[331+378] І. С. Сабатовська




Дата канвертавання30.04.2016
Памер148.58 Kb.
УДК 316.174:[331+378]

І.С. Сабатовська

канд. соціол. наук, викладач

кафедри педагогіки і психології

Національний фармацевтичний університет

м. Харків, Україна

Компетентнісний підхід у підготовці фахівців
з вищою педагогічною освітою

Постановка проблеми. В умовах розбудови української держави, глибоких і прогресивних перетворень, що здійснюються в усіх життєво важливих сферах нашого суспільства, підтримання Україною ідей Болонського процесу відбувається динамічне реформування системи вищої освіти. Нинішні пріоритети державної політики в галузі освіти, зокрема педагогічної, зорієнтовують науково-педагогічних працівників на підготовку викладачів із високим інтелектуальним потенціалом, розвиненими фаховими компетенціями, здатними до самореалізації і саморозвитку. Ці позиції задекларовано Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» (2001 р.), положеннями Національної доктрини розвитку освіти (2002 р.) та ін. Забезпечити реалізацію поставлених стратегічних завдань здатен викладач, який повинен мати ґрунтовні професійні і психолого-педагогічні знання, володіти вміннями і навичками здійснювати педагогічну взаємодію, ефективно використовувати інноваційні педагогічні технології.

Метою даної статті є дослідження на основі теоретико-методологічного аналізу сутності понять «компетентність» та «професійна компетентність», компетентнісного підходу у підготовці фахівців з вищою освітою.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженням питання компетентнісного підходу в Україні і присвячені публікації І. Бібік, Я. Болюбаш, Л. Кайдалової, Т. Морозова, О. Овчарук, О. Пометун, Н. Побірченко, Г. Селевко, та ін. Прихильниками компетентнісного підходу є відомі російські вчені А. Вербицький, І. Зимня, В. Байденко, А. Хуторськой, В. Краєвський та ін. У рамках Болонського процесу європейські університети по-різному і з різними ступенями ентузіазму освоюють і сприймають компетентнісний підхід, який розглядається як свого роду інструмент посилення соціального діалогу вищої школи зі світом праці, засобом поглиблення їх співробітництва і відтворення в нових умовах взаємної довіри.

Виклад основного матеріалу. Поняття «компетентнісний підхід в освіті» набуло поширення в наукових працях на початку ХХІ ст. Більшість дослідників вказує, що компетентнісний підхід в усіх значеннях й аспектах найбільш глибоко відображає модернізаційні процеси, які нині наявні в усіх країнах Європи. Після підписання Україною Болонської декларації спостерігається переорієнтація підготовки майбутніх фахівців на основі компетентнісного підходу.

Аналіз вивчення досвіду реалізації компетентнісного підходу у вищій освіті демонструє безліч варіантів класифікацій компетенцій і компетентностей, серед яких найбільш вживані [2] (див. табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація компетентностей і компетенцій



Автори

Класифікація компетентностей і компетенцій


О. Овчарук

Соціальні, мотиваційні, функціональні

І. Бабин, Я. Болюбаш

Інструментальні, міжособистісні, системні

В. Байденко, Н. Бібік,
О. Локшина, О. Пометун

Ключові, життєві

І. Зимня

Пізнавальної діяльності, діяльності, компетентності інформаційних технологій

О. Хуторской


Ціннісно-смислова, загально-культурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-

трудова, особистісного самовдосконалення



І. Єрмаков

Інформаційна, соціально-психологічна, громадянська, комунікативна, методологічна, життєва, професійна, психологічна, рефлексивна

А. Дорофеєв

Рівень розвитку особистості, професійна компетентність

А. Наливайко

Економічні, управлінські та психологічні

Н. Якса

Професійно-комунікативна, практико-орієнтована, стосункові регуляторна, предметно-інформаційна

О. Карпенко, О. Лук’яненко, Л. Денисович, М. Бершадська

Соціально-особистісні, економічні,організаційно-управлінські, загальнонаукові, загально професійні, спеціальні

Т. Шамова

Спеціальна, соціальна, особистісна, вміння організувати свою працю, оволодіння лідерськими якості в сукупності з харизмою

