее “лес” и его сочетаемость

168

Кізенко Людмила. Види і підвиди безсполучникових складних речень у художньому зображенні


169

Рамазанова Сабіна. Синкретичні з’ясувальні складнопідрядні речення

171

Кліменко Світлана. Навчальний словник в лексикографічній парадигмі

173

Корчига Марія. Структура лексичного значення слів з національно-культурним компонентом


175

Кюрчев Вадим. Проблема продукування смислів семантичних одиниць

176

Івахнік Ольга. Аугментативи в сучасній українській мові

178

Будаєва Олександра. Семантико-функціональний аналіз власних назв в українській поезії другої половини ХХ століття


180

Дурнева Ольга. Этимология фразеологических единиц русского языка (на материале фразеологических словарей)


182

Мотренко Інна. Основні напрямки дослідження фразеологічних одиниць у сучасній українській літературній мові


183

Аширова Крістіна. Фразеологічна одиниця: стилістичний і компаративний аспекти (на матеріалі російської та української мов)


185

Сегеда Ганна. Біблеїзми як засіб відображення універсальних концептів релігійної картини світу


186

Опара Лідія. Структурні особливості метафор

188

Чепуренко Юлія. Субституція англійських ергонімів у сучасній українській мові


190

Левада Оксана. Особенности употребления концепта любовь в лингвокультурологии


191

Кукко Анастасія. Діловий англомовний дискурс у ключових концептах

193

Шепель Ольга. Англійські вигуки та їх українські еквіваленти

195

Виноградова Тетяна. Концептуальний аналіз фразеологізмів із соматизмом “рука” та його англійськими корелятами


196

Малихіна Ольга. Структурні та тематичні особливості ідіом, що пов’язані з народними святами та традиціями англійців


198

Бонжукова Юлія. Структурно-семантична характеристика фразеологічних одиниць англійської мови


200

Мироненко Ганна. Компаративний лексико-семантичний аналіз фразеологізмів із композитом “INTERVENTION”


202

Бурлак Катерина. Комунікативні і номінативі одиниці англійських та українських паремій


203

Гринюк Анастасія. Лінгвокультурологічний аспект концепту “друг” в англійській мові (на прикладі роману Дж. Грішема “фірма”)


205

Лукіна Інна. Структурна семантична характеристика концепту “сила” на матеріалі німецької та англійської мов


207

Пухір Анастасія. Сучасні тенденції розвитку категорії звертання в германських мовах (на матеріалі англійської та німецької мов)


209

Алхасов Олександр. Концепт “душа” як фрагмент мовної картини світу німецького етносу


210

Патяка Юлія. Особливості семантики концепту “GUERRE – війна” на матеріалі французької та української мов


212

Роговська Наталія. Функціонально-стилістичні особливості антропонімів у творах П. Куліша


214

Дузенко Наталя. Стилістичний потенціал фразеологізмів у творчому доробку В.Шкляра


215

Нікішина Тетяна. Специфіка функціонування грецизмів у драматичних творах Л.Українки


217

Волошина Катерина. Лінгвокультурологічний аспект міфонімів (на матеріалі творів О.Олеся)


219

Потапова Екатерина. Языковые средства создания комического эффекта в фельетонах А.Чехова


220

Бережная Татьяна. Синонимические ряды как средство создания портретных описаний в произведениях А.Чехова


222

Шкіндер Анна. Лексика на позначення емоційно-експресивного стану людини в інтимній ліриці Л.Українки


224

Врубльовська Світлана. Стилістичне використання вставлених конструкцій у прозі В.Підмогильного


225







МЕТОДИКА НАВЧАННЯ МОВ




Бондаренко Юлія. Особистісно орієнтовані технології навчання іноземної мови


228

Яковенко Анна. Ігрові технології під час вивчення учнями іноземної мови


229

Шеян Надія. Інтерактивні технології навчання у формуванні іншомовного діалогічного мовлення учнів


231

Холод Анастасія. Метод проектів на уроках англійської мови

233

Примак Оксана. Типи учнівських проектів

235

Старцева Аліна. Розвиток навичок критичного мислення в процесі здійснення проектів


237

Руднев Віталій. Використання методу проектів при вивченні іноземної мови у немовному ВНЗ