В. Свистун

Загальнонаукова, загально-професійна, професійна, управлінсько-функціональна, особистісна

Очевидно, що, незважаючи на актуальність і широке вживання термінів «компетентність» і «компетенція» у педагогічній і психологічній науках, існує безліч різних підходів до їх розуміння і використання, а співвідношення цих двох понять остаточно не визначено. На відміну від «компетентності» часто вживана дефініція «компетенція» включає поінформованість, деякий ступінь ознайомлення, знання, досвід у певній сфері діяльності особистості. Тому компетентність розглядається нами як системне поняття, як професійно значуща інтегративна якість особистості, що є інтегративною вже за своєю природою, оскільки вбирає в себе однорідні або близькі знання, вміння і навички, а компетенція – як її складник, як необхідна основа для подальшого формування і розвитку компетентності.

Як зазначає О. Пометун під «компетентнісним підходом» необхідно розуміти спрямованість освітнього процесу на формування ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу, на думку автора, буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості [4].

Компетентнісний підхід, як зазначає А. Андрєєв, на сучасному етапі переходить із стадії самовизначення в стадію самореалізації, коли заявлені ним загальні принципи і методологічні установи повинні підтвердити себе у різних прикладних розробках [1, с.14].

За визначенням Н. Побірченко, компетентнісний підхід у підготовці фахівців з вищою освітою – підхід, що лежить в основі нової парадигми вищої освіти й передбачає визнання цінності і самодостатності вищої освіти, відображення результатів навчання у формі компетенцій та компетентностей, зіставність вимог до кваліфікацій у рамках Європейського простору через систему компетенцій та компетентностей [3].

Індикатором реалізації компетентнісного підходу в організовуваному процесі виступають: відповідальність майбутнього фахівця за свої рішення й дії, уміння формувати індивідуальні цілі й установлювати пріоритети у своїй освіті, розуміння кар'єрних можливостей, забезпечення власної зайнятості й економічної безпеки. Результат включає мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний і емоційний критерії, що характеризують компетентність фахівця.

У контексті дослідження підготовки фахівців на основі компетентнісного підходу детерміновані такі закономірності: взаємозв'язок суспільної й індивідуальної культури в освіті; виділення ціннісно-смислової домінанти змісту професійної освіти; активізація потребо-мотиваційної сфери, що впливає на самовизначення майбутнього фахівця як результат перетворень особистісного й професійного досвіду;  розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця, що характеризується виробленням механізмів творення власного життя, його змісту.

Компетентнісний підхід передбачає особистісно-діяльнісну орієнтацію у процесі підготовки випускника до його майбутньої діяльності, при цьому результати повинні відповідати вимогам, що закладені в освітньо-кваліфікаційній характеристиці (ОКХ). Загальні компетенції, спеціальні компетенції перетворюються в навчальний план, визначають зміст навчання і структуру, а потім уже здійснюється вибір технологій навчання, форм, методів та засобів.

Дослідники педагогічної діяльності визначають, що вона характеризується високою інтелектуальністю, моральністю, психологічною насиченістю тощо. А застосування компетентнісного підходу до вищої освіти дозволяє розкрити її результат через сукупність різного виду компетенцій та компетентностей, що забезпечують необхідний рівень професіоналізму особистості і діяльності випускників ВНЗ.

Компетентнісний підхід до підготовки майбутнього викладача в умовах магістратури передбачає необхідність характеристики поняття «професійна компетентність». У наукових працях відомих психологів та педагогів спостерігається різний підхід щодо розуміння проблеми професійної компетентності.

Згідно вищеназваному Наказу МОН України професійна компетентність фахівця, відповідно до компетентнісного підходу, визначається як якість дії працівника, що забезпечує ефективність вирішення професійно-педагогічних проблем і типових професійних завдань, які виникають у реальних ситуаціях педагогічної чи науково-педагогічної діяльності, і залежить від кваліфікації, загальноприйнятих цінностей моралі та етики, володіння освітніми технологіями, технологіями педагогічної діагностики (опитування, індивідуальні та групові інтерв’ю) та психолого-педагогічної корекції, життєвого досвіду, постійного удосконалення та впровадження у практику ідей сучасної педагогіки, методів навчання та викладання навчальних дисциплін і предметів, використання наукової літератури та інших джерел інформації для створення сучасних форм навчання, впровадження оціночно-ціннісної рефлексії [5].

Професійна (педагогічна) компетентність викладача – це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. За аналізом психолого-педагогічних праць можна визначити такі ключові компоненти професійної компетентності викладача:



  1. Інформаційна компетентність, яка передбачає володіння інформаційними технологіями, уміння опрацьовувати різні види інформації. Серед них уміння й навички роботи з друкованими джерелами, уміння здобувати інформацію з інших джерел, переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.

  2. Комунікативна компетентність – це вміння вступати в комунікацію (спілкування), бути зрозумілим, спілкування без обмежень. Ці вміння допомагають зрозуміти інших (студентів, викладачів, колег).

  3. Продуктивна компетентність – це вміння працювати, отримувати результат, ухвалювати рішення та відповідати за них. Більшість науковців серед ключових компетенцій викладача на перше місце ставить саме продуктивну компетентність.

  4. Автономізація на компетентність – це здатність до саморозвитку, творчості, самовизначення, самоосвіти, конкурентоспроможність. Адже викладач перш за все вчиться сам, це вічний учень.

  5. Моральна компетентність – це готовність, спроможність і потреба жити за традиційними моральними нормами.

  6. Психологічна компетентність – це здатність використовувати психологічні засоби навчання в організації взаємодії в освітній діяльності.

  7. Предметна компетентність, до змісту якої входить володіння певними засобами навчання у сфері навчального процесу (спеціальність). Це сукупність умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих студентів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння вибирати правильний стиль і тон у спілкуванні, управляти їх увагою, темпом діяльності.

  8. Соціальна компетентність – це вміння жити та працювати з оточуючими; проявляється в цілісності світоглядної, фундаментальної, спеціальної і соціально-гуманітарної підготовки фахівця.

  9. Особисті якості викладача (це теж одна з найголовніших складових професійної компетентності) – доброзичливість, чуйність, урівноваженість, витонченість, толерантність, рефлексія, людяність.

За розробленою нами моделлю формування професійної компетентності викладача предметний компонент співвідноситься з когнітивним, моральний компонент – з аксіологічним, автономізація на компетентність – з мотиваційним, предметний компонент – з практичним, соціальна компетентність – з рефлексивним, особисті якості викладача – з ідентифікаційним компонентом.

Мотиваційний компонент сукупність мотивів і потреб, які спонукають майбутнього викладача вищої школи до формування власної професійної компетентності. Виокремлення зазначеного критерію пояснюється тим фактом, що поєднання різних мотивів утворює внутрішню детермінацію професійної поведінки, яка залежить одночасно від багатьох мотивів і, у цілому, формує прагнення бути викладачем та працювати зі студентами ВНЗ.

Аксіологічний компонент дозволяє оцінити особистісні зміни у кожного студента стосовно сформованості професійної компетентності:

  • в мотивах професійної підготовки;

  • особистісному змісті отриманих професійних знань, ціннісному ставленні студента до професійної інформації;

  • інтерес і задоволеність процесом професійної підготовки з формування професійної компетентності;

  • готовність до самоосвіти (щодо подальшого розвитку власної професійної компетентності).

Когнітивний компонент представлений системою знань, якими повинен володіти майбутній викладач вищої школи, а також ґрунтуються на кількісних і якісних характеристиках ефективності процесу професійної підготовки, прийнятих у педагогічній науці і психології:

Виокремлення практичного компоненту зумовлено тим, що володіння знаннями, які забезпечують функціонування певних сфер педагогічної діяльності викладача вищої школи, є лише необхідним складником його професійного досвіду, що вимагає спроможності застосовувати набуті знання у практичній діяльності і забезпечується реалізацією системи відповідних професійних умінь і навичок.