238

В’юн Світлана. Нові інформаційні технології у навчанні іноземної мови


240

Гречішкіна Ірина. Ігрова організація тематичного контролю рівня сформованості іншомовної комунікативної компетенції учнів початкової школи



242

Лось Вікторія. Комплексне тестування у навчанні іноземних мов як засіб контролю рівня сформованості комунікативної компетенції


243

Нікішина Тетяна. Елементи національного виховання на уроках іноземної мови


245

Врублевська Олена. Організація групової взаємодії у педагогічному процесі


246

Ларіна Олександра. Методичні проблеми вивчення казки в 5-му класі загальноосвітнньої школи


248

Тиховод Наталія. Навчальна дискусія на уроках літератури в загальноосвітній школі


250

Жигула Олена. Використання мультимедійних засобів навчання при вивченні теми “Визначні місця Лондона”


251

Бабак Аліна. Формування загальнокультурної компетенції в процесі навчання французької мови


253



ФІЛОСОФІЯ. ПРАВО. КУЛЬТУРОЛОГІЯ.
Олександр Гурбич,

6 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. В.І. Дуденок
СПІВВІДНОШЕННЯ НАУКИ І МОРАЛІ
В УМОВАХ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

На початку третього тисячоліття основою технологічної могутності, а значить і розвитку людства є саме наука. Проте як далеко людина готова зайти уже маючи в своєму арсеналі ядерну, біологічну, хімічну зброю, змінивши тотальною урбанізацією, промисловим розвитком Землю до невпізнання? Чи готова порушити моральні принципи і клонувати собі подібного?

Противники деяких видів дослідження вважають, що знання про будову нашої планети або відкриття нових джерел енергії може бути використаним терористами, воюючими країнами, тиранами [2, с.346].

Захисники свободи науки відповідають на це тим, що так і сокиру можна заборонити – нею можна комусь голову відрубати, але між іншим у господарстві без нього не обійтись. Тому справа не в самих знаннях, а в тому, як їх застосовують [2, с.346].

Важливою є і внутрішньонаукова етика, ті норми, цінності та правила, які регулюють поведінку вчених у рамках їх власного співробітництва [2, с.344].

Учений не може відповідати за наслідки своїх досліджень, тому що в більшості випадків не він приймає рішення про застосування того чи іншого відкриття на практиці. Масове застосування відкритих законів на практиці на сумлінні бізнесменів і політиків [2, с.346]. Як приклад, атомне бомбардування Хіросіми і Нагасакі.

Останнім часом точаться гострі дискусії навколо теми клонування тварин і людини. Так, з одного боку, воно може бути використаним для спеціального вирощування тих органів, які людина втратила. У цьому випадку клонування благо. З іншого боку, воно може використовуватись для створення людей “другого сорту”, людей-рабів [2, с.347].

Багато моральних проблем виникає і при вирішенні питання про трансплантацію органів.

Серед науковців, не меншу відповідальність несуть перед суспільством й історики. Вони формують колективну пам’ять, створюють інтерпретацію минулої історії, що передбачає, у першу чергу, чесності кожного, хто за це береться.

Наука і мораль – різні сфери людського буття, – вважав син доби Просвітництва І. Кант [1, с.65].

І в цьому його думка не співпадає з ідеєю “першовідкривача” моралі Сократа, для якого зі знанням співпадає добро і відсутність усього знання – єдине джерело моральної недосконалості [1, с.65].

Головне, вважав І.Кант – поведінка; спочатку справа, – знання потім.

Моральний вчинок – це результат певного внутрішнього імперативу, що дуже часто не співпадає з аморальною практикою навколишньої дійсності [1, с.67].

Отже, для підтримки взаємозв’язку системи “людина – наука – технологія – суспільство”, слід не лише розвивати існуюче, а й ламати старі догми й стереотипи [1, с.67].
ЛІТЕРАТУРА


  1. Глига А.В. Немецкая классическая философия / Глига А.В. – М.: Мысли, 1986.

  2. История и философия науки: Учебное пособие для аспирантов / [Б.К.Джегунатов, В.И.Стрельченко, В.В.Балахонский, Г.Н.Хон]. – СПб.: Питер, 2006.



Наталья Помырляну,

5 курс факультета лингвистики и

словесности переводческого отделения.

Научн. руководитель: к.филос.н. доц. Е.А.Агапова

(Педагогический институт ФГОУ ВПО

“Южный федеральный университет”)


МОДЕЛИ МИРОЗДАНИЯ В МИРОВОЗЗРЕНИИ
У ТЮРКОЯЗЫЧНЫХ НАРОДОВ

Актуальность исследования заключается в рассмотрении одного из важнейших аспектов культуры тюркоязычных народов – их самобытной монотеистической религии. Изучение этой темы на сегодняшний день важно для понимания закономерностей исторического и культурного развития тюркоязычных народов, живших на территории современной России, особенностей их межкультурного взаимодействия с другими народами Евразийского континента. Согласно учению Л.Гумилева: “этнос – это устойчивый, сложившийся коллектив людей”. Но он многолик. Человек – элементарная частица этноса со своими добродетелями и пороками. В определении характера этноса, как и человека, всегда можно впасть в ошибку. Замечена интересная особенность человеческой натуры: трусливые, боязливые люди обычно расположены рассказывать о своих удалых похождениях, подлец, как правило, склонен больше говорить о порядочности, льстец – о своей правдивой, открытой душе, лжец – ярый правдолюб. Одним словом это похоже на притчу: “Кем ты хотел стать?”, ответ: “Кем не смог”. Подобные типы людей встречаются у всех этносов; некоторые черты характера человека свойственны и народам. Фон создает большинство, но это ни в коем разе не говорит о том, что в данном этносе отсутствует разнообразие типов.

Арабский географ Абу Дулах, побывавший в IХ веке на Енисее у тюрков, записал следующее: “Есть у них для богомоления и тростник, которым пишут. Народ рассудительный и осмотрительный. В молитвах употребляют особую мерную речь”. Возможно, что это были тенгрианские культовые сооружения. Важнейшей темой в любой религии является сотворение мира. Человек по своей природе полагает, что всё имеет начало, поэтому большинство народов верит, что и сама Вселенная существовала не всегда, но появилась в какой-то момент. Многие народы это представляют по-разному, например, сотворение изображают как изготовление какой-то вещи (Бог-творец, кузнец, гончар...). Удивительна модель тюркской версии сотворения мира, разделение его на стихии и вычленение из первичного хаоса: “Вначале было вверху голубое небо (кек Тенгри), а внизу темная земля (в тексте серая), а между ними появились сыны человеческие”.

Кочевая культура тюркоязычных народов создала особый тип восприятия пространства, особую модель мира, который выражается, в том числе, в особенностях освоения пространства и времени. Отражение этой особой модели мира можно увидеть как в архитектуре кочевых народов, так и в акциональной сфере обрядов перехода. Исследования модели мира кочевых культур были начаты Д.Раевским, который привлекал материалы по ираноязычным скифам для реконструкции их модели мира. Предположения относительно семантики древнего кургана Аржан, предположительно раннескифского времени, были сделаны В.Семеновым и Д.Савиновым, которые провели параллель между формой кургана и образом идеальной модели мира.

С.Кляшторный на основании анализа древнетюркской письменной традиции делает вывод о том, что мир описывается древними тюрками как четырехсторонний, при этом центр особо маркируется вертикалью. Таким образом, пространственная модель мира древних тюрков оказывается аналогичной индоевропейской. После С.Кляшторного этот же вывод был подтвержден и исследованиями, опубликованными под общим заглавием “Традиционное мировоззрение тюрков Южной Сибири”, где уже на этнографическом материале был сделан вывод о том, что весь пространственно-временной континуум организуется посредством образа дерева и его алломорфов. В другой работе делается вывод о том, что казахские погребальные памятники типа кулпытас реализуют одну идею – космической жертвы коня, и задают общую схему жертвенной вертикали, в целом соответствующую схеме asvamedha., что также приводит к выводу о сходстве тюркской и индоевропейской модели мира.

Подробный анализ темы “почитаниия сакрализованных горных вершин, персонифицировавшийся у тюрков с божествами Верхнего мира...” приведен в исследовании В.Войтова. Почтительное отношение к горам в мировоззрении тюрко-монгольских народов объяснялось тем, что вершина ландшафта ассоциировалась с местом жительства Тенгри (“высокое небо”), на горе обитала Умай, которая, олицетворялась ... как божество сопричастное бытию людей и животных, и осуществляла коммуникативную связь с землей ..., а ... Йер-Суб (Земля-Вода) воплощала идею мифологического единства и множественности, сам термин мог обозначать бесчисленное множество конкретных ландшафтных участков, каждый из которых маркировался горой...”