Рефлексивний компонент, показниками якого є вміння: аналізувати та адекватно оцінювати свою здатність до навчання студентів (самооцінка, самоконтроль); координувати і регулювати пізнавальну діяльність усіх учасників спілкування й обирати адекватні засоби комунікативного впливу щодо її  подальшого стимулювання (взаємооцінка, взаємоконтроль); організовувати свою подальшу самоосвіту, самовдосконалення, саморозвиток у галузі професійної діяльності, а також визначається здатністю контролювати власну діяльність. Виокремлення рефлексивного критерію можна пояснити тим, що оцінка результатів навчання має суттєве значення для формування самооцінки студента та його особистості загалом.

Ідентифікаційний компонент, показником якого є професійна адаптація (процес входження людини в професію), професійна самоідентификація і професійне моделювання (визначення шляхів професійного зростання, формування власного професійного стилю тощо).

Розроблену та запропоновану для впровадження модель формування професійної компетентності викладача ВНЗ відображено на рис. 1.

Відповідно до запропонованої моделі доцільно виокремити такі стадії професіогенезу (періоди професійного зростання особистості):


  • оптація, що передбачає формування професійних та особистісних намірів у ході усвідомленого вибору майбутньої професійної діяльності;

  • формування професійної спрямованості та системи професійних знань, умінь і навичок, набуття досвіду теоретичного та практичного розв’язання професійних ситуацій і завдань у процесі професійної підготовки;

  • професійна адаптація, яка відбувається шляхом входження майбутнього викладача в професію, засвоєння ним своєї ролі, здійснення професійного самовизначення;

  • професіоналізація – як формування професійної позиції шляхом інтеграції особистісних і професійно важливих якостей та вмінь студентів у відносно стійкі та професійно значущі навички кваліфіковано виконувати професійну діяльність;

  • професійна майстерність, котра формується в студентів під час виконання ними професійних ролей у симуляційно-ігрових, професійних ситуаціях, виявляється в ході тренінгів під час самореалізації майбутніх викладачів у змодельованій професійній діяльності.

Проведений аналіз відповідної психолого-педагогічної літератури засвідчив, що науковцями виділяється різна кількість рівнів професійної компетентності. Ми погоджаємось з пропозицією виділяти такі рівні сформованості професійної компетентності викладача: досконалий, високий, достатній, середній та низький.

На нашу думку, названі рівні сформованості професійної компетентності відповідають стадіям професіогенезу викладача вищої школи таким чином: досконалий рівень – досягненню професійної майстерності; високий рівень –професіоналізації; достатній рівень – професійній адаптації; середній рівень – професійній підготовці; низький рівень – оптації.




Рис. 1.1. Модель формування професійної компетентності майбутнього викладача

Зауважимо, що для реалізації компетентнісного підходу при підготовці майбутнього викладача вищої школи в умовах магістратури та досягненню магістрантами достатнього та високого рівнів професійної компетентності доцільно здійснити ряд заходів: 1) на державному рівні – створити нові стандарти освіти на основі компетентнісного підходу; 2) на рівні ВНЗ на основі затверджених ОКХ розробити відповідно ОПП, навчальні програми з дисциплін та відповідне навчально-методичне забезпечення дисциплін; 3) при створенні нових типових програм з дисциплін в основу побудови змісту програми необхідно покласти результати навчання; 4) при організації навчального процесу у ВНЗ широко використовувати сучасні інноваційні технології навчання.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу літературних джерел та їх узагальнення, можна зробити висновок, що компетентнісний підхід є основою для розробки нових стандартів, оновлення змісту освіти моделі фахівця та розробки моделі неперервної професійної підготовки майбутніх викладачів, організації навчально-виховного процесу, структурування змісту навчання та навчальних програм, упровадження інноваційних форм, методів і технологій навчання.

Під професійною компетентністю слід розуміти компетентність фахівця, що демонструє володіння знаннями, вміннями, навичками, професійно важливими якостями, необхідними для здійснення професійної діяльності.