Выводы, сделанные как на материале древнетюркской традиции, так и тюрков этнографической современности, позволили привлекать данные, полученные на основании анализа модели мира индоевропейских культур, для дальнейшего анализа.

Целью работы ставится анализ особенностей религии тюркоязычных народов Евразийского континента – тенгрианства. Рассматривается проблема религиозно – мифологического мировоззрения июркских народов Центральной Азии в период с I тысячелетия до н. э. по XIX век.

Материал работы логически разделен на две части. В первом разделе, опираясь на многочисленные данные письменных источников, свидетельствующих о появлении культа Тенгри в V- III в до н. э. на территории Алтая и его дальнейшем распространении по евразийскому континенту, а также археологические, этнографические материалы, рассматривается становление понятия “Тенгри” от раннего, еще шаманского образа до высшей стадии его развитии и его проявление. Анализируются особенности важнейших элементов тенгрианства, как ранней монотеистической религии, природа культа; обряды богопочитания; символа веры, равностороннего креста, “аджи”/ “хач”; теологическая доктрина “Киши хакы”; философии о перевоплощении души… Также рассматривается круг проблем этнокультурного взаимодействия народов Центральной Азии. Во втором разделе рассматриваются представления тюркоязычных народов о возникновении мира; поклонение мифологической горе, священной роще, “древу жизни”; почитание духов умерших предков; культивирование родной земли; важнейшие атрибуты модели горизантального мира в мировоззрении тюркоязычных народов- пространства и времени; трехчастотность вертикального и горизонтального мироздания, наложение которых нашло отражение в материальном мире через создание артефактов.

Сущность мировоззрения объясняется через знаковые сигналы, охранно-запретных символов, гаммы цветов, украшения орнаментов. Эти особенности нашли отражение в орнаментах одежды и бытовых предметах. Изображение мирового древа (Дунья агъачы), обязательно присутствуют на полотенцах, украшающих углы гостиных комнат, на покрывале люльки, на подвязках носков (чорап бавы), подвязке шароваров (учкур) мужчин, на мараме (женское головное покрывало) и т.д. Мировоззрение тюркских племен представлено следующим образом. Алтайские тюрки считают, что нижняя зона (корни древа) – мир душ предков, которых обслуживает Бог Эрлик вместе с подругой Тенгри-Умай. Он отвечает за воспроизводство потомков (Традиционное мировоззрение 1990). Богиня Умай охраняет колыбели с душами будущих детей, которые находятся в горной пещере и охраняются Хозяином горы – белым как лунь Старцем. У входа в пещеру сидят птицы и звери. Дверь в пещеру открывается во время жертвоприношения белого барашка. Тюрки южной Сибири считают, что колыбели с душами будущих детей висят на ветвях деревьев (Традиционное мировоззрение 1990, с. 16-32). В легендах крымских татар Золотая колыбель хранится в горной пещере. Автором данной статьи из рассказов информаторов о легенде о Золотой колыбели зафиксировано более восьми названий гор, где якобы хранилась Золотая колыбель: Бор-Кая (близ села Кишлав-Курское), Ак-Кая (близ г. Карасубазара – Белогорск), Каплы-Кая (близ с. Буюк Озенбаш – Счастливое), Бинбаш Коба — северный склон Чатырдага) и т. д. Более вероятно, что эти святые горы принадлежали определенному роду (племени). Материалы информаторов свидетельствуют о том, что жители каждого региона полуострова считали, что Золотая колыбель находится именно у них, в их священной горе.

В связи с материалами о Древе Жизни, символах на орнаментах одежды и на предметах быта, с учетом легенд о Золотой колыбели, с уверенностью можно утверждать, что изображения Умай в святилище урочища Кызыл-Коба и на Караби яйле принадлежат предкам крымских татар. Следовательно, легенда крымских татар о Золотой колыбели есть символ Древа Жизни со всеми его атрибутами. Однако, религиозно-магическое мировоззрение тюрков зеркально не копируется нетюркскими предками крымских татар, т. к. силу воздействия определяет не целостная тюркская нация, а родоплеменные объединения: древнетюркского и хазарского каганатов, печенего-кыпчакской общности и тюркских племен Крымского ханства. Глубину проникновения и географию распространения определяют более тысячелетние воздействия тюркской культуры и ислама на культуру нетюркских предков. Процесс культурной ассимиляции шел при соприкосновении с христианством. Все эти причины способствовали изменению в тюркской мифологии, и фактически сложилась синкретическая, мировоззренческая мифология крымских татар. Под таким углом зрения рассматривается пантеон Тенгри, семантика сигнальных, охранно-запретительных знаков, гаммы цветов, украшений и орнаментов.


ЛИТЕРАТУРА

  1. Аджигалиев С.И. Зодчество Арало-Каспия: ареал, хронология, традиция // Памятники истории и культуры Казахстана: Сб. Центр. Совета Казахского об-ва охраны памятников истории и культуры. – Алма-Ата, 1988. – Вып. 3. – С. 105-116.

  2. Войтов В.Е. Древнетюркский пантеон и модель мироздания в культово-поминальных памятниках Монголии VI-VIII вв. – М., 1996.

  3. Гумилев Л.Н. Древние тюрки. – М., 1993.

  4. Давлетшин Г. Некоторые сюжеты из области духовной культуры древних тюрков // Древнетюркский мир: историия и традиции. – Казань, 2002.

  5. Кляшторный С.Г. История Центральной Азии и памятники рунического письма. – СПб, 2003. – 560 с.

  6. Мовсес Каланкатуаци. История старны Алуанк / Пер. Ш.В.Смбатяна. – Ереван, 1984.

  7. Раевский Д.С. Модель мира скифской культуры. – М., 1985.

  8. Савинов Д.Г. Народы Южной Сибири в древнетюркскую эпоху. – Л., 1984.

  9. Традиционное мировоззрение тюрков южной Сибири. – Новосибирск, 1990.


Олег Маляров,

3 курс факультету комп’ютерних

технологій та систем.

Наук. керівник: асистент В.О. Григор’єв


НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ
У Німеччині, як і в інших країнах Європи, Просвітництво захопило всі сфери духовного життя суспільства, хоча воно поширилось у Німеччині пізніше, аніж у Франції і Англії, з’явившись на хвилі вільнодумства. У середині XVIII ст. ідеї французьких просвітників заволоділи розумом німецьких мислителів. Захоплення античністю – античною літературою, античними ідеалами – частина загальноєвропейського духу Відродження підготувало Просвітництво історично і духовно-емоціонально. Античність – альтернатива християнству, символ єдиного минулого Європи. Спираючись на такий символ, Просвітництво замість догматичного однодумства і культурної ізоляції, пропонувало плюралізм ідей і зв’язок різноманітних національних культур у оновленій Європі.

Якось І.Кант назвав своє вчення “дійсною просвітою”, вбачав його суть у тому, щоб не тільки вирвати людину з-під влади традиційних забобонів, але ще й позбавити марновірних надій на силу теоретичного розуму, зокрема, і розуму історичного, відвернути віл віри у вирішення людським розумом будь-якої проблеми, поєднаної з обставинами людського життя.

Людському розумові, писав І.Кант у передмові до “Критики чистого розуму”, випала дивна доля: його обсідають питання, від яких він не може відхилитися, тому що ті нав'язані йому його власною природою; але одночасно не може на них і відповісти, бо вони перевершують його власні можливості.

Такий стан людського розуму, з якого неминуче починається будь-яке пізнання, І.Кант називає апріорним знанням (від лат. апріорі – той, що іде попереду). Апріорне знання відрізняється від апостеріорного (лат. апостеріорі – із наступного), тобто від знань, одержаних досвідом. Апріорне знання, що охоплює поняття простір і час, кількість і якість, причина і наслідок, мета і Бог тощо,– це знання переддосвідне, але на нього спирається будь-яке досвідне пізнання світу, ним організовуються людські розрізнені враження і спостережений, надається їм форма цілісності, тобто форма досвіду, чуттєвого або розумового. І.Кант показав, як, намагаючись розгледіти апріорні положення, розум крок за кроком “занурюється в темряву і впадає в суперечності”. Суперечності, що одержали назву антиномій (грец. антиноміє — суперечності закону самому собі), можуть привести до висновку, що в основі розуму лежить помилка, оскільки перевірити суперечливі результати досліджень людина неспроможна. У передмові до “Феноменології духу” – одній із основних праць, Г.Гегель (1770-1831) писав, що в філософії значно частіше, ніж в інших науках, допускаються ілюзії, нібито у меті й у кінцевих результатах виражається сама суть справи. Важлива не тільки мета, але і весь процес її здійснення. І не результат є дійсне ціле, а результат зі своїм становленням.