З розробленою нами моделлю формування професійної компетентності викладача предметний компонент співвідноситься з когнітивним, моральний компонент – з аксіологічним, автономізація на компетентність – з мотиваційним, предметний компонент – з практичним, соціальна компетентність – з рефлексивним, особисті якості викладача – з ідентифікаційним компонентом.

Модель формування професійної компетентності викладача передбачає доцільність застосовування принципу професійного занурення у процесі їх підготовки засобами інтерактивних форм, методів та технологій навчання.



Висновки. Проведений аналіз літературних джерел дозволяє свідчити, що компетентнісний підхід у підготовці фахівців з вищою освітою – підхід, що лежить в основі нової парадигми вищої освіти й передбачає відображення результатів навчання у формі компетенцій, зіставність вимог до кваліфікацій у рамках Європейського простору через систему компетенцій.

Під професійною компетентністю слід розуміти компетентність фахівця, що демонструє володіння знаннями, вміннями, навичками, професійно важливими якостями, необхідними для здійснення професійної діяльності.



Компетентнісний підхід є основою для розробки нових стандартів, оновлення змісту освіти моделі фахівця та розробки моделі неперервної професійної підготовки майбутніх викладачів, організації навчально-виховного процесу, структурування змісту навчання та навчальних програм, упровадження активних та інтерактивних форм, методів і технологій навчання.
Література

  1. Андреев А. Компетентностная парадигма в образовании: опит философско-педагогоческого анализа / А. Андреев // Педагогика. – 2005. – № 4. – С. 19-27

  2. Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI століття /авт.кол. під кер. В. Литвина, В. Андрущенко, А. Гуржій. – К. : Навчальна книга, 2004. – Кн.2: Освіта і наука: творчий потенціал державо і культуро творення. – 672 с.

  3. Побірченко Н. Інтерактивне навчання в системі нових освітніх технологій / Н. Побірченко, Г. Коберник // Початкова школа. – 2004. – № 10. – С. 81.

  4. Пономарьов О.С. Модель професійної діяльності фахівця / О. С. Пономарьов. – Х. : НТУ «ХПІ», 2006. – 36 с.

  5. Ягофаров Д. А. Нормативно-правовое обеспечение образования. Правовое регулирование системы образования [Текст] : учеб. пособие / Д. А. Ягофаров. – М. : ВЛАДОС, 2008. – 159с.


Аннотація. На основі теоретико-методологічного аналізу автор дає визначення сутності понять «компетентність» та «професійна компетентність», а також компетентнісного підходу у підготовці фахівців з вищою освітою. Підкреслюється, що компетентнісний підхід у підготовці фахівців з вищою освітою – підхід, що лежить в основі нової парадигми вищої освіти й передбачає відображення результатів навчання у формі компетенцій, зіставність вимог до кваліфікацій у рамках Європейського простору через систему компетенцій. Ключові слова: компетентність, професійна компетентність, компетентнісний підхід, викладач вищої школи.

Аннотация. На основе теоретико-методологического анализа автор дает определение сущности понятий «компетентность» и «профессиональная компетентность», а также компетентносного подхода в подготовке специалистов с высшим образованием. Подчеркивается, что компетентносный подход в подготовке специалистов с высшим образованием – подход, который лежит в основе новой парадигмы высшего образования и предполагает отражение результатов обучения в форме компетенций, сопоставляемость требований к квалификациям в рамках Европейского пространства через систему компетенций. Ключевые слова: компетентность, профессиональная компетентность, компетентностный подход, преподаватель высшей школы.

Summary. On the basis of theoretical and methodological analysis of the author defines the essence of the concepts of «competence» and «professional competence», as well as competence approach in the training of specialists with higher education. Under the professional competence to be understood by a competent person that demonstrates possession of knowledge, abilities, skills, and professional qualities necessary for the exercise of professional activity. Emphasizes that competence approach in the preparation of specialists with higher education – an approach that is at the core of a new paradigm of higher education and is to measure learning outcomes in the form of competencies, comparability requirements for qualifications within the European space through a system of competences.

Key words: competence, professional competence, competence-based approach, high school teacher.


База данных защищена авторским правом ©shkola.of.by 2016
звярнуцца да адміністрацыі

    Галоўная старонка