Істина – абсолютний предмет філософії, а не тільки мета, до якої прагне філософія. Тому істина пізнається не тільки в науці, але й на шляху до неї, завдяки чому шлях до науки сам уже є наука. Таким шляхом і стала для Г.Гегеля його “Феноменологія духу”. Г.Гегель формулює основні принципи побудови феноменології духу. По-перше, принцип збігу філо- і онтогенезу, тобто збігу закономірностей і ступенів розвитку історії людства та людського індивіда – світового духу і індивідуальної свідомості.

Людина в індивідуальному розвитку проходить той же шлях, який і людство в культурній історії. “Феноменологія духу” – культурна історія людства, яку в індивідуальному розвитку проходить людина.

Другий принцип побудови “Феноменології духу” пов’язаний з тим, що збіг філо- і онтогенезу був би неможливим, якби людський дух, як і дух світовий, не реалізували себе у своєму прояві, розгортанні, або, як говорив Г.Гегель, опредмечуванні. Через це світовий дух, історія людської культури розгортаються через дух, свідомість індивідуального. Третій принцип зумовлений тим, що збіг філо- і онтогенезу передбачає: феноменологія людського духу неспроможна бути одночасно і віковою психологією, що фіксує етапи дитинства, юності і старшого віку і самої людини, й історії людства.

Висновком із гегелівського панлогізму в “Феноменології духу” стало розуміння історії як шляху до себе, тобто історії як реальності певної людської свідомості. Визнаючи за історією культури сферу духовності і свободи, Г.Гегель визначав природу як шлях до історії – опосередковану ланку, що не має власної цінності. Внаслідок чого мистецтво, релігія по відношенню до історії позбулися шансів на самобутність, свою власну логіку, свою особливу історію, на свої рідкісні, ні на що не схожі форми буття. Виконуючи роль щаблів сходження, перехідних форм, природа, мистецтво і релігія у філософії Г.Гегеля виявлялися ілюстративним матеріалом, завдяки якому розкривалося уявлення про єдину процесуальну логіку в світі.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Філософія: Підручник для вищої школи. – X.: Прапор, 2004.

  2. Гулига А.В. Немецкая классическая философия / Гулига А.В. – М., 1986.

  3. Історія філософії: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2003.



Катерина Акав,

3 курс факультету початкової освіти

та практичної психології.

Наук. керівник: асистент К.І.Донських


Мотиви-символи в українській вишивці: минуле і сучасне
Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки. Вона є невід’ємною частиною духової культури українського народу, яка виникла з потреби творити красу власними руками.

Дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної та орнаментальної культури народу. Елементи символіки сучасних орнаментів перегукуються з тими, що прикрашали посуд давніх мешканців території України – трипільських племен (доба пізнього неоліту і початок періоду бронзи).Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але у своїй основі вона залишилась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль.

На сучасному етапі становлення народної вишивки, її дослідники (Н.Тверезовська, І.Савчук, Т.Мітяшкіна та ін.) наголошують на глибокій змістовності орнаментальних композицій, у яких велику роль відіграють мотиви-символи [2, с.26].

Мета нашого дослідження – розкрити зміст символічних зображень в техніці вишивки різних регіонів України.

Орнаментальні мотиви сучасних українських вишивок відображають місцеву флору і фауну. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Це зумовлює використання таких мотивів, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок”, “калина” [1, с.39].

Мотив “барвінку” є символом життя. Коло, поділене на чотири сектори з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів переважають зображення коня, зайця, риби, жаби, з птахів – півня, сови, голуба, зозулі; з комах – метелика, бджоли, павука та ін.

Слід зазначити, що вплив на характер орнаменту мають “техніки”, яких відомо на Україні близько ста. Охарактеризуємо найуживаніші з них. Складна техніка “низі” (“занизування”) дійшла до нас з глибини віків. Зараз нею користуються на Поділлі, Волині, Поліссі. Вишивають переважно чорним кольором з додаванням теплих кольорів – червоного, жовтогарячого й жовтого. Для Чернігівщини та Київщини характерна техніка “набирування” – це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки.

Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, вирізування, лиштва, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка, пухлики, ланцюжки.

Вишивки Полісся – це ромболамана лінія геометричного мотиву, червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна.

На Волині – вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання одним кольором рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття – хрестик, гладь, прутик. Чорний поєднується з червоним кольором. Для Чернігівщини характерні білі вишивки з використанням двох або більше типів швів з геометричним або рослинним орнаментом.

Для Поділля типове змережування “павучки”, “шабак”. Вишивка цього регіону багата на ромби, трикутники “баранячі роги” чорного кольору з вкрапленням червоного, синього, жовтого, зеленого.

На Тернопільщині вишити елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Таку вишивку розміщують вздовж усього рукава.

Отже, вишивка дозволяє наблизитися до розуміння суті мотивів-символів та тих духовних коренів, які єднають сучасне з минулим. У процесі історичного і культурного розвитку України в кожній місцевості створились характерні орнаментальні мотиви, специфічні тільки цьому регіону техніки вишивки.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Мітяшкіна Т. Символи у декоративно-прикладному мистецтві / Т.Мітяшкіна // Початкова школа. – №2. – С. 37-41.

  2. Тверезовська Н. Вишитий рушник – символ України / Н.Тверезовська // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2008. – №3. – С. 24-31.



Оксана Шимановська,

4 курс Інституту філології.

Наук. керівник: асистент О.Б.Червенко
Народната сватба на Българина
Сватбата – този най-светъл и весел сеемен празник принадлежи към най-древните обичаи и традиции на човечеството. Българската фолклорна сватба е одно от най-богатите на традиции и символика тържества, отделните елементи на което носят в себе си многовековната история на българската душевност и бит. Народната сватба е най-разточителният и пищен ритуал в българския фолклор.

Целта на настоящата разработка е да представи и интерпретира компонентите на българската народна свадба. Опитваме се да откроим елементите на традицията, трасформите им в съвременноста, спецификата на техните културни значения.

Методи на изследването са: описателен и сравнително-исторически.

Сватосването е важен ритуал, предшестващ сватбата. От дома на момъка в дома на девойката се изпращат сватовници, които идват късно вечер. Късният час на тези посещения е свързан с народните представи за етикет – да се запази доброто име на момковия дом при евентуален отказ.

“Любов с пръстен – любов без край” – казва народната мъдрост. Пръстенът е знак за сериозните намерения на годеника към неговата избраница и белег за семейното положение. Прието е ако се развали годежа, този пръстен да бъде върнат обратно от годеницата.

Официално годежът или обручението, както се нарича по църковному, се извършва от свещеник и обикновено става в притвора на храма преди самата венчавка и с участието на кръстника.

Народната сватба започва с редица обреди в моминия и момковия дом. В дома на невестата са засевките – обредни храни които служат и като средство за символични изображения, вярва се че те имат магическо въздействие върху бъдещето на младоженците. В брашното или житото се поставят пръстен на момъка и гривна или пръстен на девойката. Месачката трябва да бъде дъщеря на живи родители. Засевките започват с песен.

Важен момент е ресането на момата, чрез което се символизира преминаването й от моминство към положение на омъжена жена. Този обред води началото си от древните славяни, за които свободната коса е била символ на свободен човек.

Преди да я вземат сватбарите, невестата се забулва с плътна червена тъкан, така че лицето й да не се вижда. При извеждане на невестата от дома й се пее прощална песен.

Сутринта невестата се отбулва, извежда се на двора под плодно дърво и булото й се замята на него. Първият ден тя ритуално се включва в домашната работа и с това се утвърждава принадлежността й към този дом.

Сватбата завыршва с така наречените “повратки” – една седмица след основното сватбено тържество младите отиват на гости у родителите на невестата.

Тук ще ви представим как протича една съвременна сватба, какво запазва от традициите и с какви нови моменти се обоготява.


Литература

  1. Празници и обреди на българина / Съст. Н.Петрова. – София: Парнас, 2003, 3-то прераб. и доп. изд. – 133 c.

  2. Стоянов З. Съчинения: В 2 т. – Т. 2 – С. 154.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